Ухвала КАС ВС № 802/671/15-а

УХВАЛА 30 січня 2024 року м. Київ справа № 802/671/15-а адміністративне провадження № К/990/1047/24 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, додаткове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у справі №802/671/15-а за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, правонаступником якого є Офіс Генерального прокурора, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 16 лютого 2015 року № 209-ц про його звільнення з посади старшого прокурора відділу службових розслідувань запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури Управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); - поновити його на посаді старшого прокурора відділу службових розслідувань запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури Управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України; - стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 лютого 2015 року до моменту фактичного поновлення на роботі. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року, позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 209-ц від 16 лютого 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу службових розслідувань запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури Управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України; - поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення, з 17 лютого 2015 року; - стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 лютого 2015 року по 26 квітня 2021 року у розмірі 831 326,86 грн з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів; - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року скасовано, а справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду на новий розгляд. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року, позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 209-ц від 16 лютого 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури Управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України; - стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 лютого 2015 року по 11 жовтня 2021 року у розмірі 1 308 897,11 грн з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів; - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. Ухвалами Верховного Суду від 06 листопада 2023 року, 27 листопада 2023 року та 22 грудня 2023 року касаційні скарги Офісу Генерального прокурора повернуто скаржнику. 08 січня 2024 року до Суду вчергове надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, додаткове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у справі №802/671/15-а. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що Верховним Судом не сформовано остаточних висновків у справах з подібними правовідносинами щодо застосування до прокурора пункту 12 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади». Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Проте в порушення зазначених вимог, скаржник не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів першої та апеляційної інстанцій при застосуванні пункту 12 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та як, на думку скаржника, ця норма повинна застосовуватися, а також не обґрунтував підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах. При цьому, Суд зауважує, що зазначена скаржником норма є загальною та суди попередніх інстанцій, застосовуючи цю норму при вирішенні цього спору, виходили з обставин безпосередньо цієї справи, що вказує на неможливість застосування висновку Верховного Суду за результатом перегляду судових рішень у цій справі у подібних правовідносинах. Крім того, зазначена скаржником підстава, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 12 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» при звільненні прокурорів у зв`язку з учиненням ними конкретних дій, передбачених пунктом 12 частини другої, частиною третьою статті 3 Закону України «Про очищення влади» під час перебування на певній посаді, вже була предметом перегляду судових рішень у цій справі Верховним Судом. Суд наголошує, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявником не викладено передбачених статтею 328 КАС України підстав, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. З огляду на зазначене, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Судом не вирішується. Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, додаткове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у справі №802/671/15-а повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена. Суддя: О.Р. Радишевська