Постанова 4856 № 240/24845/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/24845/23 Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф. Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В. 29 січня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ Позивач 23.08.2023 звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Житомирського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії. ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Житомирського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - повернуто позивачу. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні вимог ст.122 КАС України строк звернення позивача з даним позовом обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Всупереч вказаним вимогам позивачем в позові не наведено жодних обґрунтувань того, що перешкоджало позивачу своєчасно звернутися з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що суд першої інстанції не врахував, що приписами статті 233 КЗПП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Більше того суд не врахував, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/12623/19 відступила від правового висновку об`єднаної палати КЦС ВС щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в раз визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі, визначивши, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно із частиною другою статті 233 К3ПП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі надалі звернутися до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2023 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами. VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 залишено позовну заяву без руху, та надано позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху. Позивачу було запропоновано усунути вказані недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, із зазначенням підстав для поновлення строку та надання доказів поважності причин його пропуску, та докази щодо звернення позивача про таку виплату та про відмову відповідача в їх виплаті. На виконання зазначеної ухвали суду позивач подав заяву, у якій зазначив, що після виключення позивача зі списків військової частини НОМЕР_1 , позивача було переведено до продовження проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , де позивач брав участь в бойових діях та захисті Батьківщини від збройної агресії росії, у зв`язку з чим позивач не мав фактичної можливості вчасно звернутися за захистом свого порушеного права. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 позовну заяву повернуто позивачеві. VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом. Так, згідно матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з вимогою проведення відповідачем перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 з урахуванням п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Колегія суддів враховує, що спірні правовідносини стосуються складових заробітної плати. При цьому під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст.233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У цьому контексті суд зауважує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю. Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред`явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов`язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат. Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю. Отже, в аспекті спірних правовідносин суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «грошова допомога для оздоровлення», «матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань», «грошова компенсація за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки у зв`язку зі звільненням з військової служби», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір в даній адміністративній справі охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці». Подібну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року в справі №815/4421/15, від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі №804/496/18, від 26 червня 2019 року в справі №820/4748/17 та інших. Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Разом з тим, ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року. Разом з тим, колегія суддів наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 у справі №460/17052/21. Крім того Верховний Суд у постанові від 20.11.2023 по справі №160/5468/23, вказав, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічна правова позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 10.08.2023 у справі № 240/4911/23, від 14.12.2023 у справі № 240/31027/23, від 22.12.2023 у справі № 560/16391/23 та від 17.01.2024 у справі № 240/25589/23. VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню, а матеріали адміністративного позову направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Частиною 3 ст. 312 КАС України вказано, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року -скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає згідно ст.272 та 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.