Ухвала КАС ВС № 340/1747/21

УХВАЛА 29 січня 2024 року м. Київ справа № 340/1747/21 адміністративне провадження № К/990/1970/24 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі №340/1747/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення середнього заробітку, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - відповідач), в якому просив: стягнути з Міністерства юстиції України середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 03 вересня 2020 року по 07 квітня 2021 року включно, в розмірі 408 088,50 грн. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року, позов задоволено частково: стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі №340/221/20 за період з 03 вересня 2020 року по 07 квітня 2021 року у розмірі 238 947,73 грн, що є різницею між сумою, яка підлягала до стягнення (390 342,73 грн) та раніше стягнутою сумою (151 395,00 грн); у задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Міністерство юстиції України звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) у поєднанні зі статтею 236 КЗпП України і врахувати те, що при стягненні середнього заробітку за час затримки рішення суду необхідно враховувати два попередні місяці, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, у цій справі це липень - серпень 2020 року. Подією з якою пов`язана виплата слід вважати - прийняття рішення про поновлення на роботі 02 вересня 2020 року у справі №340/221/20. Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Спірні правовідносини виникли у цьому проваджені у частині здійснення відповідачем розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 03 вересня 2020 року (наступний день після ухвалення судового рішення про поновлення) по 07 квітня 2021 року (дата звернення з цим позовом) включно. Скаржник зазначає, що під час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень не було підстав для врахування пункту 10 Порядку №100, оскільки з 12 грудня 2020 року Положення № 100 діяло у новій редакції, зокрема пункт 10 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів № 1213 (1213-2020-п ) від 09 грудня 2020 року. Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, при розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій керувалися положеннями пункту 10 Порядку №100, який був чинний до 11 грудня 2020 року. При цьому, при обрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 12 грудня 2020 року суди попередніх інстанцій не застосовували пункт 10 Порядку №100. Таке правозастосування судами попередніх інстанцій відповідає практиці Верховного Суду із цих питань викладених, зокрема у постановах від 04 листопада 2021 року у справі № 826/6301/15, від 09 грудня 2021 року у справі № 340/588/20 та є застосовним і до обставин цієї справи. Поруч із цим, у цій справі при розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з розміру заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи - жовтень 2019 року та листопад 2019 року. Верховний Суд зауважує, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у цій справі Верховний Суд у своїй постанові від 30 березня 2023 року направляючи на новий розгляд до суду першої інстанції, Суд зазначив, що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Отже, у цьому випадку подією, з якою пов`язана виплата затримки виконання рішення суду, є день незаконного звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці. Крім того, Верховний Суд у цій справі встановив, що як слідує з матеріалів справи після прийняття рішення у справі № 340/221/20 (02 вересня 2020 року) розмір середньоденної заробітної плати за два попередні місяці роботи перед звільненням (жовтень і листопад 2019 року) змінився у зв`язку з ухваленням рішення у справі № 340/347/20, а тому колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок середньоденної заробітної плати повинен бути розрахований з урахуванням висновків суду у справі № 340/347/20 про право позивача на надбавку за інтенсивність праці у розмірі 300 відсотків до посадового окладу за листопад 2019 року. Отже, вказана надбавка, на яку мав право позивач, повинна була врахована до заробітної плати при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, однак, як зазначив Верховний Суд у цій справі, судами попередніх інстанцій під час визначення розміру такої затримки цього зроблено не було. Відтак, вказане свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду у цій справі. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів обох інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі №340/1747/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення середнього заробітку - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду. Роз`яснити заявнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяЛ.О. Єресько