Постанова Київський апеляційний суд № 372/1335/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2024 року місто Київ. Справа № 372/1335/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1539/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В. за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року (ухвалено у складі судді Висоцької Г.В., інформація щодо складення повного тексту відсутня) у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах Української міської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками ВСТАНОВИВ У березні 2023 року прокурор звернувся до суду із позовом, в якому просив усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, що розташована на території м. Українка Обухівського району Київської області шляхом скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_3 Олександрівною1/4 частини земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010 та за ОСОБА_1 3/4 частини вказаної земельної ділянки; повернути вказану земельну ділянку на користь Української міської ради, та стягнути судові витрати із відповідачок В обґрунтування своїх вимог зазначив наступне. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20.04.2015 у справі № 372/436/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17.06.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.02.2016, позов прокурора задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26.08.2008 № 1356 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 20-м громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради» та від 15.03.2011 № 274 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки 9-ти громадянам з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва». Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані громадянам: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ОСОБА_21 ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 . Вищезазначеними судовими рішеннями встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель водного фонду із обмеженим режимом використання, які перебувають під особливою охороною держави, передача яких у приватну власність заборонена законом, а тому оспорювані розпорядження Обухівської районної державної адміністрації щодо передачі ділянок у власність фізичних осіб та видача їм державних актів суперечать вимогам закону. Таким чином, судовими рішеннями у справі № 372/436/15-ц встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що із земель водного фонду всупереч вимогам ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст.20, 58, 84, 59, 60, 61, 116, 118,122, 149 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 86, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. З, 21, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26.08.2008 №1356 незаконно передано у власність 20-м громадянам, зокрема ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_33 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_34 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_35 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_23 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 39,9971 га в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Прокуратурою Київської області в листопаді 2016 року пред`явлено позов про витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з чужого незаконного володіння громадян земельних ділянок. Рішенням Обухівського районного суду від 24.08.2022 у даній справі № 372/3496/16 позов задоволено частково. Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, водночас встановив неможливість витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010, оскільки під час судового розгляду встановлено, що 21.05.2017 зазначена земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу відчужена на користь ОСОБА_36 , який 29.06.2017 на підставі договору купівлі-продажу відчужив її на користь ОСОБА_1 , а тому витребувати зазначену земельну ділянку у осіб, які не є вже її власниками не можливо, а нові власники не визначені відповідачами у даній справі. Крім того, під час опрацювання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2018 відчужила 1/4 частку земельної ділянки на користь ОСОБА_2 . Отже, вищезазначеними судовими рішеннями у справах № 372/349/16 та № 372/436/15-ц встановлено, що відведені у приватну власність земельні ділянки відносяться до категорії земель водного фонду із обмеженим режимом використання, які перебувають під особливою охороною держави, передача яких у приватну власність заборонена законом. А тому прокурор звернувся з відповідним позовом до суду за захистом прав та інтересів Української міської ради. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Усунуто перешкоди у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 1,9999 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010, шляхом повернення на користь територіальної громади в особі Української міської ради Обухівського району Київської області 3/4 її частини, зареєстрованої за ОСОБА_1 та 1/4 її частини, зареєстрованої за ОСОБА_2 . Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Київської обласної прокуратури частину сплаченого судового збору по 1342 (одна тисяча триста сорок два) грн. 00 коп. з кожної. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_37 01 листопада 2023 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Аргументуючи апеляційну скаргу, вказує, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що на момент звернення до суду та під час розгляду справи Позивачем не надано доказів про те, що у 2023 році, тобто через вісім років з моменту ухваленого рішення від 20.04.2015 у справі № 372/436/15-ц, спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель водного фонду із обмеженим режимом використання, які перебувають під особливою охороною держави, передача яких у приватну власність заборонена законом та використовуються Відповідачем з порушенням норм земельного законодавства. Також, позивачем не надано доказів, фактів встановлення порушення земельного законодавства та рішення компетентних органів про притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності за порушення норм земельного законодавства Відповідачем та іншими попередніми власниками. Зазначає, що відповідно до отриманих відомостей з Державного земельного кадастру інформація про обмеження та/або інформація щодо віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010 до водного фонду відсутні та прокурором Позивачем також не надано належних доказів щодо віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010 до водного Фонду та наявності обмежень щодо користування земельною ділянкою. Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем права власності на спірну ділянку, а позивач неправомірно звернувся з негаторним позовом. А оскільки такий позов не є негаторним, позивач пропустив строки позовної давності. Вказує, що позивач звернувся з позовом в інтересах держави в особі Української міської ради, та не обґрунтував в чому саме є порушене право у Української міської ради. Позивач є не належним позивачем та не наділений повноваженнями звернення до суду в донному випадку. Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі. 21 листопада 2023 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив від Заступника керівника київської обласної прокуратури, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Вказує, що у матеріалах справи № 372/3039/14-ц містяться лист Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 29.07.2008 року № 06-13/4394/2, інформація Державного земельного агентства України від 05.08.2013 № 14019/21/4-13, Державної інспекції сільського господарства України від 28.10.2013 № 7448/6-1/2-13 та Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 04.08.2008 № IC/8- 1173, плани-схеми спірних земельних ділянок, що в сукупності підтверджують їх розташування на острові у межах прибережної захисної смуги р. Козинка, а отже, належність до земель водного фонду з режимом обмеженої господарської діяльності, які не можуть передаватися у власність, тим більше для ведення особистого селянського господарства. Будь-якими іншими доказами зазначене вище не спростовано, а тому суд у справі № 372/3039/14-ц дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог по суту спору. Зазначає, що надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, суперечить нормам Земельного кодексу України та Водного кодексу України. Посилаючись на сталу практику Верховного суду вказує, що у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України з метою усунення перешкод, які створюють відповідачі власнику Українській міській раді на розпорядження землями водного фонду. Звертає увагу, що ЄСПЛ встановив, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності. Отже, позов Київської обласної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Вказує, що Київська обласна прокуратура, в порядку, визначеному ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звернулась 18.01.2023 з листом № 15/1-54вих-23 до Української міської ради щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів територіальної громади з метою повернення їй спірних земельних ділянок водного фонду. Відповідно до змісту відповіді Української міської ради від 26.01.2023 № 326/1-23, органом місцевого самоврядування жодні заходи з метою повернення спірних земельних ділянок у власність територіальної громади не вживались. В подальшому, 06.3.2023 Київською обласною прокуратурою, в порядку, визначеному ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Українську міську раду повідомлено про пред`явлення позову. Дані обставини є достатніми підставами для представництва інтересів держави органами прокуратури у даному спорі. В судове засідання учасники справи не з`явились, були належно повідомлені про дату та місце судового засідання. Так відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_37 були повідомлені про розгляд справи на електронну пошту, яку зазначили в апеляційній скарзі, що підтверджується звітом про доставку, а відповідач ОСОБА_2 та прокуратура були повідомлені про розгляд справи поштою, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями. Беручи до уваги викладене та зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в судовому засіданні 16 січня 2024 року за відсутності учасників справи та їхніх представників. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ч. 1 статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Частиною першою статті 14 Конституції України та частиною першою статті 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Серед земель України за основним цільовим призначенням виділяють, зокрема, таку категорію як землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України). До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ст. 4 Водного кодексу України).. В ч. 1 ст. 58 ЗК України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (ч. 2 ст. 60 ЗК України). Судом першої інстанції встановлено, що у червні 2014 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Обухівського районного суду з позовом в інтересах держави до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, управління Держземагентства в Обухівському районі, ОСОБА_9 та інших про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20.04.2015 у справі № 372/436/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17.06.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.02.2016, позов прокурора задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26.08.2008 № 1356 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 20-м громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради» та від 15.03.2011 № 274 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки 9-ти громадянам з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва». Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: - від 08.10.2009, серія ЯЖ № 460564, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0004; - від 08.10.2009, серія ЯЖ № 460563, виданий ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0003; - від 23.02.2009, серія ЯЖ № 460562, виданий ОСОБА_6 , на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0002; - від 23.02.2009, серія ЯЖ № 460561, виданий ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0001; - від 08.10.2009, серія ЯЖ № 460565, виданий ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0005; - від 23.02.2009, серія ЯЖ № 460570, виданий ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010; - від 23.02.2009, серія ЯЖ № 460566, виданий ОСОБА_10 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0006; - від 23.02.2009, серія ЯЖ № 460572, виданий ОСОБА_11 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0004; - від 23.02.2009, серія ЯЖ № 460574, виданий ОСОБА_12 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0006; - від 23.02.2009, серія ЯЖ № 460571, виданий ОСОБА_13 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0003; - від 23.02.2009, серія ЯЖ № 460573, виданий ОСОБА_14 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0005; - виданий ОСОБА_15 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0007; і - виданий ОСОБА_16 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0009; - виданий ОСОБА_17 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0008; - виданий ОСОБА_18 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0010; - виданий ОСОБА_19 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:072:0045; - виданий ОСОБА_20 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0007; - виданий ОСОБА_21 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0008; - виданий ОСОБА_22 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0009; - від 23.02.2009, серія ЯЖ № 460579, виданий ОСОБА_23 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0011. - від 05.05.2011, серія ЯЛ № 987493, виданий ОСОБА_24 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:038:0012; - від 05.05.2011, серія ЯЛ № 987495, виданий ОСОБА_25 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:038:0013; - від 05.05.2011, серія ЯЛ № 987496, виданий ОСОБА_26 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:038:0014; - від 05.05.2011, серія ЯЛ № 987497, виданий ОСОБА_27 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:038:0015; - від 05.05.2011, серія ЯЛ № 987498, виданий ОСОБА_28 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:038:0016; - від 05.05.2011, серія ЯЛ № 987499, виданий ОСОБА_29 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:038:0017; - від 05.05.2011, серія ЯЛ № 987500, виданий ОСОБА_30 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:038:0018; - від 05.05.2011, серія ЯЛ № 973451, виданий ОСОБА_31 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:038:0019; - від 05.05.2011, серія ЯЛ № 973452, виданий ОСОБА_38 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:038:0020. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вищезазначеними судовими рішеннями встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель водного фонду із обмеженим режимом використання, які перебувають під особливою охороною держави, передача яких у приватну власність заборонена законом, а тому оспорювані розпорядження Обухівської районної державної адміністрації щодо передачі ділянок у власність фізичних осіб та видача їм державних актів суперечать вимогам закону. Крім цього, судами встановлено обставини, що первинні власники - ОСОБА_39 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_40 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , ОСОБА_41 - особисто із клопотанням до Обухівської районної державної адміністрації про надання їм у власність земельних ділянок на території району не зверталися, що підтверджується їхніми поясненнями. Також, землевпорядна документація щодо надання земельних ділянок 20-м громадянам в Обухівському районі не погоджена Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області, оскільки замовниками не виконано ряд умов, передбачених листом цього управління від 29.07.2008 № 06-13/4394/2, а саме: не винесено межі прибережно-захисної смуги р. Козинка в натуру; не розроблено якісної характеристики ґрунтового покриву; не складено акт технічного обстеження зелених насаджень тощо. Не погоджено документацію і Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів, про що останнє повідомило листом від 29.05.2013 № ІД/4-860. Таким чином, судовими рішеннями у справі № 372/436/15-ц встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що землі водного фонду всупереч вимогам ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст.20, 58, 84, 59, 60, 61, 116, 118,122, 149 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 86, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. З, 21, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26.08.2008 №1356 незаконно передано у власність 20-м громадянам, зокрема ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_33 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_34 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_35 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_23 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 39,9971 га в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Також встановлено, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки, а саме: - на користь ОСОБА_42 16.03.2016 зареєстровано земельні ділянки із кадастровими номерами 3223151000:04:037:0007, 3223151000:04:037:0009 та 3223151000:04:037:0008 на підставі договорів купівлі-продажу від 29.12.2010 за №№4403,4396,4389; - на користь ОСОБА_43 18.03.2016 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:038:0020 на підставі дублікату договору дарування від 16.03.2016 за № 129; - на користь ОСОБА_44 17.03.2016 зареєстровано земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:038:0008 та 3223151000:04:038:0(007, 3223151000:04:072:0045 на підставі дублікатів договорів дарування від 14.03.2016 за № № 116,122; - на користь ОСОБА_45 26.05.2016 зареєстровано земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:037:0001, 3223151000:04:037:0002, 3223151000:04:037:0005, 3223151000:04:037:0006, 3223151000:04:037:0010 на підставі дублікатів договорів дарування від 21.04.2016 за № № 228,225,231,222, 216; - на користь ОСОБА_46 зареєстровано земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:037:0003 та 3223151000:04:037:0004 на підставі договорів купівлі-продажу від 23.02.2016 за № № 118, 121, який в подальшому передав в оренду, згідно договорів оренди від 29.03.2016, вказані земельні діляки ОСОБА_47 ; - на користь ОСОБА_48 14.07.2016 зареєстровано земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:038:0005, 3223151000:04:038:0004, 3223151000:04:038:0003 та 3223151000:04:038:0006 на підставі дублікатів договорів дарування від 14.06.2010 за № № 2416,412,403,2423. Зважаючи на викладене Прокуратурою Київської області в листопаді 2016 року пред`явлено позов про витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з чужого незаконного володіння: - ОСОБА_49 земельні ділянки: площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0007, площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0009, площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0008; - ОСОБА_50 земельні ділянки площею 1,999 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0008, площею 2,0001 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0007, площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:072:0045; - ОСОБА_51 та ОСОБА_52 земельну ділянку площею 1,9999 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010; - ОСОБА_53 земельні ділянки площею 1,9999 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0001, площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0002, площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0005, площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0006; - ОСОБА_54 земельні ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0003, площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0004; - ОСОБА_55 земельні ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0004, площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0003, площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0005, площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0006; 1 - ОСОБА_16 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0009; - ОСОБА_18 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0010; - ОСОБА_23 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0011; - ОСОБА_56 земельну ділянку площею 0,2222 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0020; - ОСОБА_57 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0012; - ОСОБА_25 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0013; - ОСОБА_26 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0014; - ОСОБА_27 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0015; - ОСОБА_28 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0016; - ОСОБА_29 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0017; - ОСОБА_58 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0018; - ОСОБА_59 земельну ділянку площею 0,222 га з кадастровим номером 3223151000:04:038:0019. Рішенням Обухівського районного суду від 24.08.2022 у даній справі № 372/3496/16 позов задоволено частково. Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, водночас встановив неможливість витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010, оскільки під час судового розгляду встановлено, що 21.05.2017 зазначена земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу відчужена на користь ОСОБА_36 , який 29.06.2017 на підставі договору купівлі-продажу відчужив її на користь ОСОБА_1 , а тому витребувати зазначену земельну ділянку у осіб, які не є вже її власниками не можливо, а нові власники не визначені відповідачами у даній справі. Крім того, під час опрацювання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2018 відчужила 1/4 частку земельної ділянки на користь ОСОБА_2 . Отже, вищезазначеними судовими рішеннями у справах № 372/349/16 та № 372/436/15-ц встановлено, що відведені у приватну власність земельні ділянки відносяться до категорії земель водного фонду із обмеженим режимом використання, які перебувають під особливою охороною держави, передача яких у приватну власність заборонена законом. Судом першої інстанції було встановлено, що власником спірної земельної ділянки є держава, а тому належним та ефективним способом захисту порушеного права держави є негаторний позов та усунення перешкод у здійсненні Українською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 1,9999 га з кадастровим номером 3223151000:04:037:0010, шляхом повернення її на користь Української міської ради Обухівського району Київської області : 3/4 частини від ОСОБА_1 та частину від ОСОБА_2 . Дослідивши наявні у справі письмові докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам закону. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи доказів віднесення спірних земельних ділянок до водного фонду на момент звернення до суду позивачем, апеляційним судом відхиляються, з огляду на наступне. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди. Згідно з пунктом д) ч.4 ст.84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до ч.2-4 ст.59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом. Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що прибережні захисні смуги вздовж річок, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20.04.2015 у справі № 372/436/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17.06.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.02.2016, позов прокурора задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26.08.2008 № 1356 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 20-м громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради» та від 15.03.2011 № 274 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки 9-ти громадянам з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва». Отже, судовими рішеннями у справі № 372/436/15-ц встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що землі водного фонду всупереч вимогам ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст.20, 58, 84, 59, 60, 61, 116, 118,122, 149 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 86, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. З, 21, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26.08.2008 №1356 незаконно передано у власність 20-м громадянам. Вищезазначеними судовими рішеннями у справах № 372/436/15-ц встановлено, що відведені у приватну власність земельні ділянки відносяться до категорії земель водного фонду із обмеженим режимом використання, які перебувають під особливою охороною держави, передача яких у приватну власність заборонена законом. Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, однією з підстав звільнення від доказування є преюдиційність обставин, існування яких встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі Так, обставини встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Однак скаржник а ні в суді першої інстанції, а ні в апеляційному суді встановлені обставини належними доказами не спростувала. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції прийшов до провального висновку про доведеність факту віднесення спірних земельних ділянок до водного фонду. Доводи скарги про відсутність повноважень у прокурора на звернення з даним позовом також не ґрунтуються на законі Повноваження прокурора на представництво інтересів було детально проаналізовано судом першої інстанції. В п. 2 ч. 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. В Рішенні Конституційного Суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 зазначено, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. 6, 7, 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Інтереси держави, як власника земельної ділянки, поза волею якого вибули з його користування та якого позбавлено можливості розпоряджатись земельною ділянкою, що суперечить принципам регулювання земельними відносинам в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 ЗК України, в даній справі має повноваження представляти прокурор. Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Київська обласна прокуратура, в порядку, визначеному ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звернулась 18.01.2023 з листом № 15/1-54вих-23 до Української міської ради щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів територіальної громади з метою повернення їй спірних земельних ділянок водного фонду. Відповідно до змісту відповіді Української міської ради від 26.01.2023 № 326/1-23, органом місцевого самоврядування жодні заходи з метою повернення спірних земельних ділянок у власність територіальної громади не вживались. В подальшому, 06.3.2023 Київською обласною прокуратурою, в порядку, визначеному ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Українську міську раду повідомлено про пред`явлення позову. Дані обставини є достатніми підставами для представництва інтересів держави органами прокуратури у даному спорі. Крім того судом першої інстанції належно встановлено повноваження Української міської ради, як позивача. Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, у тому числі, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Згідно з ч. 1,5 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені |та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Суд першої інстанції також надав вірну оцінку доводам відповідача щодо помилкового віднесення такого позову до негаторного та пропуску позивачем строку позовної давності. Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 27 ЦК України). Згідно ст. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Разом з тим, оскільки зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України є таким порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням права володіння, то негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц). Тому позовна давність до вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою водного фонду не застосовується. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц). Колегія суддів також вважає, що за обставинами даної справи повернення спірних земельних ділянок у власність держави не буде надмірним тягарем та втручанням в права відповідачів з огляду на таке. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»). Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. ЄСПЛ встановив, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності. Отже, позов Київської обласної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Питання розподілу судових витрат по справі судом першої інстанції було вирішено з дотриманням вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України та стягнуто з відповідачів на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались в як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки, що відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 січня 2024 року. Головуючий О.В. Желепа Судді О.Ф. Мазурик О.В. Немировська