Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/2954/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2954/23 пров. № А/857/15550/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А., розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року у справі №380/2954/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- суддя в 1-й інстанції Клименко О. М., час ухвалення рішення 26.07.2023 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 26.07.2023 року, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 вересня 2022 року №2208375-2411-1305 на суму 222102,00 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 06 вересня 2022 року №2208375-2411-1305. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що позивач є фізичною особою-підприємцем, але доказів, що він використовує столярний цех для виготовлення продукції в суд позивач не представив, тому повинен сплачувати податок на нерухоме майно на загальних підставах. Зважаючи на те, що зміни до Кодексу в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (внесені Законом №466), набрали чинності в 2020 році, викладена редакція підпунктів е та є підпункту 266.2 статті 266 Кодексу буде враховуватись при обчисленні податку фізичним особам за базовий податковий (звітний) 2020 рік та наступні звітні періоди починаючи з 2021 року. Враховуючи вищенаведене, Головне управління ДПС у Львівській області підтверджує правильність сформованого та надісланого податкового повідомлення-рішення від 06 вересня 2022 року №2208375-2411-1305 податкове повідомлення-рішення вважається правомірним та підлягає обов`язковій сплаті. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 22 серпня 2013 року, перебуває на обліку у органах державної податкової служби, основним видом діяльності є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (46.73), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 жовтня 2017 року та інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 06 жовтня 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками на праві спільної сумісної власності об`єкта нерухомості столярного цеху загальною площею 3701,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Столярний цех складається з громадської будівлі «Г-1» навісу для сировини 235,4 кв.м., громадської будівлі «З-1» навісу для сировини 500,1 кв.м., громадської будівлі «Б-1» навісу для сировини 428,0 кв.м. громадської будівлі «В-1» сортувальної дільниці 524,3 кв.м., громадської будівлі «Д-1» котельні, сушильні камери 300,6 кв.м., громадської будівлі «Е-1» дільниці вторинної переробки сировини 742,0 кв.м., громадської будівлі «Ж-1» майстерні 67,2 кв.м., громадської будівлі «А-1», виробничого цеху 904,1 кв.м. ГУ ДПС у Львівській області відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийняло податкове повідомлення-рішення від 06 вересня 2022 року № 2208375-2411-1305, згідно з яким позивачу за податковий період 2021 року визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 222102,00 грн. Позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, звернувшись із скаргою до Державної податкової служби України. Рішенням Державної податкової служби України від 01 січня 2023 року № 354/6/99-00-06-01-04-06 податкове повідомлення-рішення від 06 вересня 2022 року № 2208375-2411-1305 залишено без змін, а скаргу без задоволення. Позивач, уважаючи податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 06 вересня 2022 року №2208375-2411-1305 протиправним та таким, що його належить скасувати, звернувся з цим позовом у суд. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що належне позивачу на праві спільної сумісної власності нерухоме майно (столярний цех загальною площею 3701,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ) використовується ним для виготовлення столярної продукції та є будівлею промисловості, тому враховуючи приписи контролюючий орган помилково відніс належну позивачу нежитлову будівлю (столярний цех) до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з пп.10.1.1 п.10.1 ПК України податок на майно належить до місцевих податків. За змістом пп.265.1.1 п.265.1 ст.265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з пп.266.1.2 п.266.1 ст.266 ПК України якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. За змістом пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Відповідно до пп.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно з пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. За змістом пп.266.7.1, 266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених статтею 10 ПК України. Податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу. Платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, у власності яких перебуває відповідне майно. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками на праві спільної сумісної власності об`єкта нерухомості столярного цеху загальною площею 3701,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 жовтня 2017 року та інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 06 жовтня 2017 року. При цьому, столярний цех складається з громадської будівлі «Г-1» навісу для сировини 235,4 кв.м., громадської будівлі «З-1» навісу для сировини 500,1 кв.м., громадської будівлі «Б-1» навісу для сировини 428,0 кв.м. громадської будівлі «В-1» сортувальної дільниці 524,3 кв.м., громадської будівлі «Д-1» котельні, сушильні камери 300,6 кв.м., громадської будівлі «Е-1» дільниці вторинної переробки сировини 742,0 кв.м., громадської будівлі «Ж-1» майстерні 67,2 кв.м., громадської будівлі «А-1», виробничого цеху 904,1 кв.м. Крім того, положеннями пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України закріплено перелік об`єктів, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до яких, зокрема, належать будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Пункт 30.1 ст.30 ПК України передбачає, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Відповідно до п.30.2 ст.30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Так, Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі ДК 018-2000), який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Згідно з ДК 018-2000 клас 1251 «Будівлі промислові» віднесено до групи 125 «Будівлі промислові та склади». Клас 1251 «Будівлі промислові» включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промислові». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі. Разом з тим, як правильно зауважив суд першої інстанції, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. При цьому, встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в цьому випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та має на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). З наведеного вище вбачається, що фізична особа, яка є власником об`єкта промисловості, за умови використання такого об`єкта за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), має право на застосування податкової пільги, передбаченої нормами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Матеріалами справи стверджується, що нерухоме майно столярний цех загальною площею 3701,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 використовується фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 для виготовлення столярної продукції та є будівлею промисловості. Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, факт використання позивачем належного йому на праві спільної сумісної власності об`єкта нерухомого майна (столярного цеху загальною площею 3701,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ) за цільовим призначенням підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 380/6731/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 22 серпня 2013 року, перебуває на обліку у органах державної податкової служби, основним видом діяльності є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (46.73), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Суд у вказаній справі встановив, що належне позивачу ( ОСОБА_1 ) на праві спільної сумісної власності нерухоме майно (столярний цех загальною площею 3701,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ) використовується ним для виготовлення столярної продукції та є будівлею промисловості. Доказів на спростування цих обставин відповідачем не подано, а судом не здобуто. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належне позивачу на праві спільної сумісної власності нерухоме майно (столярний цех загальною площею 3701,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ) використовується ним для виготовлення столярної продукції та є будівлею промисловості, тому враховуючи приписи пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України контролюючий орган помилково відніс належну позивачу нежитлову будівлю (столярний цех) до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року у справі №380/2954/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 26 січня 2024 року.