Постанова 4824 № 758/15750/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №758/15750/19 Головуючий у І інстанції - Анохін А.М. апеляційне провадження №22-ц/824/5389/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - установив: У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Подільського районного суду м. Києваіз позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування позову зазначила, що 08 січня 2017 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілю «NISSAN JUKE», д.н.з НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , за кермом котрого знаходився чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та автомобілем «RENAULT MEGANE», д.н.з. НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_1 та був під його керуванням. Згідно постанови Подільського районного суду м. Києва від 09 березня 2017 року водій ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні ДТП. Про настання страхового випадку було повідомлено ТДВ «Страхове товариство «Домінанта». На підставі протоколу ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» складено ремонтну калькуляцію та було встановлено суму страхового відшкодування. Вказує, що частина коштів були перераховані на рахунок ОСОБА_2 , а саме: 06 жовтня 2017 року в розмірі 12687,70 грн. та 13 квітня 2018 року в розмірі 24513,64 грн. Однак, з акту виконаних робіт №ЗН-102250 від 13 лютого 2017 року, вартість ремонту пошкодженого автомобіля «NISSAN JUKE», д.н.з НОМЕР_1 склала 62022,53 грн. ТДВ «Страхове товариство «Домінанта» знаходиться в стадії припинення, внаслідок чого позивач звертається в даному позові, щодо стягнення матеріальних збитків, спричинених дорожньо-транспортною пригодою до відповідача як винуватця дорожньо-транспортної пригоди. Таким чином, загальна вартість майнової шкоди, що підлягає стягненню з відповідача склала 24515,80 грн. Також зазначає, що неправомірними діями відповідача їй спричинена також і моральна шкода, яка виразилась в тому, що вона втратила на тривалий час можливістю користуватись належним їй автомобілем у зв`язку з його пошкодженням, була змушена власними силами та за власний рахунок ремонтувати транспортний засіб, що викликало суттєві незручності та певні проблеми і труднощі у пересуванні, внаслідок чого позивачка перебувала у пригніченому стані. Просила суд, стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 24515,80 грн., моральну шкоду у розмірі 20000 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн., та судовий збір. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року, вказаний вище позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 24515, 80 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 2000 грн. В іншій частині позовної заяви відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн. та судовий збір у розмірі 768,40 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що сам факт сплати страховиком - ТДВ СК «Домінанта», на користь позивача, певного розміру грошової суми (37201,34 грн.), не можна вважативиплатою цим страховиком страхового відшкодування у межах, встановлених Законом України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладеним з відповідачем. За умовами передбаченими у Законі України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов`язковестрахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, у даній справі- ТДВ СК «Домінанта», що і є розміром страхового відшкодування, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, в частині задоволення позову про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідокДТП, не визначав. При цьому, недоплата страховиком - ТДВ СК «Домінанта» суми страхового відшкодування, узгодженої з позивачем, не може утворювати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), що підлягає стягненню з особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, для повного відшкодування завданої нею шкоди. Вказує, що матеріальна шкода завдана позивачу у зв`язку ушкодженого автомобіля внаслідок ДТП, з вини особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність повинна покриватися страховиком - ТДВ СК «Домінанта» страховим відшкодуванням у повному обсязі. Отже, визначена позивачем моральна шкода знаходиться за межами його відповідальності. У суду першої інстанції не було правових підстав для покладання на нього відповідальності за моральну шкоду, визначену позивачем у позові у будь-якому розмірі, оскільки така шкода не знаходиться в причинному зв`язку з саме його протиправними діяннями. Крім того, зазначає, що розмір витрат на правову допомогу понесених позивачем, що підлягав стягненню з відповідача становить 3576 грн., а не 6000 грн., як визначив суд першої інстанції, оскільки позовна заява позивача задоволена на 59,6%. Просив суд, рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судом встановлено, що 08 січня 2017 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «NISSAN JUKE», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , за кермом котрого знаходився чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та автомобіля «RENAULT MEGANE», д.н.з. НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_6 та був під його керуванням. Постановою Подільського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на нього штраф. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, таким чином факт ДТП та вина відповідача у його вчиненні додаткового доказування не потребує. Згідно з акту виконаних робіт №ЗН-102250 від 13 лютого 2017 року, вартість ремонту пошкодженого автомобіля «NISSAN JUKE», д.н.з НОМЕР_1 склала 62022,53 грн. Як вбачається з матеріалів справи, цивільна відповідальність відповідача застрахована в ТДВ СК «Домінанта». Також, матеріалами справи встановлено, що ТДВ СК «Домінанта» виплачено позивачу страхове відшкодування за завдану майнову шкоду 06 жовтня 2017 року в розмірі 12687,70 грн. та 13 квітня 2018 року в розмірі 24513,64 грн. Таким чином, різниця між вартістю відновлювального ремонту автомобіля позивача та страховим відшкодуванням виплаченим страховиком становить 24515,80 грн. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягуючи з відповідача на користь позивача майнову шкоду у розмірі 24515,80 грн., суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог в зазначеній частині. Щодо визначення розміру моральної шкоди у сумі 2000 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції керувався принципами справедливості та розумності. З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникання цивільних прав та обов`язків є завдання матеріальної та моральної шкоди іншій особі. Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч. 1,2 ст. 1187 цього Кодексу, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відповідно до п. 14 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків). Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту. Згідно з ч. 1 ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягненняз відповідача на користь позивача майнової шкоди у розмірі 24515,80 грн., оскільки майнова шкода є доведеною та обґрунтованою. Крім того, ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України). Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Положеннями ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Перевіривши наявні у матеріалах справи докази в межах вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення моральної шкоди з відповідача у розмірі 2000 грн, врахувавши при цьому доведеність вини відповідача у вчиненні ДТП, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка у зв`язку із завданням шкоди її майну, зокрема, враховано зміни звичайного укладу життя позивачки та додаткові зусилля для його організації у зв`язку із неможливістю користуватися власним транспортним засобом, неможливість здійснювати звичайну щоденну та робочу діяльність у ритмі, який був у неї раніше. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. В частині оскарження апелянтом розміру стягнутої суми витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд зазначає наступне. Встановлено, що ОСОБА_3 в позовній заяві ставила вимогу про стягнення судових витрат з відповідача на правничу допомогу. На підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, суду надано: Договір про надання правової допомоги №0912/19-1 від 09 грудня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Овчаренком В.А., розрахунок суми витрат за надану правничу допомогу; ордер на надання правничої (правової) допомоги; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; посвідчення адвоката; квитанцією до прибуткового касового ордера №5 на суму 6000 грн. про сплачену позивачем суму за надані адвокатом послуги. Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, що пов`язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України). Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача витрат за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 6000 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та об`ємом виконаної адвокатом роботи, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зменшення розміру витрат за надання правової допомоги та зміни рішення суду першої інстанції у цій частині. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно. Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2023 року та у зв`язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року залишити без змін. Поновити дію рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба