Постанова Київський апеляційний суд № 757/62714/18-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 січня 2024 року м. Київ Справа № 757/62714/18-ц Провадження № 22-ц/824/4033/2024 Резолютивна частина постанови оголошена 17 січня 2024 року Повний текст постанови складено 19 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Карпенка В.Р. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 третя особа ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року у справі за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу у розмірі 3358060,80 грн. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.06.2019 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу передано на розгляд до Голосіївського районного суду м. Києва. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19.09.2019 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та призначено підготовче судове засідання. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29.11.2019 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу до судового розгляду по суті. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16.03.2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 26.11.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року залишено без змін. Постановою Верховного суду від 02.06.2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У липні 2021 року вищезазначена цивільна справа надійшла на адресу Голосіївського районного суду м. Києва. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07.07.2021, прийнято провадження до розгляду та призначено підготовче засідання. В обґрунтування позову позивач вказував, що 27.12.2014 ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 кошти в сумі 100000 доларів США під 18% річних, строком на один рік - до 27.12.2015. Відповідачем в момент отримання позики була власноруч складена розписка. Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання і сплачував відсотки за користування запозиченими коштами до червня 2015 року. В червні 2015 року відповідач повідомив, що не буде більше сплачувати відсотки, а лише основну суму боргу, таким чином з червня по жовтень 2015 року він частково повернув запозичені кошти у розмірі 26000 доларів США. Після жовтня 2015 року відповідач не сплачував ні основну суму боргу, ні відсотки. Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача суму грошових коштів 3358060,80 грн. та судовий збір. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу до судового розгляду по суті. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 3358060 (три мільйони триста п`ятдесят вісім тисяч шістдесят) грн. 80 коп. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8810 (вісім тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано і не об`єктивно досліджено усі обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права. Зазначає, що аргументів щодо недійсності довіреності від 20 липня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, яка була підписана Соломенком О.І. в присутності нотаріуса, наданій позивачем уповноваженому представнику позивача ОСОБА_3 на отримання грошових коштів, суду під час розгляду справи наведено не було, позивач на заперечував факт видання такої довіреності та підтвердив факт існування відносин доручення та представництва. Відповідачем доведено належними та допустимими доказами повернення повної суми боргу, оскільки суду було надано довіреність від 20 липня 2017 року, розписку від 23 липня 2017 року, допитано в судовому засіданні уповноважного представника ОСОБА_3 , який підтвердив вищезазначені відносини представництва та доручення. Разом із цим, позивачем не спростовано наявності представництва і доручення. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Витребувано з Голосіївського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи №752/62714/18-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. 11 вересня 2023 року матеріали цивільної справи № 752/62714/18-ц надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Тетарчук І.В. про залучення до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_3 задоволено. Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи ОСОБА_3 . У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, судом першої інстанції повністю встановлені обставини справи та обґрунтовано викладені в рішенні суду. Зазначає, що відповідач помилково стверджує, що ОСОБА_3 мав всі необхідні повноваження для представництва позивача, в тому числі з правом прийняття боргового зобов`язання за борговою розпискою. За довіреністю ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 представляти інтереси ОСОБА_1 «в усіх підприємствах і установах, незалежно від їх підполрядкування та форми власності з усіх без винятку питань, з усіма правами наданими мені чинним законодавством, в органах Державної виконавчої служби, з питань стягнення заборгованості за борговою розпискою в сумі 100 тис. доларів США з ОСОБА_2 ». Таким чином ОСОБА_3 не отримував повноваження представляти інтереси ОСОБА_1 у безпосередніх переговорах із ОСОБА_2 враховуючи і той факт, що ОСОБА_2 не є ні підприємством ні організацією, а є фізичною особою. За змістом виданої довіреності ОСОБА_3 взагалі не мав жодних прав на представлення інтересів ОСОБА_1 безпосередньо перед ОСОБА_2 . А отже, відносини які склалися між цими двома суб`єктами предмету розгляду в даній справі не стосуються. Також зазначив, що наявність у нього (позивача) оригіналу боргової розписки без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Тетарчук І.В. підтримали доводи апеляційної скарги. Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Соломенко Н.О. проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Залучений до розгляду справи в якості третьої особи ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 та суду пояснив, що влітку 2017 року за рекомендацією спільних знайомих, а саме його та позивача ОСОБА_1 , оскільки він має досвід щодо повернення боргів за борговими розписками, ОСОБА_1 видав на його ім`я довіреність, за якою він мав вирішити питання з повернення боргу за борговою розпискою, яку видав ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 на суму 100 000 доларів США. Як пояснив йому ОСОБА_1 сума боргу складала 74000 доларів США та відсотки в сумі 20000 доларів США. Вони домовились, що половину отриманих коштів від ОСОБА_2 він залишить собі а іншу половину він передасть ОСОБА_1 , про що він надав ОСОБА_1 відповідну розписку, яку позивач повинен був повернути йому після передачі коштів як і повернути розписку ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_1 повідомив йому адреси місця роботи та проживання ОСОБА_2 . За декілька днів біля місця проживання відповідача, він зустрівся із ОСОБА_2 , він пред`явив видану ОСОБА_1 довіреність на вирішення питання щодо повернення боргу і вони обговорили питання щодо повернення коштів. Після цього, ОСОБА_2 передав йому грошові кошти в сумі 94000 доларів США, він написав відповідну розписку ОСОБА_2 про отримання грошових коштів. В подальшому він грошові кошти не передав ОСОБА_1 а вклав їх у справу, яка в подальшому прогоріла і він не зміг повернути кошти ОСОБА_1 . Вказав, що з ОСОБА_1 строків повернення отриманих коштів від ОСОБА_2 , вони не узгоджували. Зазначив, що ОСОБА_2 свої боргові зобов`зання виконав повністю. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Встановлено, що 27.12.2014 ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 кошти в сумі 100000 доларів США під 18% річних, строком на один рік - до 27.12.2015. Станом на момент подачі позову до суду сума боргу не повернута. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України). Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18). Зі змісту розписки, складеної 07 грудня 2014 року, вбачається, що ОСОБА_2 взяв в борг в ОСОБА_1 100000 доларів США строком на один рік під 18% річних. Тобто, відповідач взяв на себе зобов`язання повернути грошові кошти як борг. Відповідно до ст.1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. Відповідно до ст. 1006, 1007 ЦК України, якими встановлено обов`язки повіреного та довірителя, повірений зобов`язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконанім доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення; довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. В той же час довіритель зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором: 1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному витрати, пов`язані з виконанням доручення. Довіритель зобов`язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв`язку з виконанням доручення. Довіритель зобов`язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить. Згідно матеріалів справи, 20 липня 2017 року, ОСОБА_1 , усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідно до усного договору доручення та на виконання вимог ст.ст. 1000, 1006, 1007 Цивільного кодексу України цією довіреністю уповноважив Лагодюка Андрія Володимировича, представляти його інтереси в усіх підприємствах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування та форми власності, з усіх без винятку питань, з усіма правами наданими йому чинним законодавством, в органах Державної виконавчої служби, з питань стягнення заборгованості за борговою розпискою у сумі 100 тисяч доларів США з ОСОБА_2 . Для чого представнику надається право: подавати будь-які заяви, пред`являти виконавчі документи до стягнення, підписувати та подавати будь-які документи, вести переговори від його імені, подавати та підписувати всі документи, необхідні для виконання повноважень, включаючи клопотання, скарги тощо, а також інші документи, що стосуватимуться законних інтересів довірителя, сплачувати необхідні платежі (державне мито тощо), а також виконувати інші дії. пов`язані з виконанням цієї довіреності в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду уповноважень. Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам терміном на шість місяців та дійсну до двадцятого січня дві тисячі вісімнадцятого року, якщо не буде скасована раніше вказаного терміну у встановленому законом порядку. Нотаріусом було роз`яснено ОСОБА_4 зміст ст.ст. 240-245, 247-250 Цивільного кодексу України щодо поняття довіреності, її форми, строків, передоручення, припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю (т.2 а.с.149,150). ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив наведене. Аналізуючи зміст виданої довіреності вбачається, що попередньо між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено усний договір доручення, який дає підстави вважати що сторони узгодили між собою питання оплати послуг повіреного. Зміст довіреності свідчить про уповноваження ОСОБА_3 , представляти його ( ОСОБА_1 ) інтереси в усіх підприємствах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування та форми власності, з усіх без винятку питань, з усіма правами наданими йому чинним законодавством, в органах Державної виконавчої служби, з питань стягнення заборгованості за борговою розпискою у сумі 100 тисяч доларів США з ОСОБА_2 і окрім того, також виконувати інші дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду уповноважень. Колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 був наділений всіма необхідними повноваженнями з питань стягнення заборгованості за розпискою в сумі 100000 доларів США зі ОСОБА_2 і зокрема, отримувати грошові кошти від імені ОСОБА_1 23 липня 2017 року повіреним ОСОБА_3 було складено розписку на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 74000 (сімдесят чотири тисячі) доларів США разом з процентами в сумі 20000 (двадцять тисяч) доларів США для передачі ОСОБА_1 (т.2 а.с.148). Як зазначив в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 , отримані грошові кошти він не передав ОСОБА_1 та використав їх у власних цілях, оскільки з ОСОБА_1 в нього не було домовленості щодо строків передачі коштів, які він отримає від ОСОБА_2 . Також вказав в ході розгляду справи, що він неодноразово пропонував ОСОБА_1 повертати кошти частинами, але ОСОБА_1 відмовився таким чином отримувати кошти. Наведене свідчить про наявність оригіналу боргової розписки ОСОБА_2 у ОСОБА_1 . Отже, на думку колегії суддів, враховуючи зміст довіреності ОСОБА_1 від 20 липня 2017 року, зміст розписки ОСОБА_3 про отримання грошових коштів від ОСОБА_2 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_1 , висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання за борговим документом в сумі 74000 доларів США основної суми боргу та 46620 доларів США процентів і саме тому повинен їх повернути є помилковим, а позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними. Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним роз`яснити позивачу ОСОБА_1 , що він не позбавлений права звернутися з відповідними позовними вимогами до ОСОБА_3 , врегульованими Главою 68 ЦК України. Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5 та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , то розмір сплаченого ОСОБА_2 судового збору за подачу апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь відповідача в сумі 13215 грн. Керуючись ст.ст. 141, 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 13215 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна