Постанова 4811 № 465/2961/23

Справа № 465/2961/23 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М. Провадження № 22-ц/811/2965/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тертичної Ольги Анатоліївни на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2023 року в складі судді Ванівського Ю.М. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи П"ята Львівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на нерухоме майно,- встановив: У квітні 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Мартиневич О.А. звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 , з участю третьої особи П"ята Львівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на нерухоме майно. Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі. 30 травня 2023 року відповідачка ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 , з участю третьої особи П"ята Львівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. Оскаржуваною ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2023 рокувідмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. Роз`яснено позивачу за зустрічним позовом право звернутися з вказаним позовом у загальному порядку. Зустрічну позовну заяву разом із доданими матеріалами повернуто відповідачу ОСОБА_1 . Ухвалу суду оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Тертична О.А., вважає ухвалу необґрунтованою і такою, що не відповідає нормам чинного законодавства та судовій практиці, тому підлягає скасуванню. Зазначає, що відповідачка ОСОБА_1 у строки, передбачені ст. 178 ЦПК України для подачі відзиву на позов, подала зустрічний позов про визнання права власності на те саме майно, але в інших частках, ніж було зазначено у первісному позові. Постановивши оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції помилково зазначив, що така не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, оскільки процесуальним законом визначено єдиний уніфікований підхід при застосуванні наслідків подання позовної заяви (як первісної так і зустрічної), яка подана без додержання визначених ЦПК України вимог. Таким чином, існує необхідність і в застосуванні єдиного підходу при реалізації учасниками справи права на апеляційне оскарження ухвали суду про повернення позовної заяви (як первісної, так і зустрічної). Також зазначає, що ст. 193 ЦПК України встановлює окремі умови прийняття до розгляду зустрічного позову, тобто вказує на один із способів захисту відповідача проти пред`явленого до нього позову. Зокрема, зустрічний позов це активний захист проти позову, саме таким є подана ОСОБА_1 зустрічна позовна заява, яка була подана у встановлені законом строки, з дотриманням ст. 193 ЦПК України, а саме про той же предмет, у справі де ті ж сторони та тотожний предмет. Відмова у прийнятті зустрічного позову призведе до того, що у провадженні суду буде дві тотожні справи, при цьому, жодних конкретних підстав для відмови у прийнятті зустрічної позовної заяви в оскаржуваній ухвалі не зазначено, що суперечить ст. 263 ЦПК України. Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття зустрічної позовної заяви та об`єднання такої із первісним позовом. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленимицією главою. Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, що одночасно свідчить про підставність доводів апеляційної скарги в контексті можливості оскарження окремо від рішення суду відповідної ухвали. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться, що свідчить про безпідставність вимог апеляційної скарги в цій частині. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позовній заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Згідно із приписами частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що стаття 193 ЦПК України встановлює окремі умови прийняття до розгляду зустрічного позову, тобто вона вказує на один із способів захисту відповідача проти пред`явленого до нього позову. Поряд з цим, оскільки спільний розгляд зустрічної позовної заяви не є доцільним, умови прийняття судом зустрічного позову відсутні, а також це лише сприятиме затягуванню часу, суд прийшов переконання про відмову у прийнятті зустрічного позову до спільного розгляду разом з первісним позовом. Також суд врахував, що вирішення питання про прийняття в провадження зустрічного позову є правом суду, при цьому, відмова у прийнятті зустрічної позовної заяви не позбавляє права звернутись до суду із зазначеним позовом в загальному порядку. Перевіряючи оскаржувану ухвалу, колегія суддів виходить з такого. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального а бо спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Згідно із положеннями ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви. За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу (ч. 1 ст. 187 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Франківського районного суду м. Львова знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи П"ятої Львівської державної нотаріальної контори, про визнання права власності на нерухоме майно. 30 травня 2023 року відповідачка ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 , з участю третьої особи П"ятої Львівської державної нотаріальної контори, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. Зважаючи на те, що у предмет доказування даного апеляційного провадження входить виключно оцінка процесуального рішення суду першої інстанції, яке виключає можливість розгляду зустрічного позову ОСОБА_1 із первісним позовом ОСОБА_2 , колегія суддів не може надавати оцінки обставинам, які стосуються суті спірних правовідносин. Так, відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву (ч. 1 ст. 193 ЦПК України). Згідно із ч. 2 ст. 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Враховуючи наведене, колегія суддів виходить із того, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за наявністю одночасно двох умов: 1) обидва позови взаємопов`язані; 2) спільний їх розгляд є доцільним. Доцільним є сумісний розгляд, коли це дозволяє більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємовідносини сторін, виключити винесення взаємно суперечливих чи взаємовиключних судових рішень. Недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу. Тлумачення ч. 2 ст. 193 та ч. 1 ст. 194 ЦПК України дає підстави вважати, що зустрічний позов - це самостійна матеріально-правова вимога відповідача до позивача, пред`явлена ним у порядку і в строки, встановлені законом, для її спільного розгляду з первісним позовом в одному і тому ж провадженні за наявності для цього відповідних умов та підстав. Поряд з цим, прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не є обов`язком суду, що розглядає справу, а навпаки відноситься до його дискреційних повноважень. При цьому, сам суд першої інстанції визначає взаємопов`язаність позовів, а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції. Відповідно, за відсутності свавільності суду першої інстанції у порядку розгляду цього питання чи встановлення при цьому відсутності порушень прав сторін чи інших осіб, суд вищої інстанції не вправі втручатися в згадану дискрецію суду першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що право на подання відзиву на позовну заяву, а також на подання у строк на подання відзиву зустрічного позову, відповідачці було роз`яснено судом в ухвалі від 28 квітня 2023 року про відкриття провадження у справі (а.с. 49). Докази вручення (надіслання) ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи, у матеріалах справи відсутні. При цьому, у матеріалах наявна розписка від 11.05.2023 про ознайомлення ОСОБА_1 із матеріалами справи, а вже 30.05.2023 у суді була зареєстрована зустрічна позовна заява (а.с. 51, 66). Враховуючи наведене, підстави вважати, що зустрічна позовна заява подана відповідачкою з порушенням вимог ч. 1 ст. 193 ЦПК України, відсутні. В свою чергу, виходячи з принципів рівноправності, диспозитивності та змагальності сторін, цивільне процесуальне законодавство гарантує відповідачеві право на захист від пред`явленого позову шляхом подання зустрічного позову. Зустрічний позов дозволяє розглянути в одному процесі вимоги обох сторін, що дає можливість заощадити час і сприяє більш швидкому захисту їх прав та інтересів, а також запобігає можливості винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень у цивільній справі. Зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача. Так, за характером спірних правовідносин, такі належать до категорії майнових, які випливають із спадкових, при цьому, позивачка та відповідачка є рідними сестрами, дівоче прізвище яких ОСОБА_3 , а батьками таких були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 17, 19, 81). Таким чином, обидва позови виникають з одних і тих же обставин, а саме існує спір, зокрема щодо спадкування у відповідній площі (частці) земельної ділянки кадастровий номер 4610136900:07:003:0028. Крім цього, позивачка ОСОБА_2 просить визнати за нею право власності на відповідну частку цієї земельної ділянки за принципом єдності юридичної долі земельної ділянки, а також розташованій на ній житлової будівлі, а відповідачка ОСОБА_1 на 87/200 частин житлового будинку, який знаходиться на цій же земельній ділянці. Враховуючи наведене, задоволення первісного позову може виключити повністю або частково задоволення зустрічного позову і навпаки. Більше того, як слідує із зустрічного позову, такий об`єднаний з первісним позовом спільним предметом доказування, відтак позови до певної міри є взаємовиключними. Відтак, колегія суддів приходить переконання про те, що при вирішенні питання про повернення зустрічного позову судом першої інстанції допущено надмірний формалізм, який призведе до порушення принципу процесуальної економії. Зокрема, повертаючи відповідачці за первісним позовом ОСОБА_1 зустрічну позовну заяву та позбавляючи останню права на розгляд зустрічного позову, суд першої інстанції створив підстави для окремого, повторного подання аналогічного позову про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. Натомість, заявлення відповідного позову в іншому провадженні, призведе до необхідності у подальшому вирішувати питання про об`єднання позовів або зупинення провадження в одній справі до розгляду іншої. Європейський суд із прав людини у своїх прецедентних справах виокремив необхідні критерії розумних строків у цивільних справах, такі як: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника. Так, зокрема, вимога процесуальної економії спрямована на те, щоб судовий розгляд був побудований таким чином, щоб не допустити невиправданих затягувань розгляду справи, необґрунтованого відкладання судових засідань, оголошень занадто тривалих перерв, зупинення провадження тощо. Завданням принципу процесуальної економії в судовому провадженні є мінімізація можливих процесуальних перешкод із тим, щоб судовий розгляд був завершений у розумний строк. Також, згідно із практикою Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Відмова у спільному розгляді двох взаємовиключних вимог сторін призведе до того, що сторони та суд будуть змушені виконувати зайві процесуальні дії, що зумовить формування деструктивного впливу на ефективність розгляду справи. Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви та повернення такої, оскільки відповідний висновок є помилковим та прямо суперечить вимогам закону, а також обставинам справи. Встановлені колегією суддів факти щодо допущення відповідних порушень судом першої інстанції свідчать про підставність доводів апеляційної скарги та як наслідок необхідність скасування оскаржуваної ухвали. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тертичної Ольги Анатоліївни задовольнити. Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2023 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, для вирішення питання про прийняття зустрічної позовної ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи П"ятої Львівської державної нотаріальної контори, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи П"ятої Львівської державної нотаріальної контори, про визнання права власності на нерухоме майно. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 23 січня 2024 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк