Постанова Закарпатський апеляційний суд № 306/822/22

Справа № 306/822/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 16 січня 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д. за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2022 року, ухвалене головуючою суддею Ганчак Л.Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про знесення самочинної прибудови встановив: У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про знесення самочинної прибудови. В обґрунтування позову зазначала, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка розташована на другому поверсі багатоквартирного будинку. По сусідству з нею, на першому поверсі, безпосередньо під її квартирою, проживає відповідачка із своєю сім`єю, яка за останній час почала проводити реконструкцію своєї квартири шляхом будівництва балкону та розширення житлової площі без отримання будь - яких дозвільних документів, зайнявши при цьому частину земельної ділянки прибудинкової території, яке призводить до пошкодження квартири позивача, а при влаштуванні перекриття призвело до появи цвілі стін та їх руйнування від атмосферних опадів. Чоловік позивача неодноразово звертався зі скаргами до Свалявської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України, а також прокуратури. Однак, незважаючи на вимоги позивачки та вимоги уповноважених органів щодо припинення будівництва та повернення будинку в попередній стан, відповідачка не реагує, демонтаж збудованих конструкцій так і не здійснила. З врахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати самовільно збудований балкон (встановлені конструкції) за адресою: АДРЕСА_2 та відшкодувати понесені нею судові витрати. Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2022 року у задоволені позову відмовлено. ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в які просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвали нове рішення про задоволення позову. Вказує, що відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від ЗО березня 2012 р. № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», вирішуючи позови про знесення самовільно збудованих (прибудованих, надбудованих) балконів, мансард, горищ тощо у багатоквартирних будинках, суди повинні враховувати, що положення ст. 376 ЦК України до даних правовідносин не застосовуються. Проте, у випадку, коли квартира в такому будинку розташована на першому (цокольному) поверсі й власник здійснив прибудову до неї з одночасним зайняттям частини прибудинкової земельної ділянки, спір повинен вирішуватися відповідно до правил ст.376 ЦК України. Таким чином, враховуючи те, що у даному випадку квартира відповідачки розташована на першому поверсі і власниця здійснила прибудову до неї з одночасним зайняттям частини прибудинкової земельної ділянки, до спірних правовідносин слід застосовувати положення ст.376 ЦК України. Частиною 1 ст.369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до п.2 ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися допоміжними приміщеннями, в тому числі з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і таке інше. Враховуючи вимоги чинного законодавства щодо володіння, користування і розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності, виконання робіт з перебудови та перепланування житлових приміщень у багатоквартирних будинках із подальшим використанням їх у власності одного із співвласників можливе лише за погодженням з іншими співвласниками, без обмеження інтересів та житлових прав співвласників будинку. А відтак, для добудови балкону до будинку, що знаходиться у спільному користуванні всіх мешканців, необхідна була згода усіх власників квартир даного будинку. Вважає, що нею було надано суду належні та допустимі доказами, а саме, з акт №43 від 18.04.2022 комісії Свалявської міської ради, яким зобов`язано відповідачку припинити будівництво та провести демонтаж уже влаштованих конструкцій та фотофіксації до нього, і таким підтверджується самочинне, незаконне проведення будівельних робіт позивачкою. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає та є співвласником квартири АДРЕСА_1 , яка розташована на другому поверсі багатоквартирного будинку (а.с.18). По сусідству з нею, на першому поверсі, тобто в квартирі АДРЕСА_3 (безпосередньо під квартирою позивачки), проживає ОСОБА_2 разом з своєю сім`єю, яка почала проводити реконструкцію своєї квартири шляхом будівництва балкону, який є більшим, ніж той балкон, який передбачено технічною документацією на даний багатоквартирний житловий будинок. Розширення житлової площі стверджується актом №43 від 18.04.2022, складеному комісією Свалявської міської ради та приєднаним до нього фото (а.с.7,8), згідно якого ОСОБА_2 повідомлено про припинення подальшого самовільного будівництва та про необхідність проведення демонтажу встановлених конструкцій з метою влаштування балкону кв. АДРЕСА_4 . Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Проте, позивачем ОСОБА_1 не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, що здійснена відповідачем прибудова до квартири суттєво порушує права позивача. Так, згідно положень статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми, є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушення права та з яких підстав. У пунктах 4,5 постанови №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правий режим самочинного будівництва)» Пленум Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив, що «при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень. Відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК)». Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 5, 11, 22, 23 вказаної постанови від 30 березня 2012 року №6, «Відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Вимоги відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування про зобов`язання особи, яка, маючи дозвіл на будівництво нерухомого майна, допустила при цьому істотне відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, чи істотне порушення будівельних норм і правил, провести відповідну перебудову можуть бути заявлені як у разі, коли ці відхилення були допущені при будівництві нерухомості, так і внаслідок перебудови під час її експлуатації (частина сьома статті 376 ЦК). Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, суди повинні в кожному випадку з`ясовувати, зокрема, наскільки збудована будівля за розміром відповідає площі, поверховості, розміщенню та іншим умовам, передбаченим проектом; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов`язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об`єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що внаслідок будівництва відповідачем спірної споруди (навісу) призводить до намокання стін її балкону при атмосферних опадах та появі цвілі. При цьому не надає належних доказів, які б підтверджували вказане. Отже, позивач, яка не є власником земельної ділянки на якій зведена спірна будівля, зобов`язана довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення її прав таким будівництвом, надавши відповідні докази, зокрема, докази намокання стін, поява цвілі, про що вона зазначає в обґрунтування заявлених вимог. Проте, позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів у підтвердження порушення своїх прав внаслідок зведення прибудови до квартири. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, роз`яснення та правові висновки Верховного Суду, з`ясовуючи вказані обставини справи та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не доведено, що зведенням прибудови відповідач істотно порушив будівельні норми і правила, що це суперечить суспільним інтересам та порушує права позивача наслідком чого може бути знесення збудованого навісу. За таких підстав апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не доведено належним чином, що у даному випадку відповідач порушує права позивача, а тому її право не підлягає судовому захисту. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити на підставі приписів статті 375 ЦПК України, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зважуючи на викладене та керуючись приписами статей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 26 січня 2024 року. Суддя-доповідач: Судді: