Ухвала КЦС ВС № 522/5263/20

УХВАЛА 22 січня 2024 року м. Київ справа № 522/5263/20 провадження № 61-89ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення шкоди, ВСТАНОВИВ: 31 березня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої внаслідок будівельних робіт та приведення житлової кімнати до попереднього стану. Рішенням від 20 грудня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 відмовив. Постановою від 15 листопада 2023 року Одеський апеляційний суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2022 року скасував, ухвалив нове судове рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги. Зобов`язав ОСОБА_1 за власний рахунок привести кімнату до попереднього стану, який існував до проведення реконструкції, стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 18 473,00 грн та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат. 27 грудня 2023 року представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року в указаній справі. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ціна позову у цій справі становить 28 473,00 грн, тобто не перевищує суму двісті п`ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який станом на 01 січня 2023 року був встановлений у розмірі 2 684,00 грн (2 684,00 х 250 = 671 000,00). Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків з цієї категорії спорів, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Предмет позову, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та позовна вимога немайнового характеру на складність спору не впливають, малозначність справи не спростовують. Як на підставу касаційного перегляду судових рішень у цій справі заявник посилається на те, що справа має виняткове значення для нього, оскільки він є власником квартири, питання про приведення у попередній стан якої є предметом спору. Проте, колегія суддів вважає такі доводи недостатніми для відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову менше розміру двохсот п`ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки вони зводяться до суб`єктивного бажання добитися повторного розгляду та до уникнення виконання остаточного судового рішення, що не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження у справі, яка була предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій. Інших виняткових підстав для застосування приписів пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України суд під час вивчення касаційної скарги самостійно не встановив. Отже, судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом. Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, § 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і варто враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), § 32, № 29182/03, від 02 листопада 2006 року; «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08). Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі «Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. CROATIA), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08). Саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54). Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року, № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. За змістом практики ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості. Оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у справі незначної складності, яка визнана судом малозначною, а отже, не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі потрібно відмовити. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров