Постанова Харківський апеляційний суд № 953/4553/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 25 січня 2024 року м. Харків справа № 953/4553/23 провадження № 22-ц/818/836/23 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Пилипчук Н.П. суддів: Тичкової О.Ю., Маміної О.В. розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК Українив м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2023 року, постановлене суддею Демченко С.В. в с т а н о в и в: 09 червня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить стягнути з відповідачки на його користь три проценти річних за період з 03 червня 2021 року по 07 червня 2023 року у розмірі 1227 доларів США, та передбачену сторонами в договорі неустойку за період з 07 червня 2022 року по 07 червня 2023 року у розмірі 127750 грн, а також судові витрати у загальному розмірі 4286 грн, які складаються з: 1726 грн - судовий збір, 2560 грн - витрати на правничу допомогу. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 15 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Широковою В. А. за реєстр. № 1909, за умовами якого відповідачка отримала позику у розмірі 22100 доларів США, які зобов`язалась повернути у порядку та строки, визначені у договорі, але не пізніше 15 травня 2012 року. У забезпечення умов виконання відповідачкою зобов`язань за вказаним договором 15 травня 2009 року між ОСОБА_3 та відповідачкою укладений іпотечний договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого іпотекодержатель у разі невиконання відповідачкою зобов`язань за договором позики від 15 травня 2009 року має право звернути стягнення на заставлене в іпотеку майно квартиру АДРЕСА_1 у рахунок своїх вимог до боржника. Відповідач свої зобов`язання за договором позики від 15 травня 2009 року не виконала у повному обсязі, у зв`язку з чим ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. 06 листопада 2013 року Київський районний суд м. Харкова ухвалив рішення, залишене без змін апеляційний судом Харківської області, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 15 травня 2019 року в розмірі 342873 грн 60 коп., судовий збір в розмірі 3219 грн. Відповідач вказане рішення суду не виконала, у зв`язку з чим ОСОБА_3 звернувся до суду. 29 травня 2014 року заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 проценти за користування неповернутою частиною позичених коштів і три проценти річних за період з 21 вересня 2012 року по 12 листопада 2013 року у сумі еквівалентній 2407 доларів США, що складає 28185 грн 41 коп., неустойку за прострочення виконання зобов`язань за договором позики в період з 12 листопада 2012 року по 12 листопада 2013 року у розмірі 127750 грн, а також було вирішено питання про судові витрати. Вказав, що вищезазначені судові рішення відповідач не виконала. У подальшому між ОСОБА_3 та позивачем укладений договір про відступлення права вимоги (цесії), який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Анохіною В. М. за реєстровим № 873, за умовами якого первісний кредитор відступив позивачу право вимоги за укладеними з відповідачем договором від 15 травня 2009 року та похідним від нього іпотечним договором. 24 червня 2016 року засобами поштового зв`язку на адресу відповідачки направлено повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики та про відступлення вимоги за іпотечним договором, яке було отримано відповідачкою 08 липня 2016 року. Зазначив, що відповідачка, будучи належним чином повідомленою про те, що первісний кредитор відступив свої права новому кредитору позивачу по справі, проте заборгованість за вищевказаним договором позики так і не повернула. Неповернута сума боргу складає 20350 доларів США, у зв`язку з чим позивач в позасудовому порядку на підставі п. 2 Іпотечного договору здійснив перереєстрацію предмета іпотеки на власне ім`я та 20 жовтня 2016 року набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Постановою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32001184 від 24 жовтня 2016 року 10626614 приватним нотаріусом КМНО Стрельченко О. В. про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за позивачем. Позивач не набув право власності на заставлену в іпотеку квартиру, а отже не задовольнив свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. З урахуванням того, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2013 року так і не було виконано, позивач 03 червня 2021 року звернувся до суду та 09 лютого 2022 року рішенням Київського районного суду м. Харкова стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних на прострочену суму боргу за період з 03 червня 2018 року по 03 червня 2021 року в розмірі 45356 грн 20 коп. З огляду на те, що на теперішній час рішення суду відповідачка не виконує, позивач вважає, що його права як кредитора порушені, а відтак у нього виникло право на застосування наслідків такого порушення в порядку ст. 625 ЦК України. Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України: три проценти річних за період з 03 червня 2021 року по 07 червня 2023 року у розмірі 1227 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 448 (чотириста сорок вісім) грн 81 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 2560 (дві тисячі п`ятсот шістдесят) грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки за період з 07 червня 2022 року по 07 червня 2023 року у розмірі 127750 грн. - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки за період з 07.06.2022 року по 07.06.2023 року у розмірі 127 750 грн. скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення цієї позовної вимоги. Стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2589 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2560 грн. Зазначає, що суд відмовив позивачу у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення боргу за договором позики на підставі хибного висновку про те що договір позики є розірваним. Вказує, що оскільки договором позики було прямо передбачено обов`язок позичальника сплатити на користь позикодавця неустойку у розмірі 350 грн. за кожний день прострочення, а факт порушення ОСОБА_2 свого зобовязання з повернення позичених грошових коштів був неодноразово встановлений судом, суд незаконно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустояки. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться. Рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційнї інстанції лише в частині позовних вимог про стягнення неустойки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за період з 07 червня 2022 року по 07 червня 2023 року у розмірі 127750 грн., суд першої інстанції вважав договір позики розірваним після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості, тому дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення неустойки. Колегія суддів не може погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 15 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. за реєстровим №1909. Відповідно до п. 1 договору позикодавець передав у власність позичальника валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 22 100,00 доларів США, які позичальник зобов`язалася повертати частинами (з розстроченням) із кінцевим терміном повернення 15 травня 2012 року. 15 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір про задоволення вимог іпотекодежателя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. Положеннями п. 1 договору встановлено, що вказаний договір укладений як засіб забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_2 за договором позики, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. 15 травня 2009 року за р. №1909, з обумовленим в договорі позики розміром боргу 22100 доларів США, у порядку та строки, встановлені договором. 17 червня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. 15 травня 2009 року за реєстровим № 1911 За умовами вказаного договору ОСОБА_1 набув право вимоги за укладеними між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договором позики від 15 вересня 2009 рок та договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 15 вересня 2009 року. 24 червня 2016 року на адресу ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку було направлено повідомлення про відступлення вимоги за договором позики та про відступлення вимоги за іпотечним договором. Крім того, 15 серпня 2016 року на адресу ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку було направлено вимогу про усунення порушення виконання зобов`язань з повернення боргу за договором позики, з викладом їх стислого змісту та вимогою про їх виконання у тридцятиденний строк, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання (на виконання вимог норми ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку»), а також з Вимогою про добровільне звільнення предмета іпотеки. З Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що 06 листопада 2013 року рішенням Київського районного суду м. Харкова (залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року) позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 15 травня 2009 року в розмірі 342873 грн 60 коп. та судовий збір в розмірі 3219 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. У рішенні суду встановлено, що загальний розмір основного боргу відповідача перед позивачем складається із суми доданків неповернутої суми позики в розмірі 20 350 доларів США Позивач посилається на те, що на час звернення до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості в порядку ст. 625 ЦК України вищевказане рішення суду відповідачка не виконала, а тому у позивача виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦПК України, за увесь час прострочення в межах позовних вимог. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 грошового зобов`язання, встановленого рішенням Київського районного суду м. Харкова, у неї утворилася заборгованість, зокрема передбачена сторонами в договорі неустойка за період з 07 червня 2022 року по 07 червня 2023 року у розмірі 127750 грн. Оскільки, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє договору позики, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення, тому є помилковими висновки суду першої інстанції, що договір позики є розірваним. Відповідно до статей 15, 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема примусове виконання обов`язку в натурі. Згідно зі статтею 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням умов договору позики від 15 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Посилаючись на те, що ОСОБА_2 зобов`язання щодо повернення грошових коштів належним чином не виконала, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь неустойку за період з 07.06.2022 року по 07.06.2023 року у розмірі 127 750 грн. Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За змістом ст.ст. 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК Україниособливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Пунктом 5 договору позики від 15 травня 2009 року, передбачено, що у разі прострочення будь-якого строку (п. 1 цього договору) виконання зобовязання по поверненню позики позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 350 грн. за кожен день прострочення з шостого дня прострочення. Разом з тим, положеннями п. 18 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022 року передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 через агресію Російської Федерації проти України введено воєнний стан, який в подальшому було продовжено. Отже, нарахування позивачем пені (штрафів) за період з 07.06.2022 року по 07.06.2023 року у розмірі 127 750 грн не відповідає вимогам норм вищевикладеного нормативно-правового акту, а отже, і не можуть в цій частині бути задоволені судом. Таким, чином рішення суду підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки, з викладенням мотивів в редакції цієї постанови. Стосовно витрат за надану позивачу професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч.ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Оскільки у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки відмовлено, отже не підлягають стягненню і витрати на правничу допомогу, заявлені ОСОБА_1 у розмірі 2560 грн. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні в частині мотивів відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки. Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на задовольнити частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2023 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки за період з 07 червня 2022 року по 07 червня 2023 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення виготовлено 25 січня 2024 року. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова О.В. Маміна