Постанова 4857 № 380/2708/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2708/23 пров. № А/857/23595/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Потабенко В.А.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в м.Львові 15 листопада 2023 року у справі №380/2708/23 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування постанови про накладення штрафу, В С Т А Н О В И В : 14.02.2023 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі Управління) звернулося в суд з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), просило скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 19.11.2023 ВП №69352713 про накладення штрафу в розмірі 5 100,00 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення), а правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання боржником судового рішення у встановлений строк без поважних причин. Суд першої інстанції вказав, що поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами. Суд першої інстанції зазначив, що застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження. Суд першої інстанції вказав, що позивач, знаючи про відкрите виконавче провадження, продовжував зволікати із виконанням судового рішення і лише 12.08.2022 звернувся із апеляційною скаргою до Восьмого апеляційного адміністративного суду на рішення суду від 04.04.2022 у справі №380/15677/21. Суд першої інстанції дійшов висновку, що невиконання рішення суду боржником не було пов`язано з об`єктивно поважними обставинами або причинами. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 набрало законної сили 20.12.2022, а на підставі Розпорядження від 27.12.2022 Головним управлінням виконано вказане рішення Львівського окружного адміністративного суду. Скаржник вважає, що стягнення з Управління штрафу у розмірі 5100 грн. за не виконання без поважних причин боржником рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, є безпідставним. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам викладених Головним управління у позовній заяві. Враховуючи положення статей 287, 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 у справі № 380/15677/21 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.08.2021 № 337 яким відмовлено ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» на підставі заяви від 20.08.2021». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 20.08.2021 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи в органах державної податкової служби. 22.06.2022 Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчі листи у справі №380/15677/21. 08.07.2022 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Тарабан О.О винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №69352713 з виконання виконавчого листа про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 20.08.2021 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи в органах державної податкової служби. Управління листом від 04.08.2022 №1300-5305-8/68422 повідомило старшого державного виконавця Тарабан О.О., що про винесення рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 у справі №380/15677/22 дізналося із постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.07.2022. При цьому, вказано, що Управлінням буде подано апеляційну скаргу із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 у справі №380/15677/21. Вказаний лист Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) отримав 12.08.2022. Також листом від 08.08.2022 №130-5303-8/69600 Управління повідомило старшого державного виконавця Тарабан О.О., що Управлінням буде подано апеляційну скаргу із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 у справі №380/15677/21. Вказаний лист Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) отримав 16.08.2022. 10.11.2022 Відділ примусового виконання рішень надіслав начальнику Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вимогу виконавця в якій просив повідомити у триденний термін з моменту отримання вимоги вичерпну інформацію про стан виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду в справі № 380/15677/21 з наданням документального підтвердження виконання згаданого судового рішення. Листом Управління від 24.11.2022 № 1300-5305-8/110171 повідомлено державного виконавця Антощук Б.В. про те, що 12.08.2022 Управління подало апеляційну скаргу. Пенсійний орган просив вважати поважними причинами щодо невиконання рішення суду. Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20.12.2022 у справі №380/15677/21 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 у справі № 380/15677/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання до вчинення дії. 19.01.2023 Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Тарабан О.О. при примусовому виконанні виконавчого листа №380/15677/21, виданого 22.06.2022, за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує ГУ ПФУ у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 20.08.2021 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи в органах державної податкової служби, винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. 14.02.2023 Управління листом №300-5903-8/20858 повідомило головного державного виконавця Тарабан О.О. про те, що на підставі розпорядження №1345500009394 від 27.12.2022 Управлінням виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 у справі №380/15677/21, яке набрало законної сили відповідно до ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2022. Не погоджуючись з постановою державного виконавця про накладення штрафу, Управління звернулося із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з положеннями статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови, (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців. Згідно з положеннями статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Частиною 2 статті 63 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. В свою чергу, стаття 75 Закону №1404-VIII встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії. Аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і спрямовано на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовами для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є: 1. невиконання ним виконавчого документа (судового рішення); 2. відсутність поважних причин невиконання виконавчого документа (судового рішення). Отже, лише невиконання боржником рішення суду і саме без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». На час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлено, по-перше, факт невиконання боржником судового рішення і, по-друге, відсутність поважних причин. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це об`єктивно перешкодило виконати судове рішення. Поважними, в розумінні норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 січня 2020 року (справа №400/1954/19), від 10 грудня 2020 року (справа №826/19276/16), від 10 вересня 2020 року (справа №824/308/20-а), від 31.03.2021 у справі № 360/3573/20, від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 та у справі № 360/4708/20, від 31 травня 2022 року у справі № 360/940/20. В оскаржуваній постанові зазначено, що станом на 19.01.2023 вимог виконавчого документа не виконано, будь-які документальні підтвердження щодо виконання в повному обсязі виконавчого документа у державного виконавця відділу відсутні. При цьому, 10.11.2022 начальником Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено вимогу про повідомлення боржником у триденний термін з моменту отримання вимоги інформації про стан виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду в справі №380/15677/21. З наданням документального підтвердження виконання згаданого судового рішення. Скаржник зазначає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 набрало законної сили 20.12.2022, таке виконано Управлінням на підставі Розпорядження від 27.12.2022. Суд апеляційної інстанції вважає такі аргументи безпідставними, оскільки відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Строки на апеляційне оскарження визначено статтею 295 КАС України. Суд апеляційної інстанції зауважує, що подання апеляційної скарги після набрання законної сили судовим рішення не впливає на порядок виконання рішення, не зупиняє його виконання, окрім випадків, установлених КАС України. Відповідно до частини 4 стаття 300 КАС України, якщо апеляційна скарга подана з пропуском визначеного цим Кодексом строку, суд у випадку поновлення строку на апеляційне оскарження зупиняє дію оскаржуваного рішення в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Отже, у разі подання апеляційної скарги після закінчення строку, встановленого КАС України, апеляційна інстанція може зупинити дію рішення суду першої інстанції, про що зазначається в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. До цього часу рішення, яке набрало законної сили, підлягає до виконання. Факт відкриття апеляційного провадження щодо оскарження судового рішення виключно зупиняє його виконання, а не автоматично нівелює усі правові наслідки такого рішення. Таким чином, подача апеляційної скарги Управлінням не вплинула на чинність названого судового рішення та порядок і строки виконання такого в межах виконавчого провадження ВП №69352713. До того ж, з наданого в подальшому Управлінням розпорядженні неможливо встановити належне виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2022, оскільки таке містить лише визначення загальної тривалості стажу та тривалість страхового стажу, а також вказано як умову призначення пенсії Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тоді як інформація щодо зарахування до стажу державної служби періодів роботи ОСОБА_1 в органах державної податкової служби відсутня, така позивачем не подана. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем державному виконавцю не було надано належних доказів виконання у повному обсязі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 у справі № 380/15677/21 у спосіб, визначений резолютивною частиною рішення. Також не надано доказів вжиття заходів на виконання судового рішення, які підтверджували б поважність невиконання рішення суду у встановлений строк. Отже, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття позивачем вичерпних заходів з його виконання. Відповідно до положень частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»). За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що державний виконавець при винесені оскаржуваної постанови належним чином скористався законодавчо закріпленими повноваженнями та виніс оскаржувану постанову за відсутності об`єктивних причин, які б унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення, що враховано судом першої інстанції. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви правомірності винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 287, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року у справі №380/2708/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко