Постанова 4857 № 500/3066/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/3066/23 пров. № А/857/21673/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 500/3066/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, місце ухвалення судового рішення м.Тернопіль Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїДерех Н.В. дата складання повного тексту рішення12 жовтня 2023 року ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Риндич Ігор Ярославович звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті йому за період з 01 січня 2016 року по 03 січня 2018 року індексації грошового забезпечення у повному розмірі відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 03 січня 2018 року у повному обсязі, з урахуванням нарахованої та виплаченої суми індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 500/3066/23 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 03.01.2018 року. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 03.01.2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позовну заяву без розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, а також 233 КЗпП. Також звертає увагу на те, що позивач був працівником ДСНС, а не військовослужбовцем. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як особи служби цивільного захисту з 01.12.2015 не прив`язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової. Із 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав. Суд зазначив, що дотепер посадові оклади осіб служби цивільного захисту визначалися постановами Кабінету Міністрів України. У період спірних правовідносин (2015-2018 роки) таких постанов було дві. На час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів осіб рядового і начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка була чинною з 01.01.2008 до 01.03.2018. Від січня 2008 року оклад за посадою позивача не змінювався. Він змінився лише в березні 2018 року на підставі Постанови № 704, якою затверджено нову схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту згідно з додатком

6. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 включно. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області та у відповідності до Наказу №9781 від 29.12.2017 «Про кадрові питання», з 03.01.2018 позивача виключено з кадрів ДСНС України, зі списків особового складу Управління ДСНС України у Тернопільській області та знято зі всіх видів забезпечення. Позивач 17.05.2023 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.03.2018 у повному обсязі, з урахуванням нарахованої та виплаченої суми індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення- базового місяця- січень 2008 року. Проте, відповідач листом від 01.06.2023 відмовив у здійсненні нарахування та виплати індексації та зазначив, що виплата індексації в кошторисні призначення з січня 2016 по 03 січня 2018 року не передбачалась. Отже, відповідач зазначив, що виплата індексації у період з 01.01.2016 по 03.01.2018 не була здійснена. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції в частині визначення базового місяця та нарахування індексації скаржником в апеляційній скарзі не заперечуються та рішення в цій частині не оскаржується. Щодо доводів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів вказує на наступне. З матеріалів справи видно, що предметом позову у цій справі є поведінка відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.01.2018. У постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 05.02.2020 у справі № 825/565/17 зазначено, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно до абзацу першого статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно зі статтею 4 КЗпП законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Частиною другою статті 233 КЗпП (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Конституційний Суд України при тлумаченні норми статті 233 КЗпП виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Відтак, строк звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та його складових частин з початку виникнення у позивача права на обрахування сум грошового забезпечення не застосовувався. Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на те, що вказаний спір є спором з приводу прийняття, проходження та звільнення з військової служби є помилковим, з огляду на те, що спірним у цій справі є розміри грошового забезпечення, а застосування місячного строку передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС до спірних відносин є безпідставним. Щодо доцільності застосування до спірних відносин змін, що внесенні Законом № 2352-IX, зокрема, до статті 233 КЗпП, апеляційний суд зазначає таке. Частинами першою і другою статті 233 КЗпП, які викладені в новій редакції, передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Разом з тим, Закон № 2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022 Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку. Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов. За таких умов підстав для застосування змін, внесених згідно Закону № 2352-IX до приписів статті 233 КЗпП, які набрали чинності з 19.07.2022, колегія суддів не вбачає. Окрім цього, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 до 31.12.2022 на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами КМУ від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Водночас постановою від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України відмінив з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, станом на час звернення позивача до суду, 14.06.2023, діяв карантин, встановлений КМУ. Колегія суддів у спірних правовідносин враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, в якій суд установив, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому дійшов висновку, що строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), не підлягає застосуванню, оскільки його продовжено на строк дії карантину, який закінчився 30.06.2023. З огляду на викладене, в суду відсутні достатні і належні підстави для залишення позовної заяви без розгляду. Щодо доводів апелянта про те, що позивач перебував на службі цивільного захисту, а тому на нього не поширюються норми права, що стосуються військовослужбовців Збройних Сил України, колегія суддів зазначає таке. Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України 20 липня 2018 року № 623, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 р. за № 936/32388 (далі - Інструкція). Пунктом 1 Інструкції визначено, що цю Інструкцію розроблено відповідно до Кодексу цивільного захисту України, Законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про запобігання корупції», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про Дисциплінарний статут служби цивільного захисту», Указу Президента України від 01 грудня 2009 року № 987 «Про Перелік посадових осіб, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць», постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», від 15 червня 1994 року № 414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», від 22 грудня 1995 року № 1037 «Про надбавки до посадових окладів працівників, зайнятих на шифрувальній роботі», від 03 січня 2013 року № 2 «Про встановлення надбавок до посадових окладів державних експертів з питань таємниць та фахівців, які залучаються до підготовки рішень та висновків державних експертів з питань таємниць», від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», від 11 липня 2013 року № 593 «Про затвердження Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» та від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Відповідно до пункту 14 Інструкції індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України. З наведеного видно, що питання індексації осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не врегульовано зазначеною Інструкцією. Отже, при вирішенні цього питання необхідно застосовувати положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон України № 1282-XII) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабміну України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), якими визначено механізм проведення індексації, її мету та правову природу. При цьому з наказу Міністерства внутрішніх справ України 20 липня 2018 року № 623 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» видно, що умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту визначено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб. З наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що при визначенні розміру і складу грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, зокрема індексації, в залежності від займаної посади може застосовуватися різне законодавство, в тому числі й таке, що стосується грошового забезпечення військовослужбовців. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Досліджуючи питання, яке стосуються розподілу судових витрат понесених у даній справі, колегією суддів установлено, що з урахуванням положень ст. 139 КАС України відсутні підстави для перерозподілу та присудження судових витрат на користь будь-якої із сторін. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 500/3066/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос