Постанова 4857 № 260/4331/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/4331/23 пров. № А/857/14268/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Обрізка І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, прийняте суддею Скраль Т.В. у місті Ужгороді, у справі за позовом ОСОБА_1 до Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Другий відділ Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Міністерства оборони України про визнання незаконної відмови у звільнені зі Збройних Сил України; зобов`язання відповідачів звільнити зі Збройних Сил України на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 24 Конституції України; стягнення з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди завданої відмовою у звільненні 1000000 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 відмовлено в позові. Відмовляючи в позові, суд жодним чином не знівелював право позивача, за наявності відповідних підстав, щодо не призову на військову службу під час мобілізації. Натомість, на даній стадії правовідносин між сторонами, коли позивач вже є діючим військовослужбовцем, який призваний на військову службу під час мобілізації, судом не встановлено, а сторонами не повідомлено, обставин, які б свідчили про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби за призовом під час мобілізації, які передбачені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII. Позовна вимога стягнути з Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди завданої відмовою у звільненні 1000000 грн. не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено протиправності дій відповідача при відмові у звільненні з військової служби. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у позовній заяві вимагав визнати незаконною відмову у звільнені зі Збройних Сил України на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 24 Конституції України, так як є інвалідом ІІІ групи. Позов був обґрунтований тим, що відмова в задоволені рапорту незаконна тому як коли одні особи з інвалідністю, які не були призвані до 15.03.2022 набули право не служити в Збройних Силах України, а ті особи з інвалідністю хто був призваний до 15.03.2022 або були визнані особами з інвалідністю після 15.03.2023 зараз позбавлені такого права, а це вказує на порушення ст. 24 Конституції України. Суд в своєму рішенні не надав оцінки наведеним у позові аргументам про порушення ст. 24 Конституції України, а це вказує що суд порушив ч. 3 ст. 242 КАС України, а відтак рішення суду є незаконним. Також зазначає про те, що Верховній Раді вже звернули увагу на те що відсутність можливості звільнення військовослужбовців які є особами з інвалідністю вказує на порушення прав осіб з інвалідністю. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в позові. Хустський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки подав заперечення на апеляційну скаргу, де зазначено, що до рапорту надано копію довідки до акта огляду медико-соціальної комісії серії 12 ААГ №298093 від 16.01.2023 щодо встановлення третьої трупи інвалідності позивачу. Тобто на момент призову за мобілізацією 02.03.2022 позивач не був особою з інвалідністю, та не мав права на відстрочку згідно ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно права бути призваним за його згодою і тільки за місцем проживання, як того вимагає норма Закону. Стосовно вимоги позивача щодо зобов`язання відповідачів звільнити позивача зі Збройних Сил України на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та статті 24 Конституції України, то ця вимога також не підлягає задоволенню, оскільки вичерпний перелік підстав щодо звільнення з військової служби у воєнний час викладені у пп. 2 п. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», який був доведений до позивача, та останній не може бути звільнений на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та статті 24 Конституції України. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 05 травня 2023 ОСОБА_1 звернувся до начальника другого відділу Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із рапортом ( вх. № 1157) про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та статті 24 Конституції України. До рапорту додано довідку про інвалідність від 16 січня 2023. 17 травня 2023 начальник другого відділу Хустського РТЦК та СП листом № 1993 надав відповідь на рапорт від 05 травня 2023 за вих. № 1157, в якому зазначає, що звільнення військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації здійснюється згідно пп.2 п.2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Наявність інвалідності 3 групи не є підставою для звільнення з військової служби під час мобілізації. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Пунктом 6 ст. 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Згідно з указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб. В подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває. Як зазначалось вище, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі та 05 травня 2023 звернувся до начальника другого відділу Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із рапортом ( вх. № 1157) про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено випадки відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, абзацом 3 частини 1 вказаної статті передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії). Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 вже призваний на військову службу, тому згадана стаття на нього не поширюється, оскільки застосовується лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Крім того, позивач просить звільнити його зі Збройних Сил України, покликаючись саме на абзац 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка не передбачає підстав для звільнення з військової служби. Судом першої інстанції вірно зазначено про те, що з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (надалі Закон №2232-XII). Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII під час воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Колегія суддів звертає увагу на те, що з матеріалів справи не вбачається наявність підстав для звільнення позивача з військової служби за призовом під час мобілізації, які передбачені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII. Разом з тим, викладене вище виходить за межі предмету дослідження в спірних правовідносинах, позаяк позивачем чітко вказано підставу звільнення із Збройних Сил України в поданому ним рапорті та по вказаній підставі йому відмовлено і як наведено в мотивувальній частині даного судового рішення обґрунтовано. Враховуючи наведене, вірним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. В апеляційній скарзі позивач окрім обумовленого, покликається на нові обставини, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та які не урегульовують спірних правовідносин. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у справі №260/4331/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар