Постанова 4873 № 910/15194/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" січня 2024 р. Справа№ 910/15194/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Остапенка О.М. суддів: Сотнікова С.В. Копитової О.С. за участю секретаря судового засідання Карпової М.О. у присутності представників сторін: від ОСОБА_1 : Деяк Я.М. - ордер серії А.І. №1423543 від 11.07.2023 від ОСОБА_2 : Деяк Я.М. - ордер серії А.І. №1423562 від 11.07.2023 від АТ "Універсал Банк": Приходько Л.А. - довіреність №97-ЮД1 від 04.08.2023 арбітражний керуючий Севостьянов Є.В. особисто (в режимі відеоконференції) розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/15194/20 (суддя Чеберяк П.П.) за заявою Фізичної особи-підприємця Ганчук Григорія Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон" про банкрутство ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 року у справі №910/15194/20 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника, з урахуванням уточнень, на суму 1 997 250,00 грн., відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника, з урахуванням уточнень, на суму 24 328 346,10 грн. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/15194/20 в частині розгляду заяви про визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати кредитором боржника ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 1 997 250,00 грн. Крім того, не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_2 також звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/15194/20 в частині розгляду заяви про визнання кредиторських вимог ОСОБА_2 та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати кредитором боржника ОСОБА_2 з грошовими вимогами на суму 24 328 346,10 грн., з яких: 23 676 278,10 грн. - сума основного боргу; 652067,98 грн. - 3% річних. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2023 для розгляду справи №910/15194/20 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Копитова О.С. Ухвалою суду від 13.09.2023 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 року у справі №910/15194/20, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 10.10.2023 року за участю повноважних представників сторін. Іншою ухвалою суду від 13.09.2023 року поновлено ОСОБА_2 строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 року у справі №910/15194/20, об`єднано в одне апеляційне провадження для спільного розгляду вказану апеляційну скаргу з раніше прийнятою до провадження апеляційною скаргою ОСОБА_1 , встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 10.10.2023 року за участю повноважних представників сторін. У поданих через відділ документального забезпечення суду відзивах на апеляційні скарги представник АТ Універсал Банк" просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. В свою чергу, розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Севостьянов Є.В. у поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить її задовольнити. В судовому засіданні 10.10.2023, заслухавши пояснення представників учасників провадження у справі по суті вимог апеляційних скарг, протокольною ухвалою оголошено перерву у справі до 14.11.2023 року. Ухвалою суду від 14.11.2023 року за клопотанням АТ "Універсал Банк" відкладено розгляд справи на 05.12.2023 року на підставі ст. 216 ГПК України. В судовому засіданні 05.12.2023, заслухавши пояснення представників учасників провадження у справі по суті вимог апеляційних скарг, протокольною ухвалою оголошено перерву у справі до 16.01.2024 року. До дати судового засідання через відділ документального забезпечення суду від АТ Універсал Банк" надійшли пояснення по справі. 11.01.2024 року через відділ документального забезпечення суду засобами електронного зв`язку та через систему "Електронний суд" від розпорядника майна ТОВ "Орізон" арбітражного керуючого Севостьянова Є.В. надійшли ідентичні по змісту заяви про проведення судового засідання 16.01.2024 року в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon. Ухвалою суду від 15.01.2024 року заяву розпорядника майна боржника задоволено та призначено проведення судового засідання 16.01.2024 року в режимі відеоконференції. До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від представника ОСОБА_2 надійшли додаткові письмові пояснення. Представник скаржників в судовому засіданні 16.01.2024 року вимоги апеляційних скарг підтримав, просив їх задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 року у справі №910/15194/20 про відмову у задоволені грошових вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ТОВ "Орізон" і прийняти нове рішення, яким визнати кредитором боржника ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 1 997 250,00 грн. і ОСОБА_2 з грошовими вимогами на суму 24 328 346,10 грн., з яких: 23 676 278,10 грн. - сума основного боргу; 652 067,98 грн. - 3% річних. Розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Севостьянов Є.В. в судовому засіданні в режимі відеоконференції вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 підтримав, просив її задовольни з викладених у ній мотивів. З приводу апеляційної скарги ОСОБА_1 поклався на розсуд суду. Представник АТ "Універсал Банк" в судовому засіданні проти вимог скаржників, викладених в апеляційних скаргах, заперечував, просив залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. ФОП Ганчук Г.В. та його представники в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи ініціюючий кредитор повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляв. Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 16.01.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід відмовити, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін, з огляду на наступне. Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Разом з тим, 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ). Згідно ст. 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. В силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 45 наведеного кодексу, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті. Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим. Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. Згідно ч. 2 ст. 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. У разі необхідності господарський суд може оголосити перерву в попередньому засіданні. За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються: - розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; - розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; - дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; - дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 44 цього Кодексу. Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов`язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги. Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов`язань у шосту чергу. Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі. Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня). Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа №910/15194/20 про банкрутство ТОВ "Орізон", провадження у якій відкрито 09.11.2020 року за заявою ФОП Ганчук Г.В., розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Севостьянова Є.В. Відповідне оголошення про відкриття відносно ТОВ "Орізон" провадження у справі про банкрутство оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 11.11.2020 року за №65455. Після публікації вказаного оголошення 11.12.2020 до суду надійшла заява ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника на суму 27 597 500,00 грн. та заява ОСОБА_1 на суму 1 997 250,00 грн. В обґрунтування заявлених грошових вимог ОСОБА_2 посилається на укладений між нею та боржником договір позики від 25.12.2007 та рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №753/9175/20, згідно якого з ТОВ "Орізон" на її користь стягнуто 27 597 500,00 грн. ОСОБА_1 , в свою чергу, у заяві посилається на укладений між ним та боржником договір позики від 10.01.2012 та рішення Бородянського районного суду Київської області від 09.09.2020 у справі №939/936/20, відповідно до якого з ТОВ "Орізон" на його користь стягнуто 1 997 250,00 грн. За наслідками розгляду поданих суду заяв ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 20.01.2021 року у справі №910/15194/20, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 року, визнано кредиторами ТОВ "Орізон" зокрема, ОСОБА_2 на суму 27 601 704,00 грн., а також ОСОБА_1 на суму 2 001 454,00 грн. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.10.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 року по справі №910/15194/20 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненою заявою із грошовими вимогами до боржника, в якій, у зв`язку зі скасуванням рішення суду про стягнення заборгованості та визнанням недійсним договору позики, на підставі яких було заявлено первісні грошові вимоги, просив суд визнати грошові вимоги до боржника на загальну суму 1 997 250,00 грн. на підставі ст. 216 та ч.1 ст.1212 ЦК України. Стверджуючи про встановлення судами першої та касаційної інстанцій у справі №910/15194/20(910/21692/21) факту укладення договору позики від 10.01.2012 року, а також посилаючись на пункт 4 визнаного в судовому порядку недійсним згаданого договору позики, в якому зазначено, що передача позики здійснена, ОСОБА_1 робить висновок про підтвердження факту передачі грошових коштів в сумі 60 000,00 дол. США, виходячи з приписів ст.1046 ЦК України, за якою договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. ОСОБА_2 також звернулась до місцевого господарського суду з уточненими заявами про визнання грошових вимог, в яких у підсумку просила визнати її кредитором на суму 24 328 346,10 грн., з яких: 23 676 278,10 грн. - сума основного боргу, 652 067,98 грн. - 3 % річних. Підставами уточнених заяв стала наявність між ОСОБА_2 та боржником правовідносин за договором поруки №BL742-П від 26.12.2007, за яким ОСОБА_2 , як поручитель, зобов`язалась перед АТ "Універсал Банк", як кредитором, відповідати за невиконання ТОВ "Орізон", як боржником, усіх його зобов`язань, що виникли з додаткової угоди №BL742-К/1 до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL742 від 26.12.2007. За твердженням ОСОБА_2 , наявні у справі докази свідчать про сплату нею від власного імені в інтересах ТОВ "Орізон" грошових коштів у сумі 843 322,46 доларів США на користь АТ "Універсал Банк", як наслідок до неї, як поручителя, перейшли права кредитора ТОВ "Орізон". Також кредитором зазначено про те, що за умови кваліфікації судом грошових вимог ОСОБА_2 до боржника як таких, що виникають не з відносин поруки, наявні підстави для визнання її кредитором на підставі ст. 528 ЦК України як особи, яка задовольнила вимогу кредитора без згоди боржника. У доповненнях до уточненої заяви ОСОБА_2 , посилаючись на скасування рішення суду про стягнення заборгованості та визнанням недійсним договору позики, на підставі яких було заявлено первісні грошові вимоги, просила суд визнати її грошові вимоги до боржника на підставі ст. 216 та ч.1 ст.1212 ЦК України. Стверджуючи про встановлення судами першої та апеляційної інстанцій у справі №910/15194/20(910/21154/21) факту укладення договору позики від 25.12.2007 року, ОСОБА_2 робить висновок про підтвердження факту передачі грошових коштів в сумі 830 000,00 дол. США, виходячи з приписів ст.1046 ЦК України, за якою договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно повідомлення про результати розгляду вимог розпорядником майна боржника кредиторські вимоги ОСОБА_2 визнані у повному обсязі як такі, що виникли з договору поруки та підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Орізон" на суму 4 204,00 грн. до першої черги та на суму 24 328 346,10 грн., (23 676 278,10 грн. - основний борг, 652 067,98 грн. - 3% річних) до четвертої черги. При цьому, вимоги ОСОБА_1 розпорядником майна визнані частково на суму 1 684 500,00 грн. як гривневий еквівалент одержаних за недійсним договором позики коштів у розмірі 60 000,00 доларів США, та включено до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Орізон" до четвертої черги. Поряд з цим, визнано також 4 204,00 грн. судового збору із включенням до першої черги. Боржником, в свою чергу, у поданій суду 13.06.2023 року заяві кредиторські вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано в повному обсязі. За результатами нового розгляду справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника, з урахуванням уточнень, на суму 1 997 250,00 грн., відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника, з урахуванням уточнень, на суму 24 328 346,10 грн. Ухвала суду мотивована відсутністю підстав для задоволення заявлених вимог кредиторів, з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами факту отримання боржником грошових коштів від позикодавців за договорами позики. Скаржники з даною ухвалою суду не погоджуються та в поданих апеляційних скаргах посилаються на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права. Викладені в апеляційних скаргах доводи скаржників у якості підстав для визнання їх кредиторами ТОВ "Орізон" ідентичні доводам уточнених заяв з грошовими вимогами боржника, поданих до суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали, колегія суддів погоджується з висновками суду та не вбачає підстав для її скасування з огляду на наступне. Визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін. Саме на цьому принципі акцентувала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 року у справі №814/803/17. Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №910/21939/15 та від 11.07.2019 у справі №904/2394/18 наведено правовий висновок, відповідно до якого на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них. Особливістю провадження у справах про банкрутство є те, що в межах цього провадження суди розглядають багато різних спорів, щодо яких законодавцем визначено окремі процедури та особливості їх розгляду в межах єдиної процедури банкрутства. Одним з різновидів таких спорів є розгляд спірних вимог конкурсного кредитора, який оспорюється боржником або іншим кредитором боржника. Відтак, при розгляді спірних вимог кредиторів суди повинні керуватися спеціальними нормами законодавства про банкрутство, які визначають обов`язки конкретного кредитора щодо доказування розміру кредиторських вимог, визначають обсяг доказування, предмет доказування спірних кредиторських вимог, право суду відмовити у визнанні спірних вимог внаслідок неподання заявником документів, що їх підтверджують. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Отже, за своєю правовою природою такий предмет спору не є тотожним спору про право, який розглядається у позовному провадженні. Наведений правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 року у справі №911/2498/18. Разом з тим, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданої заяви з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Така правова позиція викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.09.2021 року у справі №910/866/20, від 27.05.2021 у справі №924/556/20, від 07.10.2020 року у справі №914/2404/19, від 11.02.2020 у справі №904/8484/16, від 07.08.2019 року у справі №922/1014/18. При цьому судова колегія наголошує, що фактом невиконання боржником зобов`язання перед кредитором не може бути будь-яка заборгованість, а лише та заборгованість, яка є дійсно безспірною та очевидною для всіх учасників справи та суду, тобто не викликає розумного сумніву в її наявності. Так, заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника надійшла до господарського суду міста Києва 11.12.2020, тобто в межах тридцятиденного терміну, передбаченого ст. 45 КУзПБ. У поданій заяві кредитор посилається на наявну у боржника перед ним заборгованість за укладеним договором позики від 10.01.2012, що підтверджена рішенням Бородянського районного суду Київської області від 09.09.2020 у справі №939/936/20, згідно якого з ТОВ "Орізон" на користь ОСОБА_1 стягнуто 1 997 250,00 грн. Досліджуючи заяву ОСОБА_1 та додані до неї докази, апеляційний господарський суд зазначає наступне. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 10.01.2012 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ТОВ "Орізон" (позичальник) було укладено договір позики на суму 60 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 15.01.2013 року. Пунктом 3 договору позики сторони погодили, що у випадку невиконання зобов`язання, позичальник, крім суми боргу за цим договором, зобов`язується сплатити позикодавцю штраф у сумі 25 % від неповернутої частини боргу. У пункті 4 договору позичальник та позикодавець визначили, що передача позики здійснена, а місцем виконання договору є: АДРЕСА_1 . Також у пункті 5 договору сторони погодили строк позовної давності тривалістю 8 років. Зважаючи на те, що позичальник у встановлений договором позики від 10.01.2012 року строк грошові кошти не повернув, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за вказаним договором. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 09.09.2020 року у справі №939/936/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Орізон" задоволено. Стягнуто з ТОВ "Орізон" на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 997 250,00 грн., з яких: 1 597 800,00 грн. (еквівалент 60 000 дол. США) основної заборгованості та 399 450,00 грн. (15 000 дол. США) штрафу. Посилаючись на дані обставини, які визнані судом як преюдиційні в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України, ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 20.01.2021 року у справі №910/15194/20, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 року, ОСОБА_1 визнано кредитором ТОВ "Орізон" на загальну суму 2 001 454,00 грн. (1997250,00 грн. + 4204,00 грн. судового збору). Разом з тим, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.10.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 року по справі №910/15194/20 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_1 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Приймаючи дану постанову та направляючи справи на новий розгляд, касаційний суд зазначив, що суди попередніх інстанцій при визнанні кредиторських вимог не встановили фактичні обставини справи щодо наявності чи відсутності доказів отримання коштів боржником від даної фізичної особи, а також не встановили те, чи було встановлено у рішенні Бородянського районного суду Київської області від 09.09.2020 року у справі №939/936/20 обставини отримання боржником коштів за відповідним договором позики з посиланням на відповідні докази, за умови заперечення таких кредиторських вимог АТ "Універсал Банк", задля унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Разом з тим, як вірно встановлено судом першої, постановою Київського апеляційного суду від 10.02.2022 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17.05.2023 року, рішення Бородянського районного суду Київської області від 09.09.2020 року скасовано, матеріали справи №939/936/20 передано до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа №910/15194/20 про банкрутство ТОВ "Орізон". Наразі провадження у справі №910/15194/20(939/936/20) за позовом про стягнення заборгованості згідно ухвали суду від 15.06.2023 року зупинено до постановлення ухвали за результатами розгляду кредиторських вимог ОСОБА_1 у справі №910/15194/20 про банкрутство ТОВ "Орізон". В подальшому, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 року у справі №910/15194/20(910/21692/21), залишеним без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2023 року, визнано недійсним договір позики від 10.01.2012, укладений між ТОВ "Орізон" та ОСОБА_1 . Таким чином, на час нового розгляду справи №910/15194/20 в суді першої інстанції рішення суду про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_1 скасовано, а договір позики визнано недійсним, відтак докази, якими обґрунтовувались первісні кредиторські вимоги ОСОБА_1 , не мають юридичної сили та не несуть жодних правових наслідків. У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненою заявою із грошовими вимогами до боржника, в якій змінив підстави кредиторської заяви та просив суд визнати грошові вимоги до боржника на загальну суму 1 997 250,00 грн. на підставі ст. 216 та ч.1 ст.1212 ЦК України у якості повернення позикодавцю наданих боржнику коштів за недійсним договором позики. З приводу можливості уточнення заяви з грошовими вимогами до боржника під час нового їх розгляду судом першої інстанції, що фактично є зміною підстав такої заяви при новому розгляді справи, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. В силу положень ч. 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі №924/1473/15 та в подальшому знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду у постанові від 15.10.2020 року у справі №922/2575/19. Водночас, згідно ч. 4 ст. 46 ГПК України, у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи. Як було зазначено вище, після подання 11.12.2020 кредитором заяви з грошовим вимогами до боржника та проведення 20.01.2021 господарським судом першої інстанції попереднього засідання у справі №910/15194/20 змінились фактичні обставини справи, а саме: скасовано рішення суду про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_1 та визнано недійсним договір позики, згідно яких останнім було заявлено первісні грошові вимоги, а тому колегія суддів дійшла висновку, що уточнення (зміна) підстав кредиторських вимог ОСОБА_1 в даному випадку відповідає вимогам ГПК України, оскільки це необхідно для захисту його прав як кредитора боржника, а відповідні підстави випливають із правовідносин позики. Стосовно уточненої заяви із грошовими вимогами до боржника апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до положень ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину. Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий. Правило статті 216 Цивільного кодексу України застосовується виключно до сторін правочину. Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17 та від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17 зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України". Системне тлумачення абз.1 ч.1 ст.216 ЦК України та п.1 ч. 3 ст.1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №396/29/17 та від 09.09.2021 року у справі №925/1276/19). Як було зазначено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 року у справі №910/15194/20(910/21692/21), залишеним без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2023 року, визнано недійсним договір позики від 10.01.2012 року, укладений між ТОВ "Орізон" та ОСОБА_1 . Тобто, як зазначає кредитор в уточненій заяві з грошовими вимогами до боржника, правова підстава для отримання ТОВ "Орізон" грошових коштів за таким договором відпала, а відтак у нього виникло право вимагати повернення безпідставно набутих грошових коштів на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Таким чином, для висновку про наявність підстав для повернення позикодавцю наданих боржнику коштів за недійсним договором позики, а отже і про доведеність грошових вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Орізон", суду необхідно виконати обов`язкові до виконання вказівки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що містяться у постанові від 27.10.2021 року у даній справи, та встановити факт отримання боржником за цим договором коштів від даної фізичної особи. Так, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). На підтвердження своєї позиції щодо передачі грошових коштів на користь боржника за договором позики ОСОБА_1 посилається на наступні докази, наявні у справі: - пункт 4 договору позики від 10.01.2012 року, в якому сторони погодили, що передача позики здійснена; - Договір від 23.06.2022 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Орізон", за яким сторони визнають та підтверджують як сам факт укладення ними 10.01.2012 року договору позики, так і факт виконання ОСОБА_1 обов`язку щодо передачі ТОВ "Орізон" коштів за цим договором; - документи бухгалтерської та фінансової звітності ТОВ "Орізон" за 2018-2021 роки (баланси, звіти про фінансові результати та додаткові розшифровки окремих статей балансів); - матеріали проведеної у справі про банкрутство інвентаризації (акт інвентаризації розрахунків з дебіторами та кредиторами від 09.01.2021 року). Разом з тим, скаржником суду першої інстанції не надано, матеріали справи не містять та судом не встановлено належних доказів на підтвердження виконання ОСОБА_1 свого обов`язку щодо надання позики ТОВ "Орізон", Системний аналіз приписів ст.ст. 1,9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та положень п.п. 2.1, 2.4 п. 2 Положення №88 свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (така позиція викладена, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 23.09.2021 у справі №910/866/20, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20). Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №910/10254/18, від 19.02.2020 у справі №910/16143/18, від 26.02.2020 у справі №911/1348/16, від 19.11.2020 у справі №910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі №381/1647/21, від 07.12.2022 у справі №298/825/15-ц). Як встановлено апеляційним судом, в матеріалах справи міститься надана АТ "Універсал Банк" виписка по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.01.2008 по 23.06.2022 щодо руху коштів ТОВ "Орізон". Відповідно до інформації із поданої виписки на рахунок ТОВ "Орізон" грошові кошти від ОСОБА_1 в розмірі 60 000,00 дол. США за період з 01.01.2008 року по 23.06.2022 року не надходили. Скаржником також не надано суду доказів передачі цих коштів готівкою через касу ТОВ "Орізон", зокрема прибуткового касового ордеру тощо. Крім того, судом досліджено копії фінансових звітів ТОВ "Орізон" за 2018-2021 роки. Утім, даними фінансовими звітами не охоплюється весь спірний період, який розпочинається з дати укладення оспорюваного договору позики - 10.01.2012 року, що унеможливлює встановлення факту відображення такої заборгованості у фінансових звітах, ще починаючи з 2012 року. Більш того, на питання суду щодо можливості надання оригіналу такого договору представник скаржника в судовому засіданні 16.01.2024 повідомив про відсутність такої можливості у зв`язку зі спливом терміну його зберігання. Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що матеріали справи не містять жодних первинних і зведених документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності тощо, як на час укладення спірного договору позики 10.01.2012 року, так і після його укладення, що підтверджували би реальність відповідної фінансової операції із надання ТОВ "Орізон" ОСОБА_1 позики в розмірі 60 000,00 дол. США. Апеляційним судом також враховано, що укладений між кредитором та боржником договір позики від 10.01.2012 року було визнано судом недійсним, в тому числі, з підстав недоведеності належними та допустимими доказами надання ТОВ "Орізон" ОСОБА_1 позики в розмірі 60 000,00 дол. США. Так, за результатами розгляду справи №910/15194/20(910/21692/21) судами першої та касаційної інстанції зроблено висновки щодо недотримання сторонами при укладенні договору позики від 10.01.2012 року загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України), оскільки такий договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, вчинений з порушенням ч.ч. 1,5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним. При цьому, визнаючи такий договір недійсним, судами було досліджено та надано відповідну правову оцінку укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ "Орізон" Договору від 23.06.2022 року, документам бухгалтерської та фінансової звітності ТОВ "Орізон" за 2018-2020 роки, а також відсутності оригіналу спірного договору позики. Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 11.04.2023 року, вказаний вище Договір від 23.06.2022 року було укладено між ТОВ "Орізон" та ОСОБА_1 вже після подання 21.12.2021 року АТ "Універсал Банк" позовної заяви про визнання Договору позики від 10.01.2012 року недійсним та долучено лише після витребування судом оригіналу договору позики від 10.01.2012 року та первинних документів на підтвердження отримання боржником коштів за цим договором. Щодо документів бухгалтерської та фінансової звітності ТОВ "Орізон", то судом першої інстанції було встановлено та Верховним Судом підтверджено, що у фінансових звітах за 2018-2020 не містяться дані в розрізі контрагентів, що дало би змогу встановити наявність чи відсутність зобов`язань ТОВ "Орізон" перед ОСОБА_1 . Таким чином, встановлення судами у справі №910/15194/20(910/21692/21) факту укладення договору не може бути беззаперечним доказом передачі коштів за таким договором позики, що спростовує відповідні твердження апелянта. Такими доказами можуть бути лише первинні документи, які відображають рух коштів на виконання такого договору, чого скаржником, всупереч свого обов`язку, суду доведено не було. При цьому, надання суду першої інстанції у справі №910/15194/20 під час нового розгляду кредиторських вимог та вже після прийняття Верховним судом постанови у справі №910/15194/20(910/21692/21) додаткових розшифровок окремих статей балансу за 2019-2021 роки, якими, на думку кредитора, підтверджується заборгованість ТОВ "Орізон" перед ОСОБА_1 на суму 1 997 250,00 грн., а також посилання на матеріали проведеної у справі про банкрутство інвентаризації (акт інвентаризації розрахунків з дебіторами та кредиторами від 09.01.2021 року) є намаганням кредитора досягти повторної оцінки доказів, які вже були предметом дослідження у суді, та спростувати висновки, зроблені судами у справі №910/15194/20(910/21692/21), стосовно недоведеності належними та допустимими доказами надання ТОВ "Орізон" ОСОБА_1 позики в розмірі 60 000,00 дол. США., тим самим фактично нівелювати результати провадження у справі №910/15194/20(910/21692/21). Твердження скаржника з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі №916/667/18 та Верховного Суду від 22.12.2022 року у справі №757/19063/20-ц про те, що підтвердженням передачі грошових коштів є безпосередньо пункт 4 договору позики, в якому сторони погодили, що передача позики здійснена, а тому такий пункт договору є за своєю суттю розпискою, яка підтверджує передачу коштів за договором позики, судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на таке. Так, в оцінці умов договору про передачу грошових коштів за договором позики до його підписання сторонами Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 по справі №916/667/18 зробила висновок, на який в подальшому послався Верховний Суд під час розгляду справи №757/19063/20-ц, що пункт спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані кожним з продавців, є розпискою (пункт 7.28). Під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом (пункт 7.26). У пункті 7.36 постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що включення в договір положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір. Аналіз вказаних висновків Верховного Суду свідчить про можливість включення в договір положення про одержання однією стороною грошових коштів від іншої, у тому числі до підписання договору, саме у разі укладення договорів між фізичними особами. У справі, що наразі переглядається, визнаний в судовому порядку недійсним договір позики було укладено між юридичною особою, як позичальником, та фізичною особою, як позикодавцем. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому, щодо визначення подібності правовідносин колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у п. 5.5 мотивувальної частини постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16, згідно якої під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. (Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №910/5394/15-г, від 12.12.2018 року у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 року у справі №757/31606/15-ц та в подальшому знайшов своє відображення у постанові Верховного Суду від 11.01.2022 року у справі №17-14-01/1494). Разом з тим, фактичні обставини, які формують зміст правовідносин, а також матеріально-правове регулювання у наведених вище справах та у справі, що наразі є предметом розгляду, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин, а тому не наведені вище справи є релевантними у даній справі. Поряд з викладеним судова колегія зазначає, що згідно пп. 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно ст. 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Тобто, господарська операція юридичної особи має підтверджуватись первинними документами, а здійснення юридичною особою такої господарської операції, на відміну від правовідносин між фізичними особами, і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, оскільки, як було встановлено вище у даній постанові, матеріали справи не містять жодних первинних і зведених документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності боржника на підтвердження передачі коштів, що, в свою чергу, свідчить про відсутність факту передачі ОСОБА_1 грошей на користь ТОВ "Орізон", колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для повернення позикодавцю наданих боржнику коштів за недійсним договором позики на підставі ст. 216 та ч. 1 ст.1212 ЦК України, оскільки сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей, не породжує у позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей. З огляду на викладені вище фактичні обставини справи, переглянувши в апеляційному порядку законність ухвали суду першої інстанції в частині розгляду вимог ОСОБА_1 , дослідивши заяву кредитора на підставі наданих останнім та наявних у справі доказів, беручи до уваги положення ГПК України, судова колегія дійшла висновку, що всупереч покладеного на кредитора обов`язку підвищеного стандарту доказування заявлених грошових вимог, останнім не доведено належними та допустимими доказами наявності у ТОВ "Орізон" заборгованості перед ОСОБА_1 , як наслідок вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову у визнанні ОСОБА_1 кредитором боржника. Твердження апелянта про порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали від 26.06.2023 року в наведеній частині не знайшли свого підтвердження. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвалу господарського суду міста Києва в оскаржуваній ОСОБА_1 частині прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи апеляційної скарги є недоведеними, безпідставними, необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції у відповідній частині не вбачається. Заява ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника надійшла до господарського суду міста Києва 11.12.2020, тобто в межах тридцятиденного терміну, передбаченого ст. 45 КУзПБ. У поданій заяві кредитор посилається на наявну у боржника перед ним заборгованість за укладеним договором позики від 25.12.2007, що підтверджена рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №753/9175/20, згідно якого з ТОВ "Орізон" на користь ОСОБА_2 стягнуто 27 597 500,00 грн. Досліджуючи заяву ОСОБА_2 та додані до неї докази, апеляційний господарський суд зазначає наступне. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 25.12.2007 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ТОВ "Орізон" (позичальник) укладено договір позики на суму 830 000 дол. США, з кінцевим терміном повернення до 15.01.2019 року. Пунктом 3 договору позики сторони погодили, що у випадку невиконання зобов`язання, позичальник, крім суми боргу за цим договором, зобов`язується сплатити позикодавцю штраф у сумі 25 % від неповернутої частини боргу. У пункті 4 договору позичальник та позикодавець визначили, що передача позики здійснена, а місцем виконання договору є: АДРЕСА_2 . Також у пункті 5 договору сторони погодили строк позовної давності тривалістю 8 років. Водночас, Додатковою угодою від 26.12.2007 року до Договору позики від 25.12.2007 року сторонами змінено кінцевий строк позики, встановивши дату повернення позики не раніше 10.01.2020 року, а пункт 4 Договору позики від 25.12.2007 року викладено в новій редакції: "4. Грошові кошти передаються у позику шляхом їх внесення позикодавцем на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , код банку (МФО) 322001, ВАТ "Універсал Банк".". Зважаючи на те, що позичальник у встановлений договором позики від 25.12.2007 року строк грошові кошти не повернув, ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення боргу за вказаним договором. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №753/9175/20 позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ "Орізон" задоволено. Стягнуто з ТОВ "Орізон" на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 27 597 500,00 грн., з яких: 22 078 000,00 грн. (еквівалент 830 000 дол. США) основної заборгованості та 5 519 500,00 грн. (207 500 дол. США) штрафу. Посилаючись на дані обставини, які визнані судом як преюдиційні в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України, ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 20.01.2021 року у справі №910/15194/20, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 року, ОСОБА_2 визнано кредитором ТОВ "Орізон" на загальну суму 27601704,00 грн. (27597500,00 грн.+ 4204,00 грн. судового збору). Разом з тим, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.10.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 року по справі №910/15194/20 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_2 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Приймаючи дану постанову та направляючи справи на новий розгляд, касаційний суд зазначив, що суди попередніх інстанцій при визнанні кредиторських вимог не встановили фактичні обставини справи щодо наявності чи відсутності доказів отримання коштів боржником від даної фізичної особи, а також не встановили те, чи було встановлено у рішенні Дарницького районного суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №753/9175/20 обставини отримання боржником коштів за відповідним договором позики з посиланням на відповідні докази, за умови заперечення таких кредиторських вимог АТ "Універсал Банк", задля унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Разом з тим, як вірно встановлено судом першої, постановою Київського апеляційного суду від 29.11.2021 року, мотивувальну частину якої змінено постановою Верховного Суду від 19.01.2022 року, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28.10.2020 року у справі №753/9175/20 скасовано, матеріали справи №753/9175/20 направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи №910/15194/20 про банкрутство ТОВ "Орізон". Наразі провадження у справі №910/15194/20(753/9175/20) за позовом про стягнення заборгованості згідно ухвали суду від 10.05.2022 року зупинено до постановлення ухвали за результатами розгляду кредиторських вимог ОСОБА_2 у справі №910/15194/20 про банкрутство ТОВ "Орізон". В подальшому, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 року у справі №910/15194/20(910/21154/21), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 року, визнано недійсним договір позики від 25.12.2007 року, укладений між ТОВ "Орізон" та ОСОБА_2 . Таким чином, на час нового розгляду справи №910/15194/20 в суді першої інстанції рішення суду про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_2 скасовано, а договір позики визнано недійсним, відтак докази, якими обґрунтовувались первісні кредиторські вимоги ОСОБА_2 , не мають юридичної сили та не несуть жодних правових наслідків. У зв`язку з наведеним, ОСОБА_2 звернулась до місцевого господарського суду з уточненими заявами про визнання грошових вимог, в яких у підсумку просила визнати її кредитором на суму 24 328 346,10 грн., з яких: 23 676 278,10 грн. - сума основного боргу, 652 067,98 грн. - 3 % річних. Підставами уточнених заяв стала наявність між ОСОБА_2 та боржником правовідносин за договором поруки №BL742-П від 26.12.2007, за яким ОСОБА_2 , як поручитель, зобов`язалась перед АТ "Універсал Банк", як кредитором, відповідати за невиконання ТОВ "Орізон", як боржником, усіх його зобов`язань, що виникли з додаткової угоди №BL742-К/1 до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL742 від 26.12.2007. За твердженням ОСОБА_2 , наявні у справі докази свідчать про сплату нею від власного імені в інтересах ТОВ "Орізон" грошових коштів у сумі 843 322,46 доларів США на користь АТ "Універсал Банк", як наслідок до неї, як поручителя, перейшли права кредитора ТОВ "Орізон". Також кредитором зазначено про те, що за умови кваліфікації судом грошових вимог ОСОБА_2 до боржника як таких, що виникають не з відносин поруки, наявні підстави для визнання її кредитором на підставі ст. 528 ЦК України як особи, яка задовольнила вимогу кредитора без згоди боржника. У доповненнях до уточненої заяви, поданих суду 19.04.2023 року, ОСОБА_2 , посилаючись на скасування рішення суду про стягнення заборгованості та визнанням недійсним договору позики, на підставі яких було заявлено первісні грошові вимоги, просила суд визнати її грошові вимоги до боржника на підставі ст. 216 та ч.1 ст.1212 ЦК України у якості повернення позикодавцю наданих боржнику коштів за недійсним договором позики. З приводу можливості уточнення заяви з грошовими вимогами до боржника під час нового їх розгляду судом першої інстанції, що фактично є зміною підстав такої заяви при новому розгляді справи, суд зазначає наступне. Як було зазначено вище, після подання 11.12.2020 кредитором заяви з грошовим вимогами до боржника та проведення 20.01.2021 господарським судом першої інстанції попереднього засідання у справі №910/15194/20 змінились фактичні обставини справи, а саме: скасовано рішення суду про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_2 та визнано недійсним договір позики, згідно яких останньою було заявлено первісні грошові вимоги, а тому колегія суддів в даному випадку дійшла висновку, що уточнення (зміна) підстав кредиторських вимог ОСОБА_2 , які викладені у вищенаведених доповненнях до уточненої заяви ОСОБА_2 , поданих суду 19.04.2023 року, відповідає вимогам ГПК України, оскільки це необхідно для захисту її прав як кредитора боржника, а відповідні підстави випливають із правовідносин позики. Стосовно доповнень до уточненої заяви із грошовими вимогами до боржника апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до положень ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину. Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий. Правило статті 216 Цивільного кодексу України застосовується виключно до сторін правочину. Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17 та від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17 зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України". Системне тлумачення абз.1 ч.1 ст.216 ЦК України та п.1 ч. 3 ст.1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №396/29/17 та від 09.09.2021 року у справі №925/1276/19). Як було зазначено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 року у справі №910/15194/20(910/21154/21), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 року, визнано недійсним договір позики від 25.12.2007 року, укладений між ТОВ "Орізон" та ОСОБА_2 . Тобто, як зазначає кредитор у доповненнях до уточненої заяви з грошовими вимогами до боржника, правова підстава для отримання ТОВ "Орізон" грошових коштів за таким договором відпала, а відтак у нього виникло право вимагати повернення безпідставно набутих грошових коштів на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Таким чином, для висновку про наявність підстав для повернення позикодавцю наданих боржнику коштів за недійсним договором позики, а отже і про доведеність грошових вимог ОСОБА_2 до ТОВ "Орізон", суду необхідно виконати обов`язкові до виконання вказівки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що містяться у постанові від 27.10.2021 року у даній справи, та встановити факт отримання боржником за цим договором коштів від даної фізичної особи. Так, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Разом з тим, скаржником суду першої інстанції не надано, матеріали справи не містять та судом не встановлено належних доказів на підтвердження виконання ОСОБА_2 свого обов`язку щодо надання позики ТОВ "Орізон", Системний аналіз приписів ст.ст. 1,9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та положень п.п. 2.1, 2.4 п. 2 Положення №88 свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (така позиція викладена, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 23.09.2021 у справі №910/866/20, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20). Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №910/10254/18, від 19.02.2020 у справі №910/16143/18, від 26.02.2020 у справі №911/1348/16, від 19.11.2020 у справі №910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі №381/1647/21, від 07.12.2022 у справі №298/825/15-ц). Як встановлено апеляційним судом, в матеріалах справи міститься надана АТ "Універсал Банк" виписка по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.01.2008 по 23.06.2022 щодо руху коштів ТОВ "Орізон". Відповідно до інформації із поданої виписки на рахунок ТОВ "Орізон" грошові кошти від ОСОБА_2 в розмірі 830 000,00 дол. США за період з 01.01.2008 року по 23.06.2022 року не надходили. Не підтверджується відповідна інформація також і наявними у справі виписками по рахунках ОСОБА_2 № НОМЕР_2 за період з 26.12.2007 року по 31.12.2014 року, №26203000360605 за період з 26.12.2007 року по 31.12.2014 року, №26200000194777 за період з 26.12.2007 року по 31.12.2014 року, які надано 25.11.2022 року на виконання ухвали суду від 07.11.2022 року. Скаржником також не надано суду доказів передачі цих коштів готівкою через касу ТОВ "Орізон", зокрема прибуткового касового ордеру тощо. Крім того, судом досліджено копії фінансових звітів ТОВ "Орізон" за 2018-2021 роки. Утім, даними фінансовими звітами не охоплюється весь спірний період, який розпочинається з дати укладення оспорюваного договору позики - 25.12.2007 року, що унеможливлює встановлення факту відображення такої заборгованості у фінансових звітах, ще починаючи з 2007 року. Більш того, на питання суду щодо можливості надання оригіналу такого договору представник скаржника в судовому засіданні 16.01.2024 повідомив про відсутність такої можливості у зв`язку зі спливом терміну його зберігання. Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що матеріали справи не містять жодних первинних і зведених документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності тощо, як на час укладення спірного договору позики 25.12.2007 року, так і після його укладення, що підтверджували би реальність відповідної фінансової операції із надання ТОВ "Орізон" ОСОБА_1 позики в розмірі 830 000,00 дол. США. Апеляційним судом також враховано, що укладений між кредитором та боржником договір позики від 25.12.2007 року було визнано судом недійсним, в тому числі, з підстав недоведеності належними та допустимими доказами надання ТОВ "Орізон" ОСОБА_2 позики в розмірі 830 000,00 дол. США. Так, за результатами розгляду справи №910/15194/20(910/21154/21) судами першої та апеляційної інстанції зроблено висновки щодо недотримання сторонами при укладенні договору позики від 25.12.2007 року загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України), оскільки такий договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, вчинений з порушенням ч.ч. 1,5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним. При цьому, визнаючи такий договір недійсним, судами було досліджено та надано відповідну правову оцінку документам бухгалтерської та фінансової звітності ТОВ "Орізон" за 2018-2020 роки, випискам по рахункам боржника, а також відсутності оригіналу спірного договору позики. Таким чином, встановлення судами у справі №910/15194/20(910/21154/21) факту укладення договору не може бути беззаперечним доказом передачі коштів за таким договором позики, що спростовує відповідні твердження апелянта. Такими доказами можуть бути лише первинні документи, які відображають рух коштів на виконання такого договору, чого скаржником, всупереч свого обов`язку, суду доведено не було. При цьому, надання суду першої інстанції у справі №910/15194/20 під час нового розгляду кредиторських вимог додаткових розшифровок окремих статей балансу за 2019-2021 роки, якими, на думку кредитора, підтверджується заборгованість ТОВ "Орізон" перед ОСОБА_2 на суму 27 597 500,00 грн., а також посилання на матеріали проведеної у справі про банкрутство інвентаризації (акт інвентаризації розрахунків з дебіторами та кредиторами від 09.01.2021 року) є намаганням кредитора досягти повторної оцінки доказів, які вже були предметом дослідження у суді, та спростувати висновки, зроблені судами у справі №910/15194/20(910/21154/21), стосовно недоведеності належними та допустимими доказами надання ТОВ "Орізон" ОСОБА_2 позики в розмірі 830 000,00 дол. США., тим самим фактично нівелювати результати провадження у справі №910/15194/20(910/21154/21). Також колегією суддів досліджено наявні у матеріалах справи копії заяв на переказ готівки, меморіальних ордерів за період з 28.12.2007 року по 15.12.2014 року, надані АТ "Універсал Банк" розрахунки, а також банківські рахунки кредитора, якими нібито обґрунтовується заборгованість ТОВ "Орізон" перед ОСОБА_2 . Однак, аналіз наданих сторонами та наявних у справі доказів, в тому числі і призначення платежів банківських документів, свідчить про обставини сплати ОСОБА_2 грошових коштів в інтересах ТОВ "Орізон" на користь АТ "Універсал Банк" у рахунок погашення заборгованості ТОВ "Орізон" перед АТ "Універсал Банк" за кредитним договором №BL742 від 26.12.2007 року та додатковою угодою №BL742-К/1 до вказаного договору. Тобто, даними документами не підтверджено перерахування скаржником грошових коштів ТОВ "Орізон" за договором позики від 25.12.2007 року з урахуванням додаткової угоди від 26.12.2007 року до нього. Судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між договором позики від 25.12.2007 року та появою коштів у період з 31.01.2008 року. Як зазначає ОСОБА_2 , договір позики від 25.12.2007 року укладено для уникнення ризику невиконання ТОВ "Орізон" кредитних зобов`язань за Генеральним договором про надання кредитних послуг №BL742 від 26.12.2007 перед АТ "Універсал Банк". Натомість, як встановлено судом, у матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази на підтвердження обставин взаємопов`язаності правовідносин за договором позики від 25.12.2007 та Договором Генерального договору про надання кредитних послуг від 26.12.2007 №BL742. На такі обставини при дослідженні копій заяв на переказ готівки було також наголошено Північним апеляційним судом у своїй постанові від 21.03.2023 року по справі №910/15194/20(910/21154/21), залишаючи без змін рішення суду про визнання недійсним договору позики. В подальшому таку постанову було залишено без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2023 року. Таким чином, оскільки, як було встановлено вище у даній постанові, матеріали справи не містять жодних первинних і зведених документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності боржника на підтвердження передачі коштів, що, в свою чергу, свідчить про відсутність факту передачі ОСОБА_2 грошей на користь ТОВ "Орізон" саме за укладеним між кредитором та боржником договором позики, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для повернення позикодавцю наданих боржнику коштів за недійсним договором позики на підставі ст. 216 та ч. 1 ст.1212 ЦК України, оскільки сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей, не породжує у позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей. З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, дослідивши доповнення до уточненої заяви кредитора на підставі наданих останнім та наявних у справі доказів, беручи до уваги положення ГПК України, судова колегія дійшла висновку, що всупереч покладеного на кредитора обов`язку підвищеного стандарту доказування заявлених грошових вимог, останнім не доведено належними та допустимими доказами наявності у ТОВ "Орізон" заборгованості перед ОСОБА_2 за договором позики, як наслідок наявні підстави для відмови у визнанні ОСОБА_2 кредитором боржника з наведених мотивів. Стосовно підстав уточненої заяви із грошовими вимогами до боржника апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. В силу положень ч. 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі №924/1473/15 та в подальшому знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду у постанові від 15.10.2020 року у справі №922/2575/19. Як було зазначено вище, підставами первісно заявлених кредиторських вимог ОСОБА_2 була заборгованість ТОВ "Орізон" перед кредитором за укладеним між ними договором позики від 25.12.2007 року. Водночас, підставами уточнених заяв стала наявність між ОСОБА_2 та боржником правовідносин за договором поруки №BL742-П від 26.12.2007, за яким ОСОБА_2 , як поручитель, зобов`язалась перед АТ "Універсал Банк", як кредитором, відповідати за невиконання ТОВ "Орізон", як боржником, усіх його зобов`язань, що виникли з додаткової угоди №BL742-К/1 до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL742 від 26.12.2007. На підтвердження своєї позиції щодо сплати нею від власного імені в інтересах ТОВ "Орізон" грошових коштів у сумі 843 322,46 доларів США на користь АТ "Універсал Банк" скаржником надано та матеріали справи містять копії Договору поруки №BL742-П від 26.12.2007 року, заяв на переказ готівки, меморіальних ордерів за період з 28.12.2007 року по 15.12.2014 року, надані АТ "Універсал Банк" розрахунки, банківські рахунки кредитора, копії претензій ОСОБА_2 до ТОВ "Орізон", акти звірки взаємних розрахунків за період з 2007-2019 роки, а також адресовані ОСОБА_2 гарантійні листи боржника. Додатково суду апеляційної інстанції разом з поясненнями по справі скаржником надано також копії листів АТ "Універсал Банк", які адресовані безпосередньо ОСОБА_2 , з вимогою погасити заборгованість ТОВ "Орізон" за Генеральним договором про надання кредитних послуг №BL742 від 26.12.2007 на підставі договору поруки №BL742-П від 26.12.2007 року. За твердженням ОСОБА_2 , вказані вище докази у сукупності свідчать про сплату нею від власного імені, як поручителем ТОВ "Орізон", в інтересах боржника грошових коштів у сумі 843 322,46 доларів США на користь АТ "Універсал Банк", як наслідок до неї перейшли права кредитора ТОВ "Орізон". Отже, як в уточнених заявах, так і в апеляційній скарзі, ОСОБА_2 стверджує, що вона є кредитором ТОВ "Орізон" за правовідносинами поруки або на підставі ст. 528 ЦК України як особа, яка задовольнила вимогу кредитора без згоди боржника. З цього приводу судова колегія зазначає, що заяву позивача про зміну предмету або підстав позову, можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно в її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які не були визначені позивачем первісно підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Водночас, згідно ч. 4 ст. 46 ГПК України, у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи. Разом з тим, за висновками колегії суддів, уточнені заяви не відповідають вимогам ч. 4 ст. 46 ГПК України, оскільки як на момент відкриття провадження у справі про банкрутство, так і на час звернення кредитора у 2020 році до суду з первісною заявою з кредиторськими вимогами до боржника обставини погашення ОСОБА_2 заборгованості ТОВ "Орізон" перед банком існували та не змінювались, відтак остання мала можливість заявити такі кредиторські вимоги в порядку ч. 1 ст. 45 КУзПБ саме як поручитель ТОВ "Орізон" за договором поруки, або в порядку ст. 528 ГПК України, надавши суду відповідні докази, а тому скасування рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28.10.2020 року у справі №753/9175/20, яким було стягнуто заборгованість за договором позики від 25.12.2007 року, та визнання такого договору недійсним в судовому порядку не є в даному випадку зміною фактичних обставин справи, яка зумовлює необхідність захисту прав кредитора при новому розгляді справи, а подання такої заяви по суті є намаганням скаржника переконати суд у наявності інших підстав для визнання кредиторських вимог. При цьому, суд наголошує, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У даній справі ОСОБА_2 було обрано спосіб захисту своїх прав шляхом подання заяви з кредиторськими вимогами, які ґрунтуються на правовідносинах позики, в той же час уточнена заява ОСОБА_2 є фактично самостійною (іншою, новою) заявою з кредиторськими вимогами до боржника, оскільки у ній наведені нові підстави, які не заявлялися кредитором у первісній заяві, та, відповідно, не випливають із правовідносин позики. За вказаних вище обставин, уточнена заява ОСОБА_2 не підлягає розгляду та дослідженню судом на предмет її обґрунтованості до доведеності належними та допустимими доказами, оскільки зміна підстав кредиторських вимог при новому розгляді справи суперечить положенням ГПК України. Поряд з викладеним, судова колегія звертає увагу ОСОБА_2 , що вона не позбавлена права та можливості захистити своє порушене право та законний інтерес шляхом звернення до суду першої інстанції із заявою з кредиторськими вимогами до ТОВ "Орізон" в порядку ч. 4 ст. 45 КУзПБ, виконавши при цьому передбачені ст. 45 кодексу вимоги, які ставляться до форми і змісту заяви кредиторів з вимогами до боржника. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвалу господарського суду міста Києва в оскаржуваній ОСОБА_2 частині прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи апеляційної скарги є недоведеними, безпідставними, необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції у відповідній частині не вбачається. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи апелянтів щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Інші доводи скаржників судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у даній справі, такі апеляційні скарги залишаються без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України покладаються на скаржників. Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 280-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційни скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 року у справі №910/15194/20 залишити без задоволення. 2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 року у справі №910/15194/20 залишити без змін. 3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі. 4.Справу №910/15194/20 повернути до господарського суду міста Києва Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства. Повний текст постанови підписано 23.01.2024 року після виходу судді Копитової О.С. з відпустки. Головуючий суддя О.М. Остапенко Судді С.В. Сотніков О.С. Копитова