Постанова 4807 № 335/4758/23

Дата документу 23.01.2024 Справа № 335/4758/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/4758/23 Головуючий у 1 інстанції: Мінаєв М.М. Провадження № 22-ц/807/255/24 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «23» січня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Бєлки В.Ю., Кочеткової І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2023 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом, який у подальшому уточнив, до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. В обґрунтування позовних вимог остаточно зазначив, що за період з 01.10.2015 року по 31.10.2021 року Концерн «МТМ» надав послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 оплату послуг належним чином не здійснювали, у зв`язку з чим станом на 31.10.2021 року утворилася загальна заборгованість на суму 54 072,84 грн. Відповідачі у добровільному порядку заборгованість не погашали, тому позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно суму заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та водопостачання за вказаний період в сумі 54 072,84 грн., та стягнути судові витрати по оплаті судового збору у сумі 2684,00 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2023 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.10.2015 по 31.10.2021 у сумі 54 072,84 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір у розмірі 2684,00 грн. в рівних частках, по 1342,00 грн. з кожного. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не проживання у вказаній квартирі, фактичне не споживання комунальних послуг, а також на те, що він не є власником квартири, просив скасувати рішення суду в частині позовних вимог до нього та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог шляхом стягнення заборгованості саме з власників квартири. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2023 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України. Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Рішення суду оскаржується ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо стягнення з нього заборгованості в солідарному порядку. В іншій частині рішення суду не оскаржується та не переглядається. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі були споживачами послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання за вище вказаною адресою та користувались послугами позивача, а тому навіть при відсутності письмового договору при фактичному отриманні послуг вони повинні проводити оплату за спожиті послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Матеріалами справи, а саме Витягом з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи від 02.06.2023, а також копією паспорту НОМЕР_1 підтверджено, що ОСОБА_1 з 2002 року має зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6). Облік нарахувань за надані позивачем послуги за вказаною адресою здійснюється за особовим рахунком № НОМЕР_2 , відкритим на ім`я ОСОБА_1 (а.с.6). ОСОБА_3 є співвласником квартири за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 19.08.1998, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сердюком В.О. (реєстр. № 1638) (а.с.22), рішенням апеляційного суду Запорізької області від 29.10.2013 року (а.с.55-56), Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 18.08.2023 року № 343389042 (а.с.57-58). Іншим співвласником вказаної квартири є ОСОБА_4 , однак позовні вимоги до неї не пред`явлені, тому справа розглядалась судом в межах заявлених позовних вимог. Відповідно до розрахунку, заборгованість за послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2021 року складає 54 072,84 грн. (а.с.94). Згідно з п.1 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, з наступними змінами та доповненнями (надалі Правила), ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг. Пунктом 18 Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України). Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами пункту 1 частини першої статті 20 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частиною третьою статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 Житлового кодексу України. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Концерн «Міські теплові мережі» надавав за вказаною адресою послуги з централізованого опалення та водопостачання, такі послуги були прийняті, від їх отримання споживачі не відмовлялись. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що не проживає за адресою надання послуг. До відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 долучив копію свого паспорта, з якого вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 03.09.2002 року (а.с.43). Вказане підтверджується також витягом з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи ОСОБА_1 (а.с.13) та довідкою Концерну МТМ щодо заборгованості (а.с.94). Також, суду була надана довідка № 03/08-1 від 03.08.2023 року про те, що ОСОБА_1 з 08.11.2016 року до теперішнього часу працює у Державному підприємстві «Одеський морський торговельний порт» на посаді бухгалтера (а.с.45), копія трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.46-53), а також копія Договору оренди жилого приміщення від 07.05.2019 року, за яким ОСОБА_1 отримав в оренду від ОСОБА_5 однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_3 , строком на шість місяців, а саме до 07.11.2020року (а.с.54). Суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірна заборгованість утворилась у період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2021 року, договір оренди, на який посилається відповідач, укладений 07 травня 2019 року строком до 07 листопада 2020 року та не передбачає автоматичної пролонгації його дії. Докази того, що ОСОБА_1 протягом спірного періоду ніс витрати з оплати житлово-комунальних послуг за будь-якою іншою адресою останній не надав. Отже, в матеріалах справи відсутні достовірні відомості про те, де саме ОСОБА_1 фактично проживав та ніс витрати з оплати житлово-комунальних послуг у спірний період. До апеляційній скарги ОСОБА_1 долучив в якості нових доказів: копію листа Концерну «МТМ» від 13.11.2023 року № 6456/42-13756 про розгляд адвокатського запиту, відповідно до змісту якого за адресою надання послуг Концерну «МТМ» - по АДРЕСА_1 присвоєно особовий рахунок № НОМЕР_2 оформлений на ОСОБА_3 , та копію довідки Обслуговуючого кооперативу «Середньофонтанський 19-А» (без дати та номеру) про відсутність заборгованості по сплаті комунальних послуг по кв. АДРЕСА_4 з травня 2019 року по 30 листопада 2023 р., належну на праві власності ОСОБА_6 . У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом. За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин. Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таким чином, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - відповідача). Колегія суддів не приймає до уваги надані ОСОБА_1 нові докази: лист Концерну «МТМ» від 13.11.2023 року та довідку Обслуговуючого кооперативу «Середньофонтанський 19-А» (без дати та номеру), оскільки такі докази не були подані до суду першої інстанції. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не зазначив, з яких об`єктивних причин він не надав вказані докази під час розгляду справи в суді першої інстанції з огляду на те, що він був обізнаний про розгляд справи, висловив свою позицію у відзиві на позовну заяву, з клопотанням про витребування доказів у випадку існування труднощів в їх отриманні не звертався. Доказів про те, що до ухвалення рішення відповідачем у справі вживалися заходи, необхідні для отримання вказаних доказів, які він був позбавлений можливості отримати з незалежних від нього причин в матеріалах справи відсутні. Запити (скарги) представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кушнір О.М. на адресу позивача - Концерну «Міські теплові мережі» щодо особового рахунку, долучені до апеляційної скарги, містять дати після ухвалення судового рішення: від 08.11.2023 року (а.с.133) та від 24.11.2023 року (а.с.125-132) Виходячи зі змісту вказаних норм ЦПК України прийняття вказаних доказів за відсутності об`єктивних перешкод у ОСОБА_1 подати їх в суді першої інстанції є порушенням принципу рівності сторін та диспозитивності, що не дозволяє в суді апеляційної інстанції прийняти такі нові докази. Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 на довідку з місця роботи, договір оренди житлового приміщення, як на докази не проживання останнього за вказаною адресою у період з 01.10.2015 року по 31.10.2021 року (а.с.45-54), оскільки відповідач не надав докази щодо направлення та отримання Концерном «Міські теплові мережі» вказаних документів. Відповідно до відомостей КП ЦУІТ Клієнт у вищезазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_7 з 03.09.2002 року, ОСОБА_8 була зареєстрована з 22.12.2015 року по 14.01.2016 року, всього зареєстровано осіб: 1 (а.с.75). Згідно з розрахунком заборгованості, наданим Концерном «Міські теплові мережі», заборгованість в розмірі 54 072,84 грн. складається із заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (а.с.7, 94). Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 протягом періоду, зазначеного в позовній заяві за адресою надання послуг зареєстрований, відповідачем не спростовано наданих позивачем доказів на підтвердження того, що він, починаючи з жовтня 2015 року був зареєстрований за іншою адресою, отже останній користувався послугами опалення та гарячого водопостачання. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника). Згідно частини 4 вищевказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість, виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України. Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у цій квартирі. При цьому, позивач має право вимагати виконати обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг разом від всіх осіб, які зареєстровані в квартирі, або від однієї особи. Таким чином, оскільки відповідачем ОСОБА_1 не надано докази на підтвердження того, що в спірний період він не був споживачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 , проте зареєстрований у цій квартирі, позивач має право вимагати від нього виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг. Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права. Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2023 року у цій справі в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_1 залишити без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось в апеляційному порядку. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складений 23 січня 2024 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: В.Ю. Бєлка І.В. Кочеткова