Постанова 4851 № 480/3513/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2024 р. Справа № 480/3513/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.08.2023, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, м. Суми, повний текст складено 31.08.23 по справі № 480/3513/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) у день виключення зі списків військової частини грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, індексації грошового забезпечення та невірного нарахування грошового забезпечення в цілому; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.09.2021 по 16.03.2023 у сумі 243862,06 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на час звільнення з військової служби, відповідач не вірно здійснив нарахування грошового забезпечення, не здійснив нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2013, 2014, 2015, 2016, 2018, 2018 роки та не виплатив індексацію грошового забезпечення, що підтверджується рішеннями судів від 01.12.2022 по справі № 480/5950/22, від 01.11.2022 по справі № 480/5951/22 та від 09.01.2023 по справі № 480/7586/22, на виконання яких, 16.03.2023 відповідачем було перераховано кошти на банківський рахунок позивача, тобто проведено повний розрахунок при звільненні, однак середній заробіток за час затримки відповідного розрахунку виплачений не був. За викладених обставин вважає, що наявні підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (542 дні з 21.09.2021 по 16.03.2023) відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у розмірі 243862,06 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі № 480/3513/23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 79967,16 грн. У задоволенні інших вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) суму судового збору в розмірі 352,03 грн. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі № 480/3513/23 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зазначив про неврахування судом першої інстанції при ухваленні рішення правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 05.2018 у справі № 461/6803/16-ц, щодо застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка полякає у пропорційності частки суми, на яку особа мала право, порівняно саме із середнім заробітком. Зауважив, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав 202221,00 грн, разом з цим, після звільнення з військової служби позивачу виплачено грошових коштів на загальну суму 257471,74 грн, що перевищує заявлену в позові суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому, навівши власний розрахунок середнього заробітку за час затримки, з урахуванням принципу пропорційності, вважає, що у випадку задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача підлягає сума 16137,23 грн (7,98% від 202221,00 грн.) Наполягав, що стягнення суми заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 79967,16 грн, може мати негативні наслідки для бюджетного процесу та всієї економічної складової країни, оскільки вказані кошти можуть бути використані, як на виплату грошового забезпечення діючих військовослужбовців так і можуть бути направлені на потреби Державної прикордонної служби України для укріплення оборонної складової України, також вказані кошти можуть бути перенаправлені на відбудову територіальних громад, які зазнали пошкодження внаслідок російської агресії або на підтримання соціальних програм по захисту незахищених верств населення. Позивач, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що згідно із витягом з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.09.2021 № 434-ОС, штаб-сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом а) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із закінченням строку контракту та було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 з 21 вересня 2021 року (а.с. 8). Разом з цим, при звільненні з військової служби з позивачем не було проведено в повному обсязі остаточний розрахунок, а саме не здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткові відпустки, за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки та не здійснено виплату індексації грошового забезпечення. Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернулась до Сумського окружного адміністративного суду із відповідним позовом. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 по справі №480/5950/22 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково та, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із урахуванням виплачених сум. Також, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2022 по справі № 480/5951/22 задоволено позовні ОСОБА_1 та, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням) та одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 29.01.2020 по 21.09.2021 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахування виплачених сум. Крім того, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 по справі № 480/7586/22 задоволено позовні ОСОБА_1 та, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 21 вересня 2021 року. Згідно із випискою з карткового рахунку позивача, відповідач виплатив позивачу грошове забезпечення - 11.11.2022 (а.с. 12), індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби - 14.12.2022 (а.с. 11), компенсацію за додаткову відпустку - 16.03.2023 (а.с. 6). Проте виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, відповідачем здійснена не була. Вважаючи, що нарахування та виплата грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби та компенсації за додаткову відпустку здійснені не своєчасно, а нарахування та виплата ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні не проведена, позивач звернувся до суду з позовом про зобов`язання відповідача вчинити такі дії з 21.09.2021 до дня фактичного розрахунку 16.03.2023. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (16.03.2023), вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, якою встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців, а відтак, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 22.09.2021 (з наступного дня після звільнення) по 22.03.2022, що становить 182 календарних дні. З метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне стягнути з стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 79967,16 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у день виключення зі списків військової частини грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, індексації грошового забезпечення та невірного нарахування грошового забезпечення в цілому, суд зазначив, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 79967,16 грн. А відтак, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX ) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення. Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що при звільненні позивача зі служби, відповідачем неправильно здійснено нарахування грошового забезпечення, не здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткові відпустки, за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки та не здійснено виплату індексації грошового забезпечення позивачу. Дані виплати відповідачем було здійснено на виконання рішень Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2022, від 01.12.2022 та від 09.01.2023 в загальній сумі 163701,78 грн, що підтверджується виписками з карткового рахунку позивача (а.с. 11, 12, 15). Також відповідачем виплачено винагороду за бойове чергування в сумі 312,05 грн та компенсацію за речове майно в сумі 93457,91 грн (а.с. 13,14) При цьому належні позивачу виплати було перераховано на картковий рахунок позивача 13.10.2021, 13.12.2021, 30.12.2021, 11.11.2022, 14.12.2022 та 16.03.2023, на виконання рішень суду. 13.04.2023 позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки несвоєчасне проведення виплати йому середнього заробітку за весь час затримки (з 21.09.2021) по день фактичного розрахунку (16.03.2023), є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові відшкодування за несвоєчасне отримання всіх належних його коштів (заробітної плати) на дату звільнення. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. З наявної в матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 вбачається, що розмір її середньоденного грошового забезпечення становить 439,38 грн (а.с. 30). Як зазначалось вище та не заперечується сторонами днем звільнення позивача зі служби є 21.09.2021. Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (21.09.2021) та дата виплати щодо проведення остаточного розрахунку (16.03.2023), кількість днів затримки розрахунку при звільненні відповідно становить 540 днів. Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує, що згідно ст. 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) відповідач має виплатити середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців. Отже розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 79967,16 грн (439,38 грн. х 182 дні (6 місяців за період з 22.09.2021 по 22.03.2022). З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. З наявного в матеріалах справи розрахункового листа (а.с. 31) колегією суддів встановлено, що загальна сума нарахованого позивачу грошового забезпечення на момент звільнення становить 214410,25 грн, при цьому, недоплачена своєчасно сума грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні додаткові відпустки за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки та індексації грошового забезпечення складає 257471,74 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 471881,99 грн (214410,25 грн + 257471,74 грн). Таким чином, недоплачена сума грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні додаткові відпустки та індексації грошового забезпечення (257471,74) у процентному виразі дорівнює 54,56 % від 471881,99 грн. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Беручи до уваги розмір суми недоплаченого грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні додаткові відпустки та індексації грошового забезпечення, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у зазначеній вище постанові, колегія суддів вважає необхідним застосувати принцип співмірності та зменшити суму відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 182 дні затримки виплати недоплаченого грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні додаткові відпустки та індексації грошового забезпечення складає 79967,16 грн, та враховуючи принцип справедливості та співмірності, стягненню підлягають кошти в сумі 43630,08 грн (54,56 % від 79967,16 грн), що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України та свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Разом з цим, суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, невірно визначив належну до стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 79967,16 грн, не застосувавши при цьому принцип пропорційності та співмірності. У зв`язку з чим, колегія суддів вважає наведений розрахунок суду першої інстанції таким, що зроблено при неповному з`ясуванні обставин. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2021 по 22.03.2022, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 22.09.2021 по 22.03.2022 у розмірі 43630,08 грн. На виконання приписів ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Наведеним вимогам рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 по справі № 480/3513/23 в частині задоволених позовних вимог не відповідає. Так, обмежившись висновком про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції невірно визначив належну до стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Підставами для зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи (частина перша статті 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України). Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір належного позивачу відшкодування, колегія суддів вважає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 по справі № 480/3513/23 в частині задоволення позову слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, а абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 22.09.2021 по 22.03.2022 у розмірі 43630 (сорок три тисячі шістсот тридцять) грн 08 коп. В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 по справі № 480/3513/23 залишити без змін. Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 по справі № 480/3513/23 в частині задоволення позову - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, а абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 22.09.2021 по 22.03.2022 у розмірі 43630 (сорок три тисячі шістсот тридцять) грн 08 коп. В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 по справі № 480/3513/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова