Постанова 4803 № 214/3976/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/522/24 Справа № 214/3976/23 Суддя у 1-й інстанції - Сіденка С.І. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого судді - Тимченко О.О., суддів - Зубакової В.П., Бондар Я.М., за участю секретаря судового засідання - Юрченко Г.О., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Центрально-Міський відділ у місті Кривий Ріг Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 214/3976/23 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Центрально-Міський відділ у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про встановлення факту постійного проживання на території України, за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в інтересах якого діє Барабаш Людмила Василівна , на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2023 року, (суддя Сіденко С.І.), ухваленого в приміщенні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, повний текст рішення складено 05 вересня 2023 року - В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеною заявою, в обґрунтування якої послався на те, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Качкарівка Бериславського району Херсонської області, де закінчив 8 класів школи та з 09.09.1976 по 01.07.1983 працював на різних посадах. З 19.12.1981 перебував у шлюбі із ОСОБА_3 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_4 . Стосунки з ними він не підтримує/, про їх долю йому нічого не відомо. Вироком Високопільського районного суду Херсонської області від 25.08.1983 був засуджений до 3 років позбавлення волі, відбуваючи покарання в Бердянській виправній колонії Запорізької області (№ 77) до 20.06.1985, звідки вибув в Трест Амурбурд Хабаровського краю. В радгоспі «Хабаровський» МСГ РРФСР він працював до 01.07.1986, звідки звільнився за власним бажанням та повернувся в Нововоронцовський район Херсонської області, де працював у період з 17.09.1986 по 06.05.1987 у радгоспі «Колективне сільськогосподарське підприємство «Воскресенське». Його паспорт зразка колишнього СРСР було втрачено у 1986 році, а саме фізично знищено дружиною. Вироком Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 15.07.1987 він був засуджений до 6 років позбавлення волі, покарання він відбував у Державній установі «Бучанська виправна колонія (№85) у період до 08.05.1993, звідки звільнився по відбуттю покарання до с. Качкарівка Бериславського району Херсонської області. Після звільнення у період з червня 1993 року по листопад 1997 року працював в колгоспі «40 років Жовтня», намагаючись у 1993 році отримати паспорт громадянина України, однак йому було видано лише тимчасове посвідчення у зв`язку з відсутністю бланків паспортів, за поясненнями працівників паспортного столу. Від спільного проживання з ОСОБА_5 він має трьох дітей, батьком яких він записаний, один з яких, син ОСОБА_6 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 при виконанні бойового завдання. Оскільки паспорт громадянина України у нього відступний. посилаючись на відсутність він не може отримати відповідні пільги та виплати після смерті сина ОСОБА_6 . Просить суд встановити факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності станом на 24 серпня 1991 року та на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство» 13 листопада 1991 року, КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено: встановлено факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця с. Качкарівка Бериславського району Херсонської області Україна, фактичне місце проживання без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Судове рішення мотивоване доведеністю факту, що ОСОБА_1 постійно проживав на території України станом на 24.08.1991 року, з метою забезпечення права особи набути громадянство України. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в інтересах якого діє Барабаш Людмила Василівна , не погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви відмовити у повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що довідка від 28 червня 2022 року № 132/02-51 є вторинним документом, та не може бути належним доказом проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року., так як довідка зазначає, що ОСОБА_1 проживав з 1998 року. ОСОБА_1 вказав, що нібито з 1987 року по 1993 рік відбував покарання, але жодного доказу цього він не надав. Також відсутній вирок суду, де дійсно може бути зазначено, що в певний період часу ОСОБА_1 був засуджений. Відповідно до чинного законодавства, особа, яка відбувала покарання у місцях позбавлення волі на території України та перебувала у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживала відповідно на території УРСР або на території України, подає відповідне рішення, а саме рішення про встановлення факт постійного проживання на території України (УРСР) за відповідною адресою на момент набрання законної сили вироком суду. В матетіалах справі відсутні підтверджуючі документи щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 на території України. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від представника заявника ОСОБА_8 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, тому просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Заявник та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, від нього найшла заява про перенесення розгляду справи, в зв`язку з перебуванням на лікарняному представника відділу № 8 у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпровській області. Так, згідно зі статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду випливає, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. При цьому, у постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку, що, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явились в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що представник відповідача головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, відповідає є юридичною особо та має можливість забезпечити явку іншого представника у разі хвороби, крім того до клопотання про відкладання розгляду справи не надано жодного доказу на підтвердження того, що представник відділу № 8 у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області , перебуває на лікарняному, тому колегія суддів вважає, що клопотання про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягає, а справу можливо розглянути за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання. Таким чином, суд ухвалив розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до архівних даних Державної установи «Бучанська виправна колонія (№ 85)», особова справа ОСОБА_1 знищена за закінченням строку зберігання. Відповідно до записів в картці, засуджений ОСОБА_1 , 02.09.1987 прибув в Державну установу «Бучанська виправна колонія (№ 85)» із СІЗО м. Херсона. Початок строку 08.05.1987, кінець строку 08.05.1993. ОСОБА_1 звільнився 08.05.1993 по відбуттю строку покарання та вибув за адресою: Херсонська область, Берислав ський район, с. Кочкарівка (а.с. 16 - копія повідомлення). Указане підтверджується копією наданої до суду вимоги про судимість (а.с. 15). Згідно довідки № 132/02-51 від 28.06.2022, виданої виконавчим комітетом Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області, ОСОБА_1 дійсно проживав у АДРЕСА_2 , з 1998 року (а.с. 11 - копія довідки). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в інтересах якого діє Барабаш Людмила Василівна , задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Судове рішення мотивоване доведеністю факту, що ОСОБА_1 постійно проживав на території України станом на 24.08.1991 року, з метою забезпечення права особи набути громадянство України. Таки висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. В судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»). Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України. Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року). Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року. Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок). Порядок відповідно до Закону України «Про громадянство України» визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України. Згідно пункту 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року. Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду. Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498 св 20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116 св 20), від 02 червня 2021 року у справі № 125/1472/19 (провадження № 61-8866 св 20). У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт (частина перша статті 319 ЦПК України). Зі змісту заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_8 , вбачається, що метою встановлення факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року є отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України. Повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 підтверджується, що заявник ОСОБА_1 народився в с. Качкарівка, Бериславського району, Херсонського району (а.с. 10). Відповідно довідки № 178/1-23 від 19 травня 2023 року, яка видана Державною установою «Бучанська виправна колонія (№ 85)» Міністерства юстиції України, згідно архівних даних особову справу ОСОБА_1 знищено за закінченням терміну зберігання. Відповідно до записів в картці, засуджений ОСОБА_1 02 вересня 1987 року прибув в державну установу «Бучанська виправна колонія (№ 85) із СІЗО м. Херсона. Початок строку: 08 травня 1987 року, закінчення строку: 08 травня 1993 року. ОСОБА_1 звільнився по відбуттю строку покарання та вибув за адресою: Херсонська область, Бериславський район, с. Кочкаровка (а.с. 16). Як вбачається з копії трудової книжки НОМЕР_3 , яка видана на ім`я ОСОБА_1 , містяться відомості трудову діяльність заявника за період з 1976 року по 2003 рік (а.с. 13-14 зворот). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 504/2099/19 (провадження № 61-3557св21) зазначено, що: «встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України є підставою для оформлення належності до громадянства України. […] Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. […] У справі, що переглядається, установивши факт постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року, що підтверджується належними доказами, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення заяви». Апеляційний суд виходить з того, що факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, повторним свідоцтвом про народження, копію трудової книжки та довідкою ДУ «Бучанська виправна колонія (№ 85)» МЮУ про відбування заявником ОСОБА_1 покарання у період з 08 травня 1987 року по 08 травня 1993 рік. При цьому, відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави, матеріали справи не містять. Таким чином, встановлені у справі обставини та досліджені докази підтверджують, що ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року, постійно проживав на території України, а тому заява є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню. Аналогічних висновки викладені Верховним Судом в постановах від 29 червня 2022 року у справі № 522/9243/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 495/7343/19, від 27 лютого 2023 року у справі № 517/445/19. В свою чергу, доводи апеляційної скарги ГУ Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відсутності документальних підтверджень проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року є самостійною і достатньою підставою для встановлення належності до громадянства України. Тому немає необхідності встановлення факту проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року, яка є окремою підставою для встановлення належності до громадянства України. Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в інтересах якого діє Барабаш Людмила Василівна, залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.О. Тимченко Судді: В.П. Зубакова Я.М.Бондар Повний текст судового рішення складено 17 січня 2024 року. Головуючий О.О. Тимченко