Постанова 4857 № 460/20267/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/20267/23 пров. № А/857/21177/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Мікули О.І., Пліша М.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року в справі №460/20267/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- суддя в 1-й інстанції Щербаков В.В., час ухвалення рішення 16.10.2023 року, місце ухвалення рішення м.Рівне, дата складання повного тексту рішення 16.10.2023 року, ВСТАНОВИВ: У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій щодо відмови в нарахуванні та виплаті позивачу 547 302 грн недоплаченої частини основної та додаткової пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 як майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним; зобов`язання відповідача відшкодувати шкоду, якої зазнав внаслідок дії статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2015 по 30.06.2021. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, потерпілий внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорія), пенсіонер, перебуває на пенсійному обліку ГУ ПФ України у Рівненській області, та з отримує пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю згідно ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-ХІІ). З 01.07.2021 набрав чинності Закон України від 29.06.2021 № 1584-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині визначення мінімальних розмірів пенсій по інвалідності та розмірів мінімальних пенсійних виплат, у зв`язку з чим його пенсія була обчислена по-новому. Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1- р (ІІ)2021, у справі №3-333/2018(4498/18) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину 3 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання таким, що втратили чинність деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 №76-VIII" щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Частина 3 ст.54 Закону №796-ХІІ, в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання таким, що втратили чинність деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 №76-VlІІ" втрачає чинність через 3 місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України також зобов`язав ОСОБА_2 впродовж трьох місяців урегулювати питання на рівні закону й визначити рівень соцзабезпечення цієї категорії осіб не нижчим за той, що існував до 2015 року. Крім того, згідно пункту 4 резолютивної частини зазначеного рішення Конституційного Суду України громадяни України, на яких поширюється дія ст.54 Закону №796-ХІІ, мають право звертатися до судів для відшкодування шкоди, завданої їм за час дії неконституційної норми щодо визначення урядом розмірів їхніх пенсій. Оскільки виплата пенсії позивачу здійснювалася у розмірі, визначеному Урядом, а норма закону, яка визначала повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати розмір такої пенсії є неконституційною, то позивач вважає, що внаслідок цього йому завдано шкоди у вигляді недонарахованої у повному розмірі пенсії з 01.01.2015 по 30.06.2021, розмір якої за розрахунком позивача становить 547302 грн. Вважає скаржник, що право на відшкодування матеріальної шкоди у такому випадку виникає на підставі статті 152 Конституції України та за загальним правилом, закріпленим статтями 1173-1175 Цивільного кодексу України, відповідальність держави настає незалежно від вини посадових осіб (органів). Неконституційність закону є підставою для застосування до держави наслідків, передбачених статтею 1175 Цивільного кодексу України. Скаржник наголошує, що частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків у результаті порушення цивільного права, під якими слід розуміти доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Вважає, що у даному випадку наявний причинний зв`язок між отриманням пенсії у неповному обсязі відповідно до правових актів Кабінету Міністрів України та нормами Закону №796-ХІІ, які визнані неконституційними. Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористалися, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, потерпілий внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорія), перебуває на пенсійному обліку ГУ ПФ України в Рівненській області, та отримує пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю згідно ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З довідки про доходи №9779747330169715 вбачається, що позивачу виплачено пенсію згідно за період з 01.01.2016 по 30.06.2021 у розмірі 296242,91 грн. Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 року №1- р(ІІ)2021, у справі №3-333/2018(4498/18) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину 3 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання таким, що втратили чинність деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 №76-VIII" щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Частина 3 ст.54 Закону №796-ХІІ, в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання таким, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VІІІ втрачає чинність через 3 місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У зв`язку з визнанням неконституційною частини 3 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання таким, що втратили чинність деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 №76-VIII, позивач вказує на те, що він недоотримав належні йому до виплати суми пенсії у розмірі 547302 грн, у зв`язку із чим звернувся в суд з вимогою про відшкодування майнової шкоди внаслідок дії акта (закону), що визнаний неконституційним. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини є Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Цей закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру. У частині першій статті 13 Закону № 796-XII передбачено, що "держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за: 1) пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) втрату годувальника, якщо його смерть пов`язана з Чорнобильською катастрофою; 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім`ї у зв`язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України". Статтею 14 Закону № 796-XII визначено чотири категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Пенсії таким особам встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, що призначається після виникнення права на державну пенсію (частина перша статті 49 Закону № 796-XII). Зі змісту статті 54 Закону № 796-XII випливає, що її приписи регулюють правовідносини щодо призначення двох видів державних пенсій, а саме: 1) пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, право на призначення якої мають особи, що їх віднесено до категорії 1; 2) пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону № 796-XII до категорії 1 належать особи з інвалідністю "з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи , щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу". Приписами частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" від 06.06.1996 № 230/96-ВР (далі - Закон № 230/96-ВР), яка була чинною до внесення змін Законом № 76-VIII, було передбачено таке: "В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком". Згідно з підпунктом 13 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII текст статті 54 Закону №796-XII викладено у новій редакції, за якою мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань. Відповідно до частини третьої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII, яка набрала чинності з 01.01.2015, умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань. Мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 № 1210 зі змінами (далі - Порядок 1210). Згідно з пунктом 11 Порядку мінімальний розмір пенсії становить: 1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї: осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Пунктом 13 Порядку 1210 визначено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується у таких розмірах: зокрема, особам, які належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з інвалідністю II групи - 379,60 гривень. У частині четвертій статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР мінімальні розміри державної пенсії для осіб, яких віднесено до категорії 1, було визначено відповідно до розміру мінімальної пенсії за віком. Згідно з абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV зі змінами мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1- р(ІІ)2021, у справі №3-333/2018(4498/18) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину 3 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання таким, що втратили чинність деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 №76-VIII" щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Частина 3 ст.54 Закону №796-ХІІ, в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання таким, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VІІІ втрачає чинність через 3 місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. На переконання позивача, їй завдано шкоду у розмірі 547302 грн у зв`язку з прийняттям закону, який визнано неконституційним, а саме частини 3 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідно до приписів статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень. Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Спеціальний закон, який визначає порядок та механізм відшкодування шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, відсутній. Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України. Так у Цивільному кодексі України відшкодуванню шкоди присвячена глава 82, положення якої за своїм змістом є зобов`язаннями деліктного характеру або відносинами зобов`язальними і пов`язані з цивільно-правовою відповідальністю. Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Ця норма є спеціальною по відношенню до положення статті 1173 Цивільного кодексу України, оскільки для її застосування необхідні певні особливі умови, а саме завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта та визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 Цивільного кодексу України. В частині другій цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним. Зміст статті 1175 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про її застосування тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Відповідно до частин першої, другої статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. За змістом пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). На переконання позивача, внаслідок визнання неконституційною частини 3 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відбулося порушення її права на отримання очікуваних доходів у вигляді виплати основної та додаткової пенсії у розмірі 547302 грн за період з 01.01.2015 по 30.06.2021. Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає можливість відшкодування збитків у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Крім того, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий. За відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути, оскільки особа не може стверджувати, що вона мала законне сподівання одержання будь - яких конкретних сум (ухвала Європейського суду з прав людини у справі "Петро Якович Петльований проти України", заява № 54904/08, ухвала щодо прийнятності від 30.09.2014). Частинами першою, другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно до статті 91 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. При цьому, Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р (II)/2021, на яке покликається позивач, не набуває ретроспективної дії у часі (висновок узгоджується із постановою Верховного Суду від 15.04.2021 у справі N 373/1978/18). З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1- р(ІІ)2021 вбачається, що частина 3 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Слід також зазначити, що акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов`язковими до виконання на території України. Проте акти Конституційного Суду України не регулюють суспільні відносини, оскільки до повноважень Конституційного Суду України не входить нормотворчість. Акти Конституційного Суду України конкретизують чинне законодавство, здійснюють тлумачення положень Конституції. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03. 2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Пенсія позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, зокрема, особі з інвалідністю II групи виплачена відповідачем у розмірі визначеному підпунктом 1 пункту 11 Порядку 1210, а щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачена позивачу як особі, яка належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з інвалідністю II групи (пункт 13 Порядку 1210). На підставі встановленого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підстави для застосування положень статті 1175 Цивільного кодексу України відсутні, оскільки такі підлягають застосуванню у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. При цьому у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню. Разом з тим, стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права позивача, тоді як предметом даного спору є відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії. З огляду на це збитки у вигляді "недоотриманої пенсії", заявлені позивачем, не можуть бути відшкодовані в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів пенсійного фонду, оскільки не належать до складу реальних збитків у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України. До того ж частина друга статті 1 Цивільного кодексу України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. А тому норми статті 1175 Цивільного кодексу України навіть в якості аналогії закону застосуванню не підлягають. З урахуванням встановленого, суд апеляційної інстанції підтримує правильний висновок суду першої інстанції, що виплата позивачу пенсії з 01.01.2015 по 30.06.2021 у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України, в період дії частини 3 статті 54 Закону №796-ХІІ, в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 була правомірною та такою, що відповідала вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року в справі №460/20267/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 17 січня 2024 року.