Постанова Чернігівський апеляційний суд № 751/6532/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 23 лютого 2022 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/6532/21 Головуючий у першій інстанції Карапута О. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/160/22 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Харечко Л.К., суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л., секретар Поклад Д.В., сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2021 року, повний текст якого складений 11 листопада 2021 року у м. Чернігів, У С Т А Н О В И В : У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області про стягнення матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним. Позов обґрунтовано тим, що позивачка є інвалідом 3 групи, учасником ліквідації аварії на ЧАЕС і відноситься до 1 категорії. На неї поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до ч.3 ст.54 вказаного Закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, яка набрала чинності з 1 січня 2015 року, умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає КМУ в актах із відповідних питань. Мінімальні розміри такої пенсії визначено Порядком обчислення пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою КМУ «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 року №1210. Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі № 3-333/2018(4498/18) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України КМУ визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII. Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив, що з метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважає, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону визнається підставою для застосування статті 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність стосується також і випадків визнання неконституційними законів. Завдана позивачці матеріальна шкода виразилась у вигляді доходів, які вона могла б реально одержати за звичайних обставин (за умови застосування ч.3 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХII), якби її право не було порушене застосуванням до неї визнаного неконституційним правового акта. Сума завданої шкоди за період з 01.01.2015 по 31.08.2021 за розрахунком позивачки становить 419539,58 грн, які вона просить стягнути з Державного бюджету України на її користь шляхом безспірного списання з КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішення суду, що гарантовані державою». Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що судом першої інстанції неправильно установлені обставини, що мають значення для справи, неправильно визначено правовідносини та надано правову оцінку доказам, рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим просить його скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до мотивів позовної заяви. ОСОБА_1 вказує, що зазначена в рішенні підстава для відмови в позові неприйняття і відсутність спеціального закону, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, - не може бути підставою для відмови в позові. Якщо держава не запровадила дієві механізми відшкодування шкоди, внаслідок дії статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII, це не має унеможливлювати захист прав позивачки, які гарантовані Конституцією України. Державою не був виконаний позитивний обов`язок стосовно її права на отримання відшкодування. Разом з тим, позивачка має майновий інтерес і має «легітимне очікування» успішної реалізації свого права вимоги, зокрема відшкодування державою шкоди. Висновок суду про те, що ДКСУ не є особою, відповідальною від імені держави за неправомірні дії, а отже є неналежним відповідачем у даній справі, ОСОБА_1 вважає незаконним та необґрунтованим, оскільки належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, а тому ДКСУ, як орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, може бути відповідачем у такій категорії справ, на що звернула увагу ВПВС у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДКСУ в Чернігівській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, та погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності законних підстав для стягнення матеріальної шкоди. Вказує, що положення статті 1175 ЦК України, на які посилається позивачка, до спірних правовідносин не застосовуються. ОСОБА_1 не враховано, що рішення Конституційного Суду № 1-р(ІІ)/2021 не набуває ретроспективної дії у часі, а тому її вимоги щодо відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії за попередні роки є необґрунтованим. Зазначає, що ГУ ДКСУ в Чернігівській області не є органом, що здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, оскільки не є розпорядником коштів Державного бюджету та не веде єдиний казначейський рахунок. Натомість у судових справах про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями або бездіяльністю органів державної влади, передбачена участь ДКСУ, яка виступає у цих справах як орган, уповноважений на виконання судового рішення про стягнення коштів з Державного бюджету провести відповідні перерахування. ГУ ДКСУ в Чернігівській області не є таким органом, жодної шкоди позивачці не заподіювало, у правовідносини з нею не вступало, жодних її прав та законних інтересів не порушувало. Вислухавши суддю доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву не неї та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.ч. 1,2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2021 року вимогам ст.263 ЦПК України відповідає. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, та відповідно до копії довідки від 16.06.2010 має 3 групу інвалідності по захворюванню, пов`язаному з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, безстроково, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію по 3 групі інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 06.10.2010 (а.с. 11-17). Відповідно до копії довідки про розмір призначеної та фактично виплаченої пенсії за період з січня 2015 року по серпень 2021 року ОСОБА_1 фактично отримала пенсію по інвалідності в загальному розмірі 244750,42 грн. (а.с.18-21). Підставою для звернення з позовом ОСОБА_1 вказувала завдання їй матеріальної шкоди, що виразилась у вигляді невиплати їй пенсії учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, яку вона могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене застосуванням до неї визнаного неконституційним правового акта. Відповідно до ч.3 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, яка набрала чинності з 1 січня 2015 року, умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань. Мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено в Порядку обчислення пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 року №1210 зі змінами. Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи та визначено, що вона втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII. Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив, що з метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважає, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII. Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Вищевказані положення статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» втратили чинність з 07.07.2021 року. Статтею 1175 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказана норма права не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вона врегульовує відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, а не законом, визнаним неконституційним. Доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 1175 ЦК України є безпідставними. Звертаючись до проблематики врегулювання деліктних відносин з участю держави України, Конституційний Суд України в рішенні від 30.05.2001 р. у справі №1-22/2001 зазначив, зокрема, таке: «…Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (ст. 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків». «... ст. 152 Конституції України зобов`язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними». Колегія суддів звертає увагу, що закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий. Доводи апеляційної скарги про те, що неприйняття спеціального закону, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може бути підставою для відмови в позові не ґрунтуються на нормах закону, оскільки згідно зі статтею 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії, при цьому, положення ч. 3 ст. 152 Основного Закону прямо відсилає на спеціальний закон, у зв`язку з чим відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку. Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Частиною 1 ст. 96 ЦК України встановлено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Відповідно до ч. 2 ст. 176 цього Кодексу юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад. Системний аналіз вказаних норм права у їх сукупності свідчить про правильність висновків суду першої інстанції про те, що держава не відповідає за зобов`язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов`язаннями держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є у її розпорядженні. У разі їх недостатності, відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна. Апеляційний суд відхиляє посилання позивачки про те, що ДКСУ в даній справі є особою, відповідальною від імені держави за неправомірні дії. Так, відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава, як учасник цивільних відносин. При цьому, держава бере участь у справі, як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Звертаючись з позовом до держави України в особі ГУ ДКСУ у Чернігівській області, яке є самостійною юридичною особою та не відповідає за зобов`язаннями держави, про порушення своїх прав чи законних інтересів та завдання шкоди саме ГУ ДКСУ у Чернігівській області ОСОБА_1 не вказувала. Судом вказана обставина також встановлена не була, отже в даному випадку ГУ ДКСУ у Чернігівській області не може відповідати за заподіяну позивачці шкоду. Посилання ОСОБА_1 на правові висновки ВПВС, викладені у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц колегія суддів не бере до уваги, оскільки обставини у даній справі та справі, що переглядається не є аналогічними. Виходячи з положень підпункту 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, статті 25 Бюджетного кодексу України, п.1, п.35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні правильно зазначив, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на виконання рішення суду, що набрало законної сили. Тобто, за наявності відповідного рішення суду, яким встановлено зобов`язання держави щодо виплати коштів особі, та визначена сума даних коштів, у конкретному, передбаченому приписами нормативно-правових актів випадку. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивачки з оскаржуваним рішенням, власного тлумачення норм закону, містять посилання на обставини та факти, що були предметом дослідження судом першої інстанції, який надав їм належну правову оцінку, висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що суд повно та правильно дослідив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови суду складений 23 лютого 2022 року. Головуюча Судді: