Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/9051/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/9051/23 Перша інстанція: суддя Мельник О.М., повний текст судового рішення складено 31.10.2023, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Джабурія О.В., судді Вербицької Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: У липні 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі відповідач, ГУ ДПС), в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Миколаївській області від 13.04.2023 року №0022603-2414-1427 про сплату за податковий період 2021 року 4200,00 грн. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що контролюючим органом безпідставно нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (об`єкти нежитлової нерухомості), оскільки був власником нежитлової будівлі загальною площею 336,0 кв.м., а саме: адмінбудівля А-1, котельня, Б, вбиральня У, які знаходяться за адресою, АДРЕСА_1 . Наразі вказані об`єкти нерухомого майна є власністю ПСП «Кумари», позивач був власником вищезазначеного нерухомого майна з 05.02.2016 року по 23.06.2021 року. Вказані будівлі не об`єктом оподаткування згідно з п.п.«ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, оскільки використовувалися позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що на підставі даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.02.2016 року №52751477 позивач був власником нежитлових будівель загальною площею 336,0 кв.м., а саме адмінбудівля А-1, котельня, Б, вбиральня У, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . 27.07.2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на зазначені нежитлові будівлі зареєстровано за ПСП «Кумари». 13.04.2023 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0022603-2414-1427, яким позивачу нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік у розмірі 4200,00 грн.. Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Така позиція суду першої інстанції обґрунтована тим, що належні позивачу у 2021 році об`єкти нежитлової нерухомості в АДРЕСА_1 , загальною площею 336,0 кв.м., а саме адмінбудівля А-1, котельня, Б, вбиральня, У за вимогами ДК 018-2000 віднесені до класу (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», і в матеріалах справи є довідка Кам`яномостівської селищної ради від 25.05.2023 року №233, в якій зазначено, що сільськогосподарські нежитлові будівлі використовувались позивачем за призначенням. З цих підстав, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника у 2021 році, який мав у власності об`єкти нерухомого майна, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та використання їх за належністю. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що контролюючим органом не надано до суду жодних належних та достатніх доказів, які б спростовували наведене, у тому числі документів, які б підтверджували факт передачі відповідного об`єкту нежитлової нерухомості в оренду, лізинг, позичку. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно п.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України). За приписами ст.30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підпунктом 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування. Підпунктом «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Правовий аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Судова колегія зауважує, що встановлена пп.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Отже, зі встановленого вище вбачається, що для застосування пп.«ж» п.266.2.2 ст.266 ПК України необхідно з`ясувати, по-перше, що власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а по-друге, що об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Відповідно до положень пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»). Відповідно до п.п.5.2, 5.3 ст.5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у ст.1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Так, згідно зі ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис»: виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані норми інших законів у відповідності до положень п.5.3 ст.5 ПК України. До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові у справі №560/168/19 від 26.11.2020 року, у постанові у справі №820/3705/17 від 18.05.2021 року. Верховний Суд КАС, розглядаючи подібну за предметом спору справу №540/2206/19, у постанові від 24.04.2020 року та вирішуючи питання щодо пільги фізичної особи, передбаченої підпунктом «ж», зазначив, що на користь висновку, що нормою пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 року №2628-VIII, підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи (п.21). Також є вірним посилання апелянта на постанову Верховного суду від 11.04.2023 року по справі №380/18104/21, в якій касаційний суд, розглядаючи адміністративну справу з аналогічним предметом спору, дійшов висновку, що позивач, наполягаючи на наявності у нього пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не надав жодних достеменних доказів, які б підтверджували факт безпосереднього використання ним вищезазначених об`єктів нерухомості у власній сільськогосподарській діяльності. Колегія суддів вважає, що у даній справі позивач не довів того факту, що він є сільськогосподарським товаровиробником та використовував вищевказані об`єкти нерухомого майна безпосередньо у своїй власній сільськогосподарській діяльності, а тому, відсутні підстави для застосування щодо позивача пільги зі сплати податку, встановленої абз.«ж» пп.266.2 п.266.2 ст.266 ПК України. При цьому колегія відхиляє посилання позивача на довідку Кам`яномостівської селищної ради від 25.05.2023 року №233, оскільки, по-перше така довідка не може бути належним підтвердженням як факту ведення позивачем сільськогосподарської діяльності, так і факту використання позивачем у такій діяльності вищезазначених об`єктів нерухомості, а по-друге в тексті цієї довідки не йдеться про те, що перелічені в ній об`єкти нерухомості використовуються за призначенням саме позивачем, що вказує на невірне трактування судом першої інстанції змісту такої довідки. Колегія суддів зазначає, що підтвердження фізичною особою статусу сільськогосподарського товаровиробника має відбуватися з урахуванням положень саме податкового законодавства, з наданням відповідних документальних підтверджень цього статусу, а вказана вище довідка сільради не є, і не може бути таким документальним підтвердженням. Враховуючи вищенаведене, відповідно до положень ст.317 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню. Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року скасувати. Прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Суддя-доповідач К.В. Кравченко Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька