Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/16416/23

Справа № 750/16416/23 Головуючий у 1 інстанції Кузюра М. М. Провадження № 33/4823/57/24 Категорія - ч. 5 ст. 126 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 січня 2024 року місто Чернігів Чернігівський апеляційний суд в складі: головуючого судді - Оседача М.М., за участю особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 грудня 2023 року,- В С Т А Н О В И В : Цією постановою: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець АДРЕСА_1 , притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) з накладенням стягнення у виді штрафу у розмірі 40 800 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 6 років без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у сумі 536,80 грн. Як встановив суд, 03 листопада 2023 року, о 16 год. 54 хв., в м. Чернігові по вул. Михалевича, 25, ОСОБА_1 , повторно протягом року, керував автомобілем ZAZ 110206-41/П-2, державний номерний знак НОМЕР_1 , без посвідчення водія відповідної категорії, тобто, не маючи права керування таким транспортним засобом. Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду змінити, в частині накладеного адміністративного стягнення, та призначити стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами, а якщо суд дійде висновку про порушення місцевим судом норм процесуального права постанову скасувати, як незаконну та закрити провадження по справі. Зазначає, що під час розгляду справи в місцевому суді були порушені його права, оскільки розгляд справи, всупереч вимог ст. 268 КУпАП, було здійснено без його участі, що позбавило останнього можливості надати свої пояснення з приводу даних обставин події. Акцентує увагу на тому, що він є військовослужбовцем і був вимушений сісти за кермо транспортного засобу, у зв`язку із необхідністю виконання розпорядження командування при виконанні бойового завдання та безпосередньо дій направлених на захист України. Також, вказує, що перебуває у лавах ЗСУ, правопорушення сталося без завдання шкоди та настання шкідливих наслідків, при збігу об`єктивних обставин, що суттєво пом`якшують відповідальність. Окрім цього, просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду, оскільки вважає його пропущеним з поважних на те причин. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. У відповідності до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена, зокрема, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником, протягом десяти днів з дня винесення постанови. Згідно ст.289 КУпАП в разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. З метою забезпечення принципу доступу громадян до правосуддя, з огляду на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд вважає за можливе поновити апелянту строк на звернення до суду. Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Частина 5 статті 126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті. Пунктом 2.1 «а» Правил дорожнього руху встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №267037 від 03.11.2023 року, ОСОБА_1 03 листопада 2023 року, о 16 год. 54 хв., в м. Чернігові по вул. Михалевича, 25, повторно протягом року, керував автомобілем ZAZ 110206-41/П-2, державний номерний знак НОМЕР_1 , без посвідчення водія відповідної категорії, тобто, не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п.2.1 «а» Правил дорожнього руху (а.с.4). Отже, протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факт учинення неправомірних дій, і є одним із джерел доказів, в силу положень ст.251 КУпАП. Відповідно до довідки начальника ВАП УПП в Чернігівській області від 04.11.2023 року, громадянин ОСОБА_1 посвідчення водія отримував (а.с.3). Згідно реєстраційної картки транспортного засобу - ЗАЗ 110206-41, належить ОСОБА_2 (а.с.9). Згідно копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР № 6212964 від 26.11.2022 року, водій ОСОБА_1 о 07 год. 12 хв. у м. Чернігові по вул. Леоніда Пашина, 12, керував транспортним засобом, при цьому, був позбавлений права керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 «а» ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 4 ст. 126 КУпАП (а.с.7). Відповідно до ст. 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції був досліджений відеозапис з нагрудної камери інспектора патрульної поліції. Так, з відеозапису убачається (а.с.5), що водій ОСОБА_1 всупереч п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху керував транспортним засобом, повторно, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, та був зупинений за порушення Правил дорожнього руху, що він і не заперечував. Що стосується доводів апеляційної скарги про закриття справи, у зв`язку з тим, що апелянт був вимушений сісти за кермо транспортного засобу у зв`язку із необхідністю виконання розпорядження командування при виконанні бойового завдання та безпосередньо дій направлених на захист України, то на думку суду апеляційної інстанції, вони не є переконливими, з огляду на таке. Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Так, в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. Суд критично відноситься до доводів апеляційної скарги про те, що водій діяв в стані крайньої необхідності, оскільки з відеозапису, долученого працівниками поліції до матеріалів справи, вбачається (а.с.5), що останній на місці зупинки транспортного засобу не зазначав, що він сів за кермо транспортного засобу з метою виконання невідкладного завдання поставленого його керівництвом, при цьому, вів себе досить спокійно, не вказував, що діє у стані крайньої необхідності та лише зазначав, що «взяв у сусіда причеп та тихенько їхав до дружини». Апеляційний суд також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 в протоколі про адміністративне правопорушення, у графі пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності не зазначав, що діє в стані крайньої необхідності, а лише власноручно по суті порушення написав «надам у суді» (а.с.5). Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, адміністративне правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому, зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи, у зв`язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності. Посилання ОСОБА_1 на порушення його прав, через розгляд справи у відсутності останнього, не знайшло свого об`єктивного підтвердження, так як статтею 268 КУпАП визначений вичерпний перелік категорій справ про адміністративні правопорушення, розгляд яких передбачає обов`язкову участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, проте стаття 126 КУпАП до цього переліку не входить. Більш того, право особи, яка притягується до адміністративної відповідальності бути присутнім під час розгляду справи в суді, було поновлене апеляційним судом. ОСОБА_1 належним чином викликаний в судове засідання до апеляційного суду, де надав відповідні пояснення по суті справи. Відтак, доводи ОСОБА_1 про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу. Таку позицію останнього слід розцінювати, як намагання уникнути ним встановленої Законом відповідальності за скоєне. Отже, викладені обставини вказують на те, що місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП, оскільки він, повторно протягом року, керував транспортним засобом, без посвідчення водія відповідної категорії, тобто не маючи права керування таким транспортним засобом, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції. Згідно ст.ст. 23, 33 КУпАП при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини що пом`якшують і обтяжують відповідальність та враховується мета адміністративного стягнення, яка застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає адміністративне стягнення у виді накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. Отже, оскільки не передбачено альтернативного застосування стягнення, тому, суд першої інстанції, з дотриманням вимог ч. 5 ст. 126 КУпАП обґрунтовано застосував відносно ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на певний строк. Враховуючи, що при розгляді справи судом першої інстанції не допущено порушень вимог ст. 280 КУпАП, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність особи, що притягується до адміністративної відповідальності у вчиненому правопорушенні, кваліфікацію дій та необґрунтованість накладеного стягнення, підстав для скасування, або зміни постанови суду не вбачається. На підставі викладеного, керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 грудня 2023 року. Апеляційну скаргу особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 грудня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. СуддяМ. М. Оседач