Постанова 4811 № 465/2320/23

Справа № 465/2320/23 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р. Провадження № 22-ц/811/2141/23 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: судді-доповідача: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова в складі судді Волоско І.Р. від 17 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа Державна казначейська служба України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, - в с т а н о в и л а : рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 липня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа Державна казначейська служба України, про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено. Дане рішення оскаржили ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Зазначає, що постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 березня 2023 року закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 161-1 КУпАПза відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова набрала законної сили 24.03.2023 року. Наголошує, що складення протоколу про адміністративне правопорушення викликало в неї душевні хвилювання та страждання, приниження її честі та гідності. Внаслідок протиправних дій, позивачу довелось в судовому порядку доводити свою невинуватість, витрачати відповідний час, наймати адвоката для надання правової допомоги та відвідувати судову установу, що стало наслідком втрати багато свого часу, втрати роботи та вимушених змін у житті позивача, незручностей, негативних емоцій та хвилювань, внаслідок чого завдано значної моральної шкоди. Відповідно до ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, письмових пояснень, відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 56 Конституції України, 23, 1167, 1173 ЦК України, 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України та відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 781205, 05 січня 2023 року о 13 год. 10 хв. на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , будучи оператором АЗС «Ойлгазтрейд», здійснювала роздрібну торгівлю пальним, а саме 8000 л дизельного палива та 5000 л бензину А-95 без одержання документів дозвільного характеру, а саме дозволу державної служби України з питань праці і експлуатації обладнання, дозволу державної служби України з питань праці щодо виконання газонебезпечних робіт, дозволу Департаменту екології та природніх ресурсів на викиди забруднюючих речовин, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.161-1 КУпАП. Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 березня 2023 року закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 161-1 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова набрала законної сили 24.03.2023 року. Суд прийшов до висновку, що сам факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення не є доказом заподіяння позивачу моральної та майнової шкоди та не є підставою для її відшкодування, оскільки судове рішення, яким закрито провадження із вказаних підстав, не встановлює доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що відносно ОСОБА_1 відповідачами були вчинені неправомірні дії, які знаходяться у прямому причинному зв`язку із завданням останній майнової та моральної шкоди. Виходячи з вищезазначеного, правові підстави для відшкодування шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні. Колегія суддів вважає, що такі висновки вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону. 31 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа Державна казначейська служба України, про відшкодування майнової та моральної шкоди у якому просила: - стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області через органи Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 10 000 грн відшкодування майнової шкоди та 50 000 грн відшкодування моральної шкоди. Позов обґрунтований тим, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 781205, 05 січня 2023 року о 13 год. 10 хв. на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , будучи оператором АЗС «Ойлгазтрейд», здійснювала роздрібну торгівлю пальним, а саме 8000 л дизельного палива та 5000 л бензину А-95 без одержання документів дозвільного характеру, а саме дозволу державної служби України з питань праці і експлуатації обладнання, дозволу державної служби України з питань праці щодо виконання газонебезпечних робіт, дозволу департаменту екології та природніх ресурсів на викиди забруднюючих речовин, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.161-1 КУпАП. Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 березня 2023 року закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 161-1 КУпАПза відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова набрала законної сили 24.03.2023 року. Позивач зазначає, що складення протоколу про адміністративне правопорушення викликало в неї душевні хвилювання та страждання, приниження її честі та гідності. Внаслідок протиправних дій, позивачу довелось в судовому порядку доводити свою невинуватість, витрачати відповідний час, наймати адвоката для надання правової допомоги, послуги якого оцінює у 10 000 грн, та відвідувати судову установу, що стало наслідком втрати багато свого часу, втрати роботи та вимушених змін у житті позивача, незручностей, негативних емоцій та хвилювань, внаслідок чого завдано значної моральної шкоди, яку вона оцінює у розмірі 50000 гривень. Як вбачається з матеріалів справи, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №781205, 05 січня 2023 року о 13 год. 10 хв. на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , будучи оператором АЗС «Ойлгазтрейд», здійснювала роздрібну торгівлю пальним, а саме 8000 л дизельного палива та 5000 л бензину А-95 без одержання документів дозвільного характеру, а саме дозволу Державної служби України з питань праці і експлуатації обладнання, дозволу державної служби України з питань праці щодо виконання газонебезпечних робіт, дозволу Департаменту екології та природніх ресурсів на викиди забруднюючих речовин, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.161-1 КУпАП. Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 березня 2023 року закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 161-1 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях події та складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова набрала законної сили 24.03.2023 року. Крім цього, із вказаної постанови вбачається, що службові особи ВП № 3 ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області та ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області систематично порушують порядок складання протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені Главою 12 КУпАП «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності», складаючи такі не на посадових осіб суб`єктів господарювання, а на їхніх найманих працівників, що призводить до уникнення винними особами притягнення до адміністративної відповідальності. За вказаних обставин, про факти, наведені в постанові, які систематично допускаються службовими особами, слід повідомити ГУ НП у Львівській області для вжиття відповідних заходів і належного реагування. Позивач зазначає, що складення протоколу про адміністративне правопорушення викликало в неї душевні хвилювання та страждання, приниження її честі та гідності. Внаслідок протиправних дій, позивачу довелось в судовому порядку доводити свою невинуватість, витрачати відповідний час, наймати адвоката для надання правової допомоги, послуги якого оцінює у 10 000 грн, та відвідувати судову установу, що стало наслідком втрати багато свого часу, втрати роботи та вимушених змін у житті позивача, незручностей, негативних емоцій та хвилювань, внаслідок чого завдано значної моральної шкоди, яку вона оцінює у розмірі 50000 гривень. Що стосується стягнення матеріальної шкоди у вигляді витрат на правничу допомогу, то слід вказати таке. Згідно із частинами першою та другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). У даній справі позивачкою також було заявлено стягнення матеріальної шкоди, яку вона вважає реальними збитками у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, які вона понесла у зв`язку з розглядом адміністративної справи №450/956/23. Разом із цим, із виду та характеру понесення позивачкою вищезазначених витрат, які вона вважає збитками, вбачається, що такі вчинялися нею з метою відновлення порушених, на її думку, відповідних прав у адміністративному судочинстві. Таким чином, із вищезазначеного вбачається, що заявлені до стягнення позивачем відповідні витрати не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, а тому підстави для їх відшкодування відсутні. Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі №336/4785/18. Що ж стосується вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то при вирішенні цієї вимоги колегія суддів прийшла до таких висновків. Відповідно до 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини,крім випадків,встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка їїзавдала: 1)якщо шкоди завдано каліцтвом,іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2)якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу,незаконного затримання,незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Крім цього, згідно змісту п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», якою роз`яснено схожі за своєю суттю правовідносини, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Також, відповідно до п.5 цієї ж Постанови Пленуму Верховного суду України, обов`язковому доведенню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Тому у даній категорії справ і у даній справі зокрема (зважаючи на доводи позивача), слід встановити наявність загальних підстав для стягнення моральної шкоди, а саме: факту заподіяння позивачу шкоди, суть якої повинна полягати у душевних стражданнях, яких позивачка зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів сім`ї чи близьких родичів, зокрема, і у приниженні честі та гідності фізичної особи (п. 2, 4 ч.2 ст. 23 ЦК України); протиправність діяння відповідача; наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача; вину відповідача у заподіянні такої. При цьому кожен із вказаних складових повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу. Відповідно до ст.23ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди,яка підлягає відшкодуванню,та непов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Фактично у даній справі доводи позивачки зводяться до незгоди із діями працівників ЛРУП №2 ГУНП у Львівській1 області та протоколом про адміністративне правопорушення, натомість у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення особистих немайнових чи процесуальних прав позивачки, завдання шкоди її здоров`ю та душевних страждань, а отже заподіяння їй внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди. Тобто матеріали справи не містять доказів достатніх для доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого можна було б встановити наявність факту заподіяння позивачці посадовими особами органів державної влади моральної шкоди. Також, оцінюючи надані позивачем докази, суд виходить з того, що такі, зокрема надане суду рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 березня 2023 року, встановлюють факт реалізації позивачкою свого права на захист у справі про адміністративне правопорушення, накладення адміністративного стягнення. Факт того, що саме по собі складення відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення та факт наявності рішення суду про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 161-1 КУпАП, не свідчать про незаконність дій відповідача чи його посадових осіб, не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1173 ЦК України, а також не звільняє позивачку від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування шкоди. Окрім цього, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачка не надала достатніх і допустимих доказів на підтвердження заподіяння їй відповідачами моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Також, суд першої інстанції правильно виходив з того, що порушене право позивачки відновлено шляхом прийняття рішення про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення та не тягне наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом заподіяння моральної шкоди у даній справі. При цьому сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне однозначний у всіх випадках обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Окрім цього, ОСОБА_1 зазначає, що після інциденту була звільнена з роботи по винні працівників відповідача та втратила заробітну плату як фінансове джерело для існування проживання, проте відповідно до запису в трудовій книжці від 11.01.2023 року позивачка була звільнена відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП за згодою сторін, що знову ж не вказує на будь-які неправомірні дії відповідачів та не може на це вказувати. Також, відповідно до п.10-1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» №4 від 31.03.1995 року, При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції ( 254к/96-ВР ) судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода за наявності необхідних підстав може бути відшкодована на підставі ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ) чи іншого законодавства. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність" ( 2135-12 ). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Натомість, з матеріалів справи вбачається, що позивачкою подано позов про відшкодування шкоди, однак відповідачами до участі у справі залучено лише ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області та ГУ НП у Львівській області, а Державна казначейська служба України залучена до участі у розгляді справи лише як третя особа, а не відповідач, хоча вимоги позову як вказано вище прямо стосуються вказаної особи. Враховуючи вказане у суду не було підстав для задоволення позовних вимог. Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 17 січня 2024 року. Головуючий : Я.А. Левик Судді: Н.П. Крайник М.М. Шандра