Постанова 4857 № 460/9718/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/9718/23 пров. № А/857/17448/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року (суддя Борискін С.А., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення м.Рівне, дата складання повного тексту 30.08.2023), в адміністративній справі №460/9718/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, встановив: У квітні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168), у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на територіях: Донецької та Луганської областей (н.п. Вовчоярівка), за період з 01.12.2022 р. по 31.12.2022 р; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, у розмірі 100000 гривень, в розрахунку на місяць, пропорційно дням участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на територіях: Донецької та Луганської областей (н.п. Вовчоярівка), за період з 01.12.2022 р. по 31.12.2022 р.. Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 у задоволенні позовну відмовлено повністю. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду не ґрунтується на засадах верховенства права, є незаконним і необґрунтованим, а також не відповідає завданню адміністративного судочинства, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що для виплати додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн не є обов`язковою виключно безпосередня участь у бойових діях, оскільки положення пункту 1 Постанови №168 передбачають, зокрема, й здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Також судом першої інстанції застосовано норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, а саме окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 р. № 912/з/29. Щодо вчинення позивачем факту дисциплінарного правопорушення/ накладення дисциплінарного стягнення, то така обставина не може бути підставою для позбавлення позивача права на виплату йому додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, оскільки застосування такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення не передбачено нормами Дисциплінарного Статуту ЗСУ. Також Постанова №168 не містить будь-яких виключень щодо можливості позбавлення додаткової винагороди, яка має виплачуватись військовослужбовцю за перебування на військовій служби у період дії воєнного стану. Зауважує скаржник, що відповідачем не надано жодних заперечень саме з посиланням на відповідні докази щодо факту не взяття позивачем як безпосередньої участі у бойових діях, так і не забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, і стримування збройної агресії російської федерації протягом спірного періоду. У свою чергу судом першої інстанції не було витребувано у відповідача, а відтак, не досліджено та не надано оцінку доказам, які б підтверджували факт відсутності безпосередньої участі позивача у бойових діях та несенні служби при забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за спірний період. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 30.08.2023, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишивши без змін оскаржене рішення суду, яке вважає законним і обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 , що визнається сторонами. Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 21.03.2023 №2940 позивач в період з 02.07.2021 по 30.03.2022, з 01.04.2022 по 08.06.2022, з 30.06.2022 по16.07.2022, з 08.08.2022 пo 23.08.2022, з 24.08.2022 пo 03.10.2022, з 11.11.2022 по 24.01.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на територіях: Донецької та Луганської областей (н.п. Вовчоярівка), на підставі: витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 132 вiд 02.07.2021; витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 79 від 31.03.2022; витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 80 від 01.04.2022; витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 153 від 08.06.2022; витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 176 від 30.06.2022; витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 193 від 16.07.2022; витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 216 вiд 08.08.2022; витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 232 вiд 23.08.2022; витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 233 вiд 24.08.2022; витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 270 вiд 03.10.2022; витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 304 від 11.11.2022; витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 21 від 24.01.2023 (а.с. 16-21-зв.). Вказана довідка та витяги з наказів були надіслані стороні позивача військовою частиною НОМЕР_1 у відповідь на адвокатський запит, листом від 21.03.2023 №3895вих, в якому відповідач також повідомляв про те, що стосовно позивача триває службове розслідування (а.с. 22). З наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2022 №1422-ОД "Про результати службового розслідування для з`ясування причин і умов відмови від виконання бойового розпорядження військовослужбовцями 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 " (далі Наказ №1422-ОД (а.с. 40-49) суд встановив, що 01.12.2022 близько 16 години 30 хвилин, в населеному пункті Костянтинівка Донецької області заступником командира 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 було доведене бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №1457 від 25.11.2022 особовому складу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якого було визначено завдання: розпочати висування з вихідного району для наступу, пройти рубіж переходу в атаку. Наступальні дії вести в напрямку населеного пункту Бахмутське Донецької області із завданням: знищити противника, оволодіти рубежем, закріпитись на визначеному рубежі та перейти до оборони. Не допустити прориву противника та втрати зайнятого рубежу. В свою чергу, ряд військовослужбовців, зокрема, солдат ОСОБА_1 відмовились виконувати бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №1457 від 25.11.2022. Вказаним наказом зафіксовано, зокрема, допущення позивачем вчинення військового кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 Кримінального кодексу України. Пунктом 5 цього Наказу №1422-ОД, за невиконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №1457 від 25.11.2022, вирішено не виплачувати, зокрема, солдату ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за грудень 2022 року, в повному обсязі. Пунктом 6 цього Наказу №1422-ОД, зокрема, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення сувора догана. Доказів оскарження, скасування чи недійсності вказаного вище Наказу №1422-ОД матеріали справи не містять. Згідно з наявними у матеріалах справи доказами додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, за грудень 2022 року ОСОБА_1 не виплачувалась. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати спірної додаткової винагороди за період з 01.12.2022 по 31.12.2022, позивач звернувся з даним позовом до суду. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, враховуючи наступне. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Спірним питанням у цій справі є наявність правових підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди на підставі Постанови №168 за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 в розмірі до 100000,00 грн. в розрахунку на місяць, пропорційно дням участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на територіях: Донецької та Луганської областей (н.п. Вовчоярівка). Відповідно до ч.1-3 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Як визначено статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Положення статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначають, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Частинами 1 - 4 ст.9 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з п.2 розділу 1 Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги. Пунктом 3 розділу 1 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби). Відповідно до п.17 розділу 1 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України. Згідно з п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи). Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №58/2023 від 06.02.2023 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. В подальшому дію воєнного стану в Україні неодноразово продовжено, який не скасовано станом на час розгляду справи. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні та №69/2022 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України 28.02.2022, прийнято постанову №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану. Відповідно до п.1 Постанови №168, на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Згідно з пунктом 5 Постанови №168, ця постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що у розглядуваних правовідносинах суд встановив, що пунктом 5 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2022 №1422-ОД за невиконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №1457 від 25.11.2022 вирішено не виплачувати, зокрема, солдату ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 за грудень 2022 року в повному обсязі. Цей Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2022 №1422-ОД є чинним і не є предметом спору у цій справі. Тобто, питання щодо правомірності рішення командира військової частини НОМЕР_1 , відображеного в пункті 5 Наказу від 17.12.2022 №1422-ОД, не являється предметом правового аналізу зі сторони адміністративного суду. У розумінні процесуального закону, предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. На підставі встановлених у справі фактичних обставин та наведеного правового регулювання, враховуючи, що ОСОБА_1 допущено невиконання бойового розпорядження командира військової частини, наслідком чого є прийняття відповідачем наказу №1422-ОД, яким вирішено не виплачувати позивачу спірну додаткову винагороду як військовослужбовцю, який відмовився виконувати бойові накази (розпорядження) у грудні 2022 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі 100000,00 грн. за грудень 2022 року. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що інші доводи апелянта (позивача) та обставини справи, як-то, конкретні обставини (умови) та періоди участі позивача у бойових діях і заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, не є спірними і не впливають на суть спору в цій адміністративній справі. У зв`язку з цим немає підстав вважати, що суд першої інстанції неповно встановив обставини, які мають значення для справи, та не витребував якісь докази. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції приймаються до уваги висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року в адміністративній справі №460/9718/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль