Постанова 4824 № 753/15084/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 753/15084/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2718/2024Головуючий у суді першої інстанції - Коренюк А.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі: суддя-доповідач Гуль В.В., судді Мельник Я.С., Матвієнко Ю.О., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованим на суму заборгованості, ВСТАНОВИВ: У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» звернулося до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , згідно з яким просило: - Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» заборгованість за послугу з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 133 087 грн. 61 коп.; - Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» інфляційну складову боргу у розмірі 28 507 грн. 02 коп., 3 % річних у розмірі 11 452 грн. 75 коп. та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 595 грн. 71 коп. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 , у тому числі і у квартирі АДРЕСА_2 , здійснюється ТОВ «Євро-реконструкція». При цьому, користувачами послуг та мешканцями квартири АДРЕСА_3 є відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , а відповідно останні є споживачами послуг ТОВ «Євро-реконструкція» з централізованого опалення та постачання гарячої води. Разом з тим, з жовтня 2015 року відповідачі своєчасно не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення та з травня 2015 року за отримані послуги з гарячого водопостачання, в результаті чого утворилася заборгованість станом на 23.02.2022 року у розмірі 133 087 грн. 61 коп., з яких заборгованість з централізованого опалення становить 35 279 грн. 04 коп., а заборгованість зі сплати послуг за гаряче водопостачання у розмірі 97 808 грн 57 коп. За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що відсутність договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води сама по собі не може бути підставою для звільнення відповідачів від оплати послуг у повному обсязі, позивач просив суд стягнути з відповідачів заборгованість за надані послуги, а також нараховані на борг відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та три відсотки річних. Заочним рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ТОВ «Євро-реконструкція» 133 087 грн. 61 коп. заборгованості з постачання гарячої води та централізованого опалення, інфляційну складову боргу у розмірі 28 507 грн. 02 коп. та три відсотки річних, нарахованих на суму заборгованості, у розмірі 11 452 грн. 75 коп., а всього 173 047 грн. 38 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ТОВ «Євро-реконструкція» судовий збір у розмірі по 648 грн. 92 коп. з кожного (а.с. 63-68). В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому, в обгрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не врахував наступні обставини в їх сукупності: - Заборгованість за житлово-комунальні послуги може бути стягнути у рівних частках, а не в солідарному порядку; - ОСОБА_1 не проживав за адресою: АДРЕСА_4 , та не користувався послугами, які надавало ТОВ «Євро-реконструкція»; - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 також не проживали за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки в їх власності є інша квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 ; - Справа була розглянута судом першої інстанції без належного повідомлення апелянта про дату, час та місце розгляду справи, що, у свою чергу, позбавило його можливості подати до суду заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності; - Позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за період з травня 2015 року до листопада 2019 року. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що діюче законодавство надає кредитору право у разі солідарного обов`язку боржників (що має місце у даній справі) заявляти вимогу про виконання обов`язку як до усіх боржників разом, так і до когось з них конкретно за вибором кредитора. Також, зазначав, що факт реєстрації місця проживання частини відповідачів за іншою адресою не позбавляє їх наявного у них права власності та права користування належного їм на праві власності нерухомого майна, а саме квартирою АДРЕСА_3 . При цьому, позивач вказав, що відповідачі із заявами щодо незгоди з приводу розміру нарахованим їм згідно направлених квитанцій коштів за надані послуги до ТОВ «Євро-реконструкція» не зверталися, а відповідно визнавали факт спожитих ними послуг з урахуванням зроблених позивачем нарахувань. Щодо зробленої відповідачем заяви про пропуск позивачем строку позовної давності позивач зазначив, що строк позовної давності за всіма вимогами, що виникли після 12.03.2017 року, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженими на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (Сovid-19). У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду оскаржено лише відповідачем ОСОБА_1 . Іншими учасниками справи рішення суду не оскаржено. Отже, оскаржуване рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в частині вирішення судом позовних вимог, пред`явлених позивачем до ОСОБА_1 . Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_3 у рівних частках. Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 року виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності з 01.07.2014 року є суб`єкт господарування з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_4 здійснюється ТОВ «Євро-реконструкція». Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що, відповідачі, споживаючи послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, з жовтня 2015 року своєчасно не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення та з травня 2015 року - за отримані послуги з гарячого водопостачання, в результаті чого утворилася заборгованість станом на 23.02.2022 року у розмірі 133 087 грн. 61 коп., з яких заборгованість з централізованого опалення становить 35 279 грн. 04 коп., а заборгованість зі сплати послуг за гаряче водопостачання у розмірі 97 808 грн 57 коп. Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року №1875-IV (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 року №2189-VIII (введений в дію з 01.05.2019 року, крім: ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. ст. 3-7, 9, 11, 12, ч. 2 ст. 26, ст. 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), ч. 2 ст. 2, ч. ч. 3 та 4 ст. 8, ч. ч. 2 та 3 ст. 10, ст. 15, ч. ч. 1, 3 та 5 ст. 16, ст. 18, ч. 5 ст. 28, які введені в дію 10.06.2018 року). Суб`єктами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року №1875-IV є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року №1875-IV). Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року №1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року №1875-IV та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 року №2189-VIII передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року №1875-IV, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 року №2189-VIII споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Водночас, такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року №1875-IV та п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, незважаючи на наявність чи відсутність договору, власник зобов`язаний сплачувати за ті послуги, яка фактично споживає. Однак, будь-яких належних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_1 фактично не споживає надані позивачем послуги, матеріали справи не містять. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 про перерахунок розміру нарахованої плати за надані послуги з централізованого постачання гарячої води, у разі якщо він вважав його невірним. Посилання апелянта на те, що він не проживав за місцем своєї реєстрації та, як наслідок, не отримував надані позивачем послуги, колегія суддів вважає безпідставними, адже на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу. Натомість, слід зауважити, що відповідно до положень ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. На підставі викладеного, а також враховуючи те, що позивачем доведено факт надання ним послуг за адресою: АДРЕСА_4 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідачів на користь позивача підлягає до стягнення у солідарному порядку заборгованість з постачання гарячої води та централізованого опалення у розмірі 133 087 грн. 61 коп. Також, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Щодо незгоди відповідача про солідарне стягнення заборгованості, слід зазначити, що згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються на рівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами, та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором, актами цивільного законодавства. Як передбачено ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Тобто, чинне законодавство України надає кредитору право у разі солідарного обов'язку боржників заявляти вимогу про виконання обов'язку як до усіх боржників разом, так і до когось з них конкретно за вибором кредитора. За вказаних обставин, висновок суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за надані послуги є законним та обґрунтованим. Разом з тим, ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позову у повному обсязі на підставі наявних у справі доказів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, у тому числі відповідач ОСОБА_1 , належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, проте у судове засідання не з`явився та не подав відзив на позовну заяву. З таким висновком суду першої інстанції щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про час та місце розгляду даної справи колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне. Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Згідно з ч. 5 вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положеннями ч. 6 ст. 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У відповідності до положень ч.ч. 1-5 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Як вбачається, повідомлення про судове засідання, яке відбулося 29.03.2023 року, направлялося на адресу відповідача ОСОБА_1 , проте відомості про отримання його відповідачем у матеріалах справи відсутні. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що розглянувши справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , щодо якого відсутні докази повідомлення належним чином про дату, час і місце розгляду справи, суд першої інстанції порушив його право на участь у судовому розгляді, не забезпечив можливості обґрунтувати свої заперечення щодо позову і, таким чином, не взяв до уваги вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. У свою чергу, як роз'яснила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17.04.2018 року по справі № 200/11343/14-ц, той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції. Також, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті позовних вимог та з урахуванням заяви відповідача, поданої до суду апеляційної інстанції, про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом. Також, слід зазначити, що апеляційна скарга подана лише одним із відповідачів у справі, однак встановлені апеляційним судом обставини вказують на виявлене порушення норм процесуального права, а тому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, а вимоги апеляційної скарги висунуті про скасування рішення суду першої інстанції в повному обсязі. Так, згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. У ч. 1 ст. 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за надані послуги, утворилася у період з травня 2015 року по березень 2022 року, а з позовом до суду звернувся у грудні 2022 року. Разом з тим, 02.04.2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19), відповідно до якого розділ "Прикінцеві положення" ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 року до 31.07.2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року. З урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 19 грудня 2020 р. до 31 серпня 2021 р. на території України установлено карантин згідно з Постановами КМ України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1100 від 11.11.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року. Отже, оскільки з 02.04.2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. ст.ст. 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про визнання таким, що пропущений позивачем, трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з травня 2015 року до березня 2017 року. У свою чергу, щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року трирічний строк позовної давності не пропущений, оскільки на час подання позовної заяви такий строк був продовжений вищевказаним Законом. Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунки заборгованості, приходить до висновку що з відповідачів на користь позивача підлягає до стягнення у солідарному порядку сума заборгованості за послугу з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з квітня 2017 року по березень 2022 року у розмірі 105 942 грн. 57 коп., а також відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних у розмірі 8404 грн. 34 коп. та інфляційні втрати у розмірі 27 187 грн. 60 коп. Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України). На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення суду першої інстанції, як таке що ухвалене з порушенням норм процесуального права, та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково та стягнути з відповідачів на користь позивача солідарно суму заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з квітня 2017 року по березень 2022 року у розмірі 105 942 грн. 57 коп., а також відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних у розмірі 8404 грн. 34 коп. та інфляційні втрати у розмірі 27 187 грн. 60 коп. В порядку ст.141 ЦПК України, оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позовні вимоги ТОВ «Євро-реконструкція» до відповідачів, то з останніх підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі по 530 грн. 75 коп. з кожного, що є пропорційними до задоволених позовних вимог. Проте, враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то відповідно до положень ст. ст. 141, 382 ЦПК України з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 709 грн. 04 коп., що також є пропорційним до задоволених вимог апеляційної скарги. В порядку визначеному ч. 10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. А отже апеляційний суд вважає за доцільне стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 різницю у вказаних сумах, що становить 178 грн. 29 коп. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 376, 381- 384, 444 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованим на суму заборгованості - задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» суму заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з квітня 2017 року по березень 2022 року у розмірі 105 942 (сто п`ять тисяч дев`ятсот сорок дві) грн. 57 коп., 3 % річних у розмірі 8404 (вісім тисяч чотириста чотири) грн. 34 коп. та інфляційні втрати у розмірі 27 187 (двадцять сім тисяч сто вісімдесят сім) грн. 60 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Стягнути ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» судовий збір у розмірі 530 (п'ятсот тридцять) грн. 75 коп. Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» судовий збір у розмірі 530 (п'ятсот тридцять) грн. 75 коп. Стягнути зОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» судовий збір у розмірі 530 (п'ятсот тридцять) грн. 75 коп. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 178 (сто сімдесят вісім) грн. 29 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених частиною третьою статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: Судді: