Ухвала КЦС ВС № 369/7764/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2024 року м. Київ справа № 369/7764/22 провадження № 61-194ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Русинчука М. М., розглянув касаційну скаргу Вишневої міської ради Бучанського району Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 серпня 2023 рокуу складі судді Янченка А. В.та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., у справі за позовом Вишневої міської ради Бучанського району Київської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання укладеним договору про пайову участь, ВСТАНОВИВ: У серпні 2022 року Вишнева міська рада Бучанського району Київської області (далі - Вишнева міська рада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання укладеним договору про пайову участь. Позов мотивовано тим, що відповідачами у справі на території с. Крюківщина здійснено реконструкцію нежитлового приміщення № 179 за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа об`єкта реконструкції 75,2 кв. м. З метою виконання вимоги заступника начальника Північного офісу Держаудитслужби від 24 липня 2020 року щодо усунення виявлених порушень, прийнято рішення виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради «Про залучення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщина» від 13 серпня 2020 року № 2/3. В подальшому відповідно до статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції чинній на час введення в експлуатацію об`єкту), статті 641 ЦК України позивач направив відповідачам оферту від 13 серпня 2020 року, а саме проект договору № 16 ДФІ (2 примірники) про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщина. У листі також було зазначено, що договір необхідно підписати і повернути на адресу позивача протягом двадцяти робочих днів, однак відповідачі відповіді на пропозицію не надали, договір не підписали. У зв`язку з викладеним, позивач просив суд визнати договір № 16 ДФІ про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури між виконавчим комітетом Вишневої міської ради та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладеним. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 серпня 2023 року, залишеним без змін постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, у задоволенні позову Вишневої міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання укладеним договору про пайову участь відмовлено. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що станом на час розгляду справи стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI, яка зобов`язувала взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту виключена, а суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідачів законом не передбачена. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції встановивши, що як на час розгляду справи, так і на час ухвалення судового рішення норма статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту виключена, а суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідачів законом не передбачена, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав для визнання укладеним такого договору на умовах, запропонованих Вишневою міською радою у судовому порядку немає. 28 грудня 2023 року Вишнева міська рада засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати судові рішення та передати справу повністю на новий розгляд. Підставою, на якій подається касаційна скарга, скаржник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 жовтня 2019 року у справі № 911/594/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм чинного законодавства. Позивач на виконання вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» рішенням Крюківщинської сільської ради «Про затвердження порядку визначення розміру пайової участі (внеску) замовників будівництва, його залучення та використання на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Крюківщина» від 16 вересня 2011 року №11 затверджено Положення про пайову участь замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села, відповідно до якого замовники будівництва залучаються до пайової участі у створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села виключно на підставі укладених договорів про пайову участь. Оскільки відповідачами у справі на території с. Крюківщина здійснено реконструкцію нежитлового приміщення № 179 за адресою: АДРЕСА_1 , а діючим законодавством встановлено обов`язок замовника будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, тому запропонована позивачем редакція договору відповідає встановленим вимогам Закону. Відповідачі не надали жодних доказів, які б свідчили про вжиття ними заходів з метою виконання встановленого законом обов`язку щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури села. Наведені норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є імперативними та визначають обов`язок замовника будівництва (відповідача) укласти такий договір, при цьому факт здачі об`єкта в експлуатацію не звільняє відповідача від обов`язку його укладення. Правовідносини сторін у цій справі є триваючими, тому до них повинна застосовуватись норма закону, яка діяла до її скасування. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що 13 серпня 2020 року виконавчий комітет Крюківщинської сільської ради прийняв рішення «Про залучення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Крюківщина» № 2/3, згідно якого вирішив: залучити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до пайової участі, шляхом укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Крюківщини; визначити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за реконструкції нежитлового приміщення № 179 за адресою: АДРЕСА_2 , величину пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту с. Крюківщина у розмірі 35 400,00 грн; кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплатити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в місячний термін з дати підписання договору пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщина; уповноважити в. о. Крюківщинського сільського голови Савенко Н. В. на підписання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщина; контроль за виконанням рішення покласти на керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради Фостенко В. А. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Станом на момент виникнення спірних правовідносин була чинною стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI), відповідно до частини другої якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об?єкта будівництва в експлуатацію (частини п?ята та дев?ята статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в наведеній редакції). Зі змісту статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об?єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов?язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов?язковим на підставі закону. Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 911/594/18 (провадження № 12-81гс19), від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц (провадження № 14-261цс18), від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20 (провадження № 12-34гс21). Разом з тим, 01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року № 132-IX, якими статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) зроблено висновок, що «за результатом розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що з 01 січня 2020 року стаття 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, втратила чинність, тому обов`язок відповідача укласти відповідний договір на час розгляду справи судом відсутній. Відтак суд не наділений повноваженнями визнати укладеним вказаний договір з дня набрання рішенням суду законної сили, а тому позовні вимоги про визнання договору укладеним не підлягають задоволенню. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позовна вимога про визнання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним не підлягає задоволенню, але з інших мотивів. Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, має на меті захистити своє право шляхом зобов`язання замовника будівництва сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та у зв`язку із цим просить суд встановити права та обов`язки сторін за вказаним договором з дня набрання рішенням суду законної сили. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначає, що визнання судом укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє за відсутності на час розгляду справи норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва об`єкта укласти вказаний договір, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. У зв`язку з порушенням замовником будівництва зобов`язання про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску у позивача виникає право вимагати стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що звернення до суду з вимогою про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним за встановлених судами фактичних обставин справи не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2023 року у справі №344/16890/19(провадження № 61-5215св22) зазначено, що «на момент ухвалення судового рішення норма статті 40 Закону 3038-VI, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, втратила чинність, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що підстав для визнання укладеним такого договору на умовах, запропонованих Фінансовим управлінням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, у судовому порядку немає. Оскільки суд не наділений повноваженнями визнати укладеним договір, обов`язковість якого для відповідачів на час вирішення справи законом не передбачена, апеляційний суд, урахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, дійшов правильного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Колегія відхиляє довід касаційної скарги про необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, у зв`язку з його нерелевантністю, оскільки визначальним при вирішенні питання про визнання укладеним договору про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є чинність норми закону, а саме у справі, що переглядається - статті 40 Закону № 3038-VI, на момент ухвалення судового рішення, а не факт передання об`єкта в експлуатацію чи подання замовником заяви про укладення договору, як на це посилається позивач». Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України). За таких обставин суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та зробили обґрунтований висновок щодо відмови у задоволенні позову, оскільки станом на час звернення до суду та розгляду цієї справи стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, втратила чинність. Крім того, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, належним способом захисту інтересів громади у спірних відносинах буде не вимога про визнання укладеним договору про пайову участь, а стягнення коштів, які відповідачі мали сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, №21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Вишневої міської ради Бучанського району Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі № 369/7764/22. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Краснощоков Д. А. Гудима М. М. Русинчук