Постанова 4824 № 754/3547/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №754/3547/23 Головуючий у 1 інстанції: Лісовська О.В. провадження №22-ц/824/5656/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 12 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги,- в с т а н о в и в : У березні 2023 року позивач ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернувся до суду із зазначеним позовом, який обгрунтовував тим, що 26.04.2014 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», яким внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема й в частині визначення виконавця послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення. Вказував, що 05.08.2014 року в газеті «Хрещатик» №110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «АК «Київводоканал», в подальшому перейменованим у ПрАТ «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого водопостачання холодної води та водовідведення з використанням внутрішньо будинкових систем). Повідомленням визначено, що фізична особа, що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов договору. У разі відмови споживачів від отримання послуг, дана відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг. Зазначав, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 . Жодних відмов від отримання послуг від них не надходило. Тому, внаслідок не виконання відповідачами зобов`язань із своєчасної оплати спожитих послуг за період від 01.08.2020 року до 31.01.2023 року з водопостачання та водовідведення утворилася заборгованість, у зв`язку з чим позивач вимушений звертатись до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення в розмірі 18 428,79 грн, 3 % річних в розмірі 510,97 грн та інфляційних втрат в розмірі 3 583,14 грн, судовий збір у розмірі 2 684 грн. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 18 428, 79 грн та 3 % річних в розмірі 510, 97 грн. У задоволенні позовних вимог ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у частині стягнення інфляційних втрат відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 894, 66 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 894, 66 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 894, 66 грн. В апеляційній скарзі ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог та ухвалення в цій частині нового, яким позовні вимоги задовольнити. Скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні інфляційних витрат суд першої інстанції посилався на те, що на території України з 12 березня 2020 року було запроваджено карантин, на період дії якого Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" (№530-ІХ від 17.03.2020 року), на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. При цьому судом першої інстанції залишено поза увагою те, що норми матеріального права вирізняють штрафні санкції, до складу яких належить неустойка (штраф, пеня) та компенсаційні втрати, до складу яких належить інфляційні витрати. Звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" заборонено нараховувати та стягувати саме неустойку (штраф, пеню), при цьому жодної заборони нараховувати та стягувати компенсаційні втрати вказаним Законом не передбачено. Вказував, що до відповідачів були пред`явлені позовні вимоги у зв`язку з несплатою за надані послуги у період від 01 серпня 2020 року до 31 січня 2023 року, внаслідок чого у відповідачів виникла заборгованість. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 2 ст 625 ЦК України). У зв`язку з простроченням оплати спожитих житлово-комунальних послуг, відповідачі зобов`язані сплатити на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» інфляційні втрати в розмірі 3 583,14 грн. Також зазначає, що положення ст.549 ЦК України (штраф, пеня) та ст.625 ЦК України (3% річних, інфляційні втрати) є різними за своєю правовою природою. Формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11, у справі № 904/10242/17 від 17 липня 2018 року, у справі № 913/63/18 від 04 грудня 2018 року та у справі № 905/600/18 від 05 липня 2019 року). Отже, проценти, передбачені ст.625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 року у справі 6-42цс11). Вказана позиція є усталеною та неодноразово підтверджена релевантною судовою практикою, відступів від якої на сьогоднішній день не було. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 зазначила, що зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежать від основного зобов`язання і поділяють його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови). З огляду на викладене, посилання суду першої інстанції на п.3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» є безпідставним, оскільки норма регулює заборону нарахування штрафних санкцій споживачам за несвоєчасне здійснення платежів за надані житлово-комунальні послуги, що передбачено, зокрема ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Водночас позивачем заявлені інфляційні втрати, які за своєю суттю та правовою природою мають компенсаційний характер та покликані відшкодувати матеріальні втрати (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідачі подали до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін. Вказують, що у постанові КМУ від 05.03.2022 рокц №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» чітко прописано:

1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: Нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; Припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати в неповному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 року. Просять суд звернути увагу на слово «стягнення» у цей час інфляційних втрат. Зазначають, що лічильники на воду відсутні, і їм нараховують максимальну суму, за ту кількість води, яку вони не споживають. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарги підлягає до задоволення з таких підстав. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання по оплаті вартості житлово-комунальних послуг покладається на споживача законом, відсутність оформленого між сторонами письмового договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати таких послуг. Вбачається, що відповідачі, в порушення умов вищевказаних Договорів і вимог, що передбачені наведеними вище нормативними актами, зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих в період з 01.08.2020 року по 31.01.2023 року послуг з водопостачання та водовідведення не виконали належним чином, внаслідок чого у них виникла заборгованість у розмірі 18428,79 грн, яка підтверджується довідкою та розрахунком заборгованості. Проте, рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону відповідає не повністю. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Судом встановлено, що 26.04.2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» № 1198 від 10.04.2014 року, яким внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який доповнено новими частинами. Так ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» доповнено п.5, яким визначено, що виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Як вбачається з матеріалів справи, 05.08.2014 року в газеті «Хрещатик» №110 (4510) було опубліковано повідомлення щодо публічного договору (оферти) про надання Публічним акціонерним товариствам «Акціонерна компанія «Київводоканал», що перейменоване на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем). Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору. Вказано, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал», для оформлення припинення надання цих послуг. Таким чином, відповідачі у період від 01.08.2020 року до 31.01.2023 року є споживачами послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору, оскільки після розміщення повідомлення та Договору не надали жодних повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та Договору. За п.1.1 Договору ПрАТ «АК «Київводоканал» зобов`язується надавати Боржнику відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових систем), а Боржник зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Згідно з п.3.1 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. За цим договором застосовується щомісячна система оплати послуг. Платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. П.п.1, 10 п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дають визначення житлово-комунальних послуг як результату господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил та визначення комунальних послуг як результату господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. За приписами ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пунктів 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, споживач зобов`язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. З огляду на те, що зобов`язання по оплаті вартості житлово-комунальних послуг покладається на споживача законом, відсутність оформленого між сторонами письмового договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати таких послуг (постанова Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі № 6-59цс13). Вбачається, що відповідачі, в порушення умов вищевказаних Договорів і вимог, що передбачені наведеними вище нормативними актами, зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих в період з 01.08.2020 року по 31.01.2023 року послуг з водопостачання та водовідведення не виконали належним чином, внаслідок чого у них виникла заборгованість у розмірі 18428,79 грн., яка підтверджується довідкою та розрахунком заборгованості. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, він на вимогу позивача повинен сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми. Висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 14-448цс19-ц. При цьому, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідачів інфляційних втрат у зв`язку з встановленням постановою КМУ від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантину на всій території України, виходячи з наступного. Так, Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин, який в подальшому неодноразово продовжувався та був чинний, зокрема, у період з 01 жовтня 2020 року по 30 листопада 2022 року. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (№530-ІХ від 17 березня 2020 року), на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Водночас, інфляційні втрати, про стягнення яких просив позивач, входять до складу грошового зобов`язання, вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання та не є неустойкою, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача інфляційних втрат. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат ухвалено з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим, підлягає скасуванню у вказаній частині з постановленням нового про задоволення вказаних вимог. Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 4 026 грн. Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року в частині відмови у стягненні інфляційних втрат скасувати та постановити в цій частині нове, за яким стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 інфляційні втрати у сумі 3 583 грн 14 коп. Також, в порядку ст.141 ЦПК України, слід стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги по 1 342 грн з кожного. В іншій частині рішення залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» - Плясун Олександра Івановича задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року в частині відмови у стягненні інфляційних втрат скасувати та постановити в цій частині нове, за яким: Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) інфляційні втрати у сумі 3 583 грн 14 коп. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (код ЄДРПОУ 03327664) судовий збір по 1 342 грн з кожного. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: