Постанова 4824 № 357/4711/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 січня 2024 року м. Київ Справа № 357/4711/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5845/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Цуранова А.Ю., 29 червня 2023 року в м. Біла Церква, повний текст рішення складений 03 липня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, В С Т А Н О В И В У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягувати з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття. В обґрунтування позову вказувала, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням суду від 17 лютого 2017 року. В шлюбі народилась донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з нею та повністю знаходиться на її утриманні, а відповідач ухиляється від обов`язку утримувати дитину та не надає коштів на утримання дитини. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 щомісячно аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 квітня 2023 і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу аліментів за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн. Рішення суду мотивоване тим, що утримання власних дітей є обов`язком обох батьків, між сторонами не було досягнуто домовленості про порядок та розміри сплати аліментів батьком на утримання доньки. Доводи відповідача про скрутне матеріальне становище та утримання ним цивільної дружини та непрацездатної матері-пенсіонера суд визнав безпідставними через відсутність доказів на підтвердження вказаних обставин. Не погодився з вказаним рішенням суду відповідач, представником - адвокатом Степанцовим В.Є. подано апеляційну скаргу, в якій вказується про незаконність, необґрунтованість рішення суду. Представник відповідача вказує на те, що обов`язок відповідача щодо утримання його дитини не заперечується, але заперечується визначений судом розмір стягнення в частини з усіх доходів платника аліментів. Звертає увагу, що посилання суду першої інстанції на ч. 5 ст. 183 СК України є неправильним застосуванням норми права, оскільки ця норма вирішує умови стягнення аліментів у наказному провадженні і не містить умов визначення розміру аліментів у позовному провадженні, а відтак дана норма не підлягає застосуванню за наявними у справі обставинами. Тобто в позовному провадженні розмір аліментів визначається судом, а не встановлюється законом. Зазначає, що обґрунтування позову покладено на позивача, позивач має довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, а відсутність в оскаржуваному рішенні обґрунтування розміру аліментів з огляду на вимоги ст. 182 Сімейного Кодексу України пов`язана з тим, що на цю норму не було посилання в позові, і , відповідно в позові відсутні посилання та докази, якими б доводилась можливість відповідача сплачувати аліменти в розмірі частки доходів, що за розподілом предмету доказування має доводити позивач. Таким чином, в оскаржуваному рішенні суду відсутнє належне мотивування визначення аліментів і суд безпідставно визначив аліменти у розмірі частки доходів. Разом з тим, відповідач вказав на відсутність доходів, з яких можуть стягуватись аліменти, що у суду першої інстанції залишилось поза увагою. Одночасно суд першої інстанції не врахував те, що на даний час в країні війна, а відповідач на даний час є біженцем і перебуває у Німеччині, а відтак є особою, яка втратила роботу, доходи, майно і на його утриманні знаходиться малолітній син, що не заперечувалось позивачем. На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - ОСОБА_4 вказує на те, що твердження відповідача про те, що суд першої інстанції посилався на ч. 5 ст. 183 СК України є хибним, оскільки суд вказав, що за змістом вказаної норми законодавцем передбачено стягнення аліментів у наказному порядку, зокрема частки доходу платника аліментів на утримання однієї дитини. Також вказує, що суд вірно встановив, що відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що на його утриманні перебувають неповнолітній син, цивільна дружина та непрацездатна мати і що він знаходиться в скрутному матеріальному становищі. Суд вірно встановив наявність обов`язку двох батьків утримувати власних дітей, а також відсутність погодженої між сторонами домовленості про прядок і розміри сплати аліментів батьком на доньку. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Судом встановлено, що з 25 червня 2011 року по 17 лютого 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 17 лютого 2017 року /а.с.8/. Сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рубіжанського міського управління юстиції у Луганській області /а.с.9/. Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03 квітня 2022 року ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час проживає у АДРЕСА_2 /а.с.7/. Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 відповідач є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є ОСОБА_6 /а.с.49,50/. Відповідач та його син ОСОБА_7 перебувають на території Німеччини /а.с.52,53/ Відповідно до копії свідоцтва про народження від 08 вересня 2021 року серії НОМЕР_2 , виданого Рубіжанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) позивач є матір`ю ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.107/. Згідно з довідкою № 284 від 05 червня 2023 року позивач перебуває на обліку в управління соціального захисту населення Рубіжанської міської військової адміністрації та їй відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» з 30 серпня 2021 року до 01 вересня 2024 року призначено допомогу при народженні дитини /а.с.67/. Згідно відомостей, наданих відповідачем, за період з 2018 року по лютий 2022 року ним були здійснені перерахування грошових коштів на рахунок відкритий на ім`я позивача на утримання дочки, ОСОБА_3 у розмірах від 370 грн до 2250 грн, не більше ніж 8 разів на рік, а у 2022 році таких платежів було здійснено 2 у січні 2022 року 100 грн, у лютому 2022 року 1500 грн /а.с. 54-56/. У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст.51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема ст. 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Згідно зі ст.ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Відповідно до положень ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. В силу ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Положеннями ч.5 ст.183 визначено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. В порядку ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. В порядку ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями ч.ч. 3-5 ст. 83 ЦПК України визначений обов`язок відповідача подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Однак, згідно з ч. 8 цієї статті докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. В силу ч. 3 ст. 264 ЦПК України судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно з ч.5 цієї норми законодавства обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем, що не заперечується відповідачем у справі. Посилання відповідача на здійснення ним витрат на утримання дитини не спростовують висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення аліментів, оскільки надані апеляційному суду докази підтверджують обставини періодичних, а не систематичних витрат, розмір яких носить мінливий характер. До того ж з березня 2022 року відсутні дані про здійснення відповідачем утримання спільної з позивачем доньки. В апеляційній скарзі відповідачем заперечується визначений судом розмір стягнення в частини з усіх доходів платника аліментів. Слід погодитись з твердженням представника відповідача проте, що положення ч. 5 ст. 183 СК України вирішує умови стягнення аліментів у наказному провадженні. Однак, враховуючи, що інститут наказного провадження спрямований на вирішення справ, що носять безспірний характер, слід дійти висновку, що вказана норма містить орієнтир розміру аліментів, який може вважатися безспірним і мінімальним. В позовному провадженні розмір аліментів визначається судом, але на підставі доказів поданих сторонами у справі. Стороною відповідача в ході розгляду справи не було надано доказів на підтвердження власного майнового стану. Посилання на відсутність доходів у зв`язку з воєнним станом та залишенням у зв`язку з цим території України, з урахуванням того, що відповідач, з огляду на його вік та відсутність даних про зворотнє, є працездатною особою, не можуть бути підставою для звільнення чи зменшення обсягу обов`язку відповідача по утриманню дитини. Так, виходячи з положень СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном або визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Наявність у відповідача другої дитини, матір`ю якої є інша особа ніж позивач, також не можуть бути підставою для зменшення обсягу обов`язку відповідача по утриманню дитини, оскільки визначений судом розмір частина від його доходів є стандартним для утримання однієї дитини, права якої також підлягають захисту. До того ж з матеріалів справи вбачається, що і мати дитини, позивач у справі також має другу дитину, батьком якої є інша особа ніж відповідач. А отже права спільної дитини сторін у справі не можуть порушуватись неналежним її утримання та підлягають судовому захисту. За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив всі обставини справ, дав їм належну правову оцінку, обґрунтовано визначив розмір аліментів у вигляді частини від заробітку (доходу) відповідача. А отже рішення суду постановлено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави до його скасування з мотивів викладених у апеляційній скарзі відсутні. Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та те, що справа стосується стягнення аліментів на утримання дитини, понесені відповідачем судові витрати, відповідно до положень ст.141 ЦПК Українт, компенсації не підлягають. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: М.В. Мережко Н.В. Поліщук