Постанова 4824 № 363/3491/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 грудня 2023 року м. Київ Справа № 363/3491/22 Провадження: № 22-ц/824/14650/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Верланова С. М. секретар Сакалош Б. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Рудюка О. Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим будинком, що є спільною власністю, у с т а н о в и в: В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона 13.08.2022 року отримала у подарунок від свого чоловіка ОСОБА_3 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та стала співвласницею частки спільного майна. Іншою співвласницею цього будинку є ОСОБА_2 . Будинок, яким сторони спільно володіють, складається з кухні 11,6 кв.м., житлової кімнати (1)-9,8 кв.м, житлової кімнати (2)-10,0 кв.м., житлової кімнати (3)-18,9 кв.м., житлової кімнати (4)-18,0 кв.м., веранди (1)-7,5 кв.м, веранди (2)-4,7 кв.м., кладової - 3 кв.м., сіни - 8,3 кв.м., загальна площа будинку складає 91,8 кв.м. Зазначила, що до моменту укладання договору дарування, її чоловік не користувався своєю часткою спільного сумісного майна, а відповідач самостійно, без його згоди, захопила переважну більшість житлових і допоміжних приміщень, тобто, користується 2/3 частинами загальної площі будинку. Вважає такий розподіл будинку неприйнятним та не справедливим, та таким, який порушує її права та законні інтереси. За викладених обставин, просила надати їй у користування житлову кімнату (2) площею 10,0 кв.м., житлову кімнату (3) площею 18,9 кв.м., кладову площею 3 кв.м , веранду площею 4,7 кв.м., при цьому, надавши у користування відповідачу - житлову кімнату (1) площею 9,8 кв.м, житлову кімнату (4) площею 18 кв.м., а також сіни - 8,3 кв.м., кухню площею 11,6 кв.м, веранду площею 7,5 кв.м. житлового будинку, який належить сторонам у рівних частках, та стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інтенції помилково вважав за можливе здійснення розподілу нерухомого майна виключно на основі висновку експертів. Зауважила, що норми законодавства не містять вимог щодо обов`язку позивача замовляти подібну експертизу. Відмітила, що суд не з`ясував дійсних обставин справи, які вказують на те, що відповідачка перешкоджає їй у користуванні будинком, що є підставою для задоволення позовних вимог. Ухвалами Київського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. ОСОБА_2 в своїх письмових поясненнях заперечила проти апеляційної скарги та зазначила, що між сторонами склались сталі відносини щодо фактичного користування будинком, який розділений на дві частини та має два окремих входи. При цьому, позивачка ніколи не проживала в своїй частині, яка є захаращеною, недоглянутою та має ознаки руйнування. Відмічала, що запропонований варіант встановлення порядку користування будинком не узгоджується із фактичним порядком користування, вимагає здійснення переобладнання будинку, влаштування перегородок між кімнатами, що створюватиме додаткові конфліктні ситуації між сторонами. В судовому засіданні адвокат Приходько І. А. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги та просила її відхилити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши пояснення адвоката Приходько І.А. в інтересах ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 13.07.2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, згідно умов якого дарувальник ОСОБА_3 передав, а обдаровувана ОСОБА_1 прийняла у власність 1/2 частки у праві власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони - подружжя. З пункту 2 даного договору убачається, що відчужувана 1/2 частка у праві власності на житловий будинок належить дарувальнику на підставі договору дарування, посвідченого 28.10.1995 року Голуб Л.А., приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрованого в реєстрі за № 4085. Інша 1/2 частка у праві власності на спірний житловий будинок належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі вказаного договору дарування, посвідченого 28.10.1995 року Голуб Л.А., приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрованого в реєстрі за № 4085, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 31.08.2022 року. Згідно технічного паспорту на житловий будинок станом на 24.04.2007 року, складеного КП «Вишгородське БТІ», інвентаризаційна справа 1860, реєстраційний номер 18987406, вбачається, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 складається з: кухні 11,6 кв.м., житлової кімнати (1)-9,8 кв.м, житлової кімнати (2)-10,0 кв.м., житлової кімнати (3)-18,9 кв.м., житлової кімнати (4)-18,0 кв.м., веранди (1)-7,5 кв.м, веранди (2)-4,7 кв.м., кладової-3 кв.м., сіни-8,3 кв.м., загальна площа будинку складає 91,8 кв.м., житлова площа - 56,7кв.м. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановити порядок користування житловим будинком та виділення у користування кожному із співвласників приміщення, які будуть відповідати за розміром частці кожного зі співвласників у вказаному майні не виявляється можливим, за відсутності відповідного висновку експерта. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Стаття 321 ЦК закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст.41 Конституції. Цей принцип означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом. Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст.356 ЦК як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Дана норма права свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між свівласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Колегія суддів зауважує, що потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Встановлення порядку користування будинком не є тотожним з його розділом в натурі, а тому спеціальні знання для цього, а саме призначення і проведення експертизи не є необхідним, а відтак суд першої інстанції помилково послався на відсутність відповідного висновку експерта, як на підставу для відмови в позові. Сторони спору не спростовують того, що технічний паспорт на будинок, виготовлений станом на 24 квітня 2007 року, і є таким, що відображає дійсне на даний час планування кімнат, їх площу. При цьому суд відмічає, що запропонований ОСОБА_1 варіант встановлення порядку користування спільним майном передбачає облаштування дверей замість міжкімнатної перегородки, тобто, проведення будівельних робіт. В той же час, покладення на сторін обов`язку здійснити необхідні будівельні роботи для перепланування будинку виходить за межі правової природи встановлення порядку користування житлом, оскільки по суті підміняє собою рішення про поділ будинку в натурі. Вказаний висновок відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року (справа №135/1594/15-ц). З огляду на те, що сторонами не було визначено варіанту встановлення користування спільним майном, який би відповідав будівельно-технічним особливостям будинку, можливості доступу до визначених кімнат без здійснення будівельних робіт, а також ураховуючи відсутність достеменних відомостей про фактичне користування будинком сторонами, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . По суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, проте не вірно визначив підстави для такої відмови. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на вище викладене, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а відтак апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково. Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. У зв`язку із тим, що наслідком апеляційного перегляду є зміна мотивів щодо відмови у задоволенні позову, судові витрати позивача по сплаті судового збору, понесені ним у зв`язку з апеляційним переглядом справи, слід залишити за ним. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 11 січня 2024 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура С. М. Верланов