Ухвала КЦС ВС № 201/7282/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2024 року м. Київ справа № 201/7282/22 провадження № 61-18556ск23 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у справі за позовом Національного агентства з питань запобігання корупції до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна, ВСТАНОВИВ: 22 вересня 2022 року Національне агентство з питань запобігання корупції звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь безпідставно отримані грошові кошти в сумі 41 252,00 грн. Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 червня 2023 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, відмовлено у відкритті провадження. Ухвала суд першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що грошові кошти, які Національне агентство з питань запобігання корупції просить стягнути з відповідача на свою користь, були отримані ним на виконання судового рішення в адміністративній справі, спір пов`язаний з проходженням відповідачем по справі публічної служби. 22 грудня 2023 року Національне агентство з питань запобігання корупції засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у зазначеній вище справі. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04). Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. За загальним правилом, передбаченим статтею 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, у разі коли один з його учасників суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах таких відносин. Суд встановив, що Національне агентство з питань запобігання корупції просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 41 252,00 грн. Як підставу стягнення зазначало, що постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року та відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, на підставі яких Національним агентством з питань запобігання корупції ОСОБА_1 нараховано до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 41 252,00 грн. Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року №3-рп/2011 поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав. Відповідно до частини першої статті 380 КАС України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони (частина четверта статті 380 КАС України). Згідно частини п`ятої вказаної статті, до заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем. Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене згідно із частинами першою - третьою цієї статті, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина сьома статті 380 КАС України). За змістом указаної статті КАС України, якщо обов`язок щодо вирішення питання про поворот виконання судового рішення не був виконаний судом апеляційної чи касаційної інстанції, відповідач вправі в межах річного строку звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про поворот виконання рішення. При цьому, відлік строку починає обраховуватись з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову, чи задоволено позовні вимоги у меншому розмірі, чи закрито провадження у справі, чи залишено заяву без розгляду. Статтею 381 КАС України передбачені певні особливості повороту виконання в окремих категоріях адміністративних справ, а саме, що поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб`єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами. Отже, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає сторона справи, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку скасовано судове рішення. Неправомірним є посилання Національного агентства з питань запобігання корупції на статтю 1212 ЦК України, яка визначає випадки, коли безпідставно набуте майно підлягає поверненню. Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша). Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга). Положення цієї статті застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина третя вказаної статті). Разом з цим, відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом. У цій справі, судами встановлено, що відповідач отримав грошові кошти за рішенням суду. Крім того, не підлягає поверненню безпідставно набута заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо її виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, у той час як вказана сума коштів виплачена позивачем відповідачу не добровільно, а на виконання судового рішення, яке у подальшому було змінено. Поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті кошти за скасованим судовим рішенням, у разі відсутності обмежень, установлених законом. Кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а поворот виконання рішення -процесуального права. За змістом кондикційний позов та поворот виконання рішення схожі, проте не перетинаються та регулюються різними нормами права. Тлумачення статті 1215 ЦК України свідчить, що вона є нормою матеріального права, а відтак не може бути застосована у випадку розгляду питання про поворот виконання рішення. Схожий висновок міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 569/15646/16-ц та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 201/1311/19. Отже, Національне агентство з питань запобігання корупції як суб`єкт владних повноважень не може звертатися в порядку цивільного судочинства із позовом про стягнення з фізичної особи безпідставно набутих грошових коштів, нарахованих за судовим рішенням, яке в подальшому було скасоване або змінене. Належною формою захисту прав боржника у такому разі є поворот виконання судового рішення в порядку адміністративного судочинства. Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга є необґрунтованою. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись пунктом 1 частини другої, частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національного агентства з питань запобігання корупції на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у справі за позовом Національного агентства з питань запобігання корупції до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна - відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров