Постанова 4803 № 203/5930/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/803/103/24 Справа № 203/5930/23 Суддя у 1-й інстанції - Шрамко Л. Л. Суддя у 2-й інстанції - Мудрецький Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі судді Мудрецького Р.В., за участю: особи, захисника Трофименка В.В., представників митниці Рогової К.І. та Заярської Л.П., переглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,- за ч.1 ст.483 МК України,- ВСТАНОВИВ: Постановою суду від 07 листопада 2023 року визнано ОСОБА_1 винуватим в порушенні митних правил, передбачених ч.1 ст. 483 Митного кодексу України, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил 510559 (п`ятсот десять тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 50 копійок) гривні 50 копійок, з конфіскацією цього товару, а саме Volkswagen Transporter, (VIN НОМЕР_1 ), а також стягнуто 536, 80 грн. судового збору. Судом встановлено, що 23.06.2023 на адресу Дніпровської митниці надійшов лист Департаменту міжнародної взаємодії Державної митної служби України №26/26-04/7.5/1535 (вх. Дніпровської митниці №7406/4-7.5-08-01-03), яким скеровано відповідь митних органів Федеративної Республіки Німеччина на запит української сторони стосовно надання адміністративної допомоги у проведенні перевірки дотримання законодавства України з питань митної справи при переміщенні через митний кордон України у тому числі транспортного засобу Volkswagen Transporter (VIN НОМЕР_1 ). Митними органами Федеративної Республіки Німеччина до листа- відповіді долучено експортну декларацію MRN:21DE830441253350E9, у якій зазначено, що відправником автомобіля марки Volkswagen Transporter, VIN НОМЕР_1 , є німецька компанія «Autohaus Pieper und Schober GmbH» (Albersloher Str. 43, 48317 Drensteinfurt DE), одержувачем ОСОБА_2 (Futbolna Nr. 58а, 50000 Кгуvyi Rih Dnipropetrovska UA), а його вартість складає 15 000 Євро. При здійсненні перевірочних заходів встановлено, що14.01.2021 у пункті пропуску «Ягодин-Дорогуск» митного поста «Ягодин» Волинської митниці громадянин України ОСОБА_1 , згідно довіреності від 24.11.2020 №НМК370046 ввіз автомобіль марки Volkswagen Transporter (VIN НОМЕР_1 р/н НОМЕР_2 , а у якості підстави для його переміщення через митний кордон України надав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 26.04.2017 № НОМЕР_3 , від 08.01.2021 № НОМЕР_4 та договір купівлі- продажу від 23.12.2020 б/н, згідно якого вартість зазначеного транспортного засобу складає 10 000 Євро. У подальшому 18.01.2021 до митного поста «Дніпро-аеропорт» Дніпровської митниці було подано електронну митну декларацію типу «ІМ 40 ДЕ», зареєстровану за №UА110160/2021/000377, та оформлено у митному відношенні вказаний вище автомобіль Volkswagen Transporter (VIN НОМЕР_1 ) в режим імпорт. При співставленні отриманих документів від митних органів Федеративної Республіки Німеччина та документів, наданих ОСОБА_1 під час його ввезення на митну територію України встановлено, що вартість вищезазначеного транспортного засобу становить 15 000 євро (510 559,50 грн. по курсу НБУ на день ввезення), що на 5 000 євро (170 186.50 грн. по курсу НБУ на день ввезення) більше ніж заявлено в Україні. Таким чином, ОСОБА_1 перемістив автомобіль Volkswagen Transporter, VIN НОМЕР_1 через митний кордон України з приховуванням від митного контролю шляхом подання митному органу як підстави для переміщення товару, документу, а саме договору купівлі-продажу від 23.12.2020 б/н, що містить неправдиві відомості, необхідні для визначення його митної вартості, чим вчинив порушення митних правил, передбачене ч. 1 ст. 483 МК України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду та закрити провадження за відсутністю складу правопорушення, або закрити провадження за закінченням строків накладення стягнення. Вимоги апеляційної скарги обгрунтовані тим, що рішення суду І інстанції незаконне, оскільки порушено право на захист, так як митний орган не повідомляв його про складання протоку, не надсилалися матеріали за місцем проживання, через електронний суд не можливо було ознайомитися з матеріалами, так як вони не читаємі. Апелянт вказує, що належним підтвердженням купівлі продажу автомобіля, є нотаріально завірений договір на українській мові про купівлю продаж, який додається до апеляційної скарги. Також підтвердженням наданих митному органу документів на переміщення автомобіля, є акт про проведення огляду, та висновок експерта, яким встановлена ціна автомобіля. Крім цього, наданий митними органами лист від Федеретивної Республіки Німеччина не містить офіційного перекладу, тому не може бути доказом. Апелянт вказує, що він був лише перевізником автомобіля, тому на підставі ч.2 ст. 460 МК України, не може нести відповідальності. Разом з цим апелянт вказує про закінчення строку накладення стягнення. ОСОБА_1 повідомлений належним чином, до апеляційного суду не з`явився, клопотань про перенесення судового засідання до його початку не отримано, тому апеляційний суд вважає за можливе здійснити перегляд без участі апелянта. В апеляційному суді захисник підтримав вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 . Представники митниці заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, постанови суду І інстанції та матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Розглядаючи клопотання ОСОБА_1 про направлення матеріалів справи для її перегляду за місцем проживання останнього, то апеляційний суд приходить до висновку, що на даній стадії таких підстав не має, оскільки справа розглянута за правилами ст. 524 МК України, за місцезнаходженням митного органу, посадові особи якого здійснювали провадження у цій справі, а оскарження постанови здійснюється через до суду апеляційної інстанції в межах адміністративно-територіальної одиниці, якого находиться суд І інстанції, який розглядав справу. Крім цього за правилами Митного кодексу України, справа не може розглядатися за місцепроживанням особи, яка притягується до відповідальності. Стосовно апеляційної скарги по суті, апеляційний суд зазначає таке. Згідно ст. 245, 252 КУпАП та ст. 486 МК України, завданнями провадження у справі про порушення митних правил і обов`язками органу, який її розглядає, є своєчасне, всебічне, повне, і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її з дотриманням вимог закону. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, ст. 489 МК України при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винувата особа у його вчиненні, чи підлягає особа адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Суд апеляційної інстанції вважає, що вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані, що судове рішення є законним та обґрунтованим. Апеляційний суд визнає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України правопорушення підтверджується такими доказами: протоколом про порушення митних правил, в якому викладено обставини вчинення правопорушення; відповіддю митних органів Федеративної Республіки Німеччина на запит української сторони стосовно надання адміністративної допомоги у проведенні перевірки дотримання законодавства України з питань митної справи при переміщенні через митний кордон України у тому числі транспортного засобу Volkswagen Transporter (VIN НОМЕР_1 ), до якої долучено експортну декларацію MRN:21DE830441253350E9, у якій зазначено, що відправником автомобіля марки Volkswagen Transporter, VIN НОМЕР_1 , є німецька компанія «Autohaus Pieper und Schober GmbH» (Albersloher Str. 43, 48317 Drensteinfurt DE), одержувачем Hennadii Veliksar (Futbolna Nr. 58а, 50000 Кгуvyi Rih Dnipropetrovska UA), а його вартість складає 15 000 Євро; митной декларацією; свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 25 квітня 2017 року # НОМЕР_3 , від 08 січня 2021 року # EU-K-1-008/21-00023, договором купівлі продажу від 23 грудня 2020 року б/н, згідно якого вартість зазначеного транспортного засобу складає 10 000 Євро, які були надані ОСОБА_1 на пункті пропуску Ягодин-Дорогуск митного поста Ягодин Волинської митниці під час переміщення через митний кордон України автомобіля. У зв`язку з чим, ОСОБА_1 перемістив автомобіль Volkswagen Transporter, VIN НОМЕР_1 через митний кордон України з приховуванням від митного контролю шляхом подання митному органу як підстави для переміщення товару, документу, а саме договору купівлі-продажу від 23.12.2020 б/н, що містить неправдиві відомості, необхідні для визначення його митної вартості, чим вчинив порушення митних правил, передбачене ч. 1 ст. 483 МК України. Наявні в матеріалах справи докази, на переконання апеляційного суду, є належними, достатніми та допустимими, отримані у передбаченому законом порядку, у своїй сукупності підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, а також інших обставин, які мають значення для справи і підтверджують вину ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про порушення права на захист не встановлено, оскільки протокол про порушення митних правил складався без участі ОСОБА_1 , але був направлений за місцем проживання останнього, що підтверджується листом та чеком з АТ Укрпошта. Тобто митними органами було дотримано вимоги ст. 494 МК України. Стосовно доводів апеляційної скарги, що належним підтвердженням купівлі продажу автомобіля, є нотаріально завірений договір на українській мові про купівлю продаж, то вони не спростовують встановлені судом І інстанції обставини, що ОСОБА_1 подав договір купівлі-продажу від 23.12.2020 б/н, що містить неправдиві відомості, необхідні для визначення його митної вартості, що підтверджується відповіддю митних органів Федеративної Республіки Німеччина. За вказаних обставин і наявний в матеріалах справи висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 19/21 від 18 січня 2021 року не свідчить, що наданий ОСОБА_1 договір купівлі-продажу містить достовірні відомості щодо вартості товару. Що стосується наданого митними органами листа від Федеретивної Республіки Німеччина, який не містить офіційного перекладу, то такі доводи перевірялися судом І інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 503 МК України, перекладачем може бути особа, яка володіє мовою, знання якої необхідне для здійснення перекладу. Дніпровська митниця звернулася до Бюро перекладів «Літера», що має відповідну ліцензію для здійснення офіційного перекладу, зокрема відповіді митних органів Німеччини, який наявний в матеріалах справи. Законодавством не передбачено вимог щодо нотаріального посвідчення перекладу вказаних документів, або необхідності додавання інших документів щодо кваліфікації перекладача. З такими висновками апеляційний суд погоджується. На час розгляду справи судом І інстанції строки притягнення до відповідальності не сплинули. Згідно ст. 467 МК України адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення. Строк накладення адміністративних стягнень у справах про порушення митних правил зупиняється на час розгляду таких справ судом. Моментом виявлення порушення митних правил у справі є дата отримання відповіді митних органів Федеративної Республіки Німеччина на запит української сторони стосовно надання адміністративної допомоги у проведенні перевірки дотримання законодавства України з питань митної справи при переміщенні через митний кордон України у тому числі транспортного засобу, а саме 23.06.2023 року, справа до суду І інстанції надійшла 12 жовтня 2023 року. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на позицію Конституційного Суду України викладену в рішенні від 05 липня 2023 року по справі № 3-46/2022(95/22, 170/22, 233/22) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу другого частини першої статті 483 Митного кодексу України, яке на час апеляційного перегляду діє. Так, згідно з вищезазначеним рішенням, Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) абзац другий частини першої статті 483 Митного кодексу України (щодо санкції частини даної статті). Конституційний Суд України дійшов висновку, що для досягнення легітимної мети суд повинен мати дискрецію. Однак суд під час розгляду справи про порушення митних правил за частиною першою статті 483 Кодексу не може забезпечити індивідуалізації відповідальності через: відсутність у зазначеній статті Кодексу інших видів стягнень; неможливість зміни розміру відсотків, за якими визначено штраф і обов`язковість застосування конфіскації. Неможливість вибору виду та розміру адміністративного стягнення з урахуванням обставин справи, а саме: характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, унеможливлює справедливий розгляд справи судом. Таке законодавче регулювання суперечить засадам демократичного суспільства, базованого на верховенстві права (правовладді) (in democratic society quided by the rule of law). А тому, абзац другий частини першої статті 483 Кодексу суперечить приписам частини першої статті 8, частин першої, четвертої статті 41, частини другої статті 61, частини першої статті 64 Конституції України. Зазначене також відповідає практиці Європейського суду з прав людини та вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд, використовує Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод) та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права. Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення щодо Брумареску (Brumaresku), параграф 78). Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, перш за все виходить із оцінки дотримання принципу правомірності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном та оцінки забезпечення «справедливого балансу», дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (п.п. 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, п.п. 31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року). Зазначена позиція Європейського Суду щодо необхідності забезпечення необхідного справедливого балансу між захистом права власності та вимогами загального інтересу з огляду на свободу розсуду, якою наділена держава в цій сфері, також відображена у справі «Садоча проти України». Суд вказав, що захід у вигляді конфіскації відповідає загальному суспільному інтересу, підкресливши, що необхідний баланс не буде досягнуто, якщо на відповідного власника майна буде покладено «індивідуальний та надмірний тягар» (рішення від 11 липня 2019 року ( п. п. 26, 27). Крім того, на думку Європейського суду з прав людини, «стаття 1 Першого протоколу вимагає, щоб будь-яке втручання було виправдано домірним стосовно визначеної мети. Тобто потрібно досягти «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та потребами захисту основоположних прав людини. Потрібного балансу не буде досягнуто, якщо особі або особам, яких це стосується, доведеться нести індивідуальний і надмірний тягар (рішення у справах The Former King of Greece and Others v. Greece від 28 листопада 2002 року (заява № 25701/94), ECHR 2000-ХІІ, § 79, § 82; Jahn and Others v. Germny від 30 червня 2005 року (заяви №№ 46720/99, 72203/01, 72552/01), ECHR 2005-УІ, § 81-94» рішення у справі Gogitidze and Others v. Gejrmany від 12 травня 2015 року (заява № 36862/05), § 97). За таких обставин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України від 05 липня 2023 року по справі №3-46/2022(95/22, 170/22, 233/22), та природу походження товарів, апеляційний суд вважає, що застосування конфіскації предметів порушення митних правил в даному випадку є не пропорційним, порушуватиме справедливий баланс між загальними правилами декларування та правом власності особи, суперечить положенням ст. 1 Першого Протоколу, та не забезпечить справедливого балансу між вимогами публічних інтересів та захистом права власності особи та не узгоджуються з принципом верховенства права. Таким чином, постанову суду І інстанції слід змінити. Керуючись ст. 294 КУпАП суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року, стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.483 МК України змінити в частині накладення стягнення. Звільнити ОСОБА_1 від накладеного адміністративне стягнення у виді конфіскацією товару, а саме Volkswagen Transporter, (VIN НОМЕР_1 ). В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Дніпровського апеляційного суду Р.В.Мудрецький