Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/4039/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/654/24 Справа № 211/4039/23 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І., за участю секретаря судового засідання Шумило І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №211/4039/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 вересня 2023 року ухвалене у складі судді Сарат Н.О., - ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Довгинцівського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в обґрунтування якого зазначила, щоз 30.09.2017 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають доньку: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем. Спільне життя не склалось через відсутність спільних інтересів, наявність різних поглядів на життя, відсутність почуття кохання та поваги один до одного, психологічна та практична неготовність до спільного життя. Збереження сім`ї неможливо, кожен живе своїм життям, проживають окремо. У зв`язку з наведеним позивач просила позов задовольнити. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ), який зареєстровано 30 вересня 2017 року Металургійним районним у місті Кривому Розі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №493 - розірвано. Після розірвання шлюбу позивачеві ОСОБА_1 залишено прізвище « ОСОБА_5 ». Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що судом першої інстанції не досліджено відзив відповідача з поясненнями та доказами, що підтверджують інші обставини розірвання шлюбу. У справі відсутні докази, виклику позивача до суду для ознайомлення з відзивом на позовну заяву. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не досліджено відзив на позовну заяву не надано мотивованої оцінки кожному аргументу, наведеного учасниками справи, оскільки у відзиві було зазначено про існування спору між сторонами про місце проживання малолітньої дитини після розлучення батьків, де відповідач просив визначити місце проживання малолітньої дитини, за місцем її реєстрації. Судом не вжито заходів про встановлення проживання малолітньої дитини. Також, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зазначив не повні та недостовірні обставини щодо розірвання шлюбу, а саме судом приховані обставини про статус відповідача, який несе службу у департаменті поліції особливого призначення «Об`єднаної штурмової бригади національної поліції України «Лють». Відповідач прагне зберегти сім`ю, вважає, що позивач змінить свої погляди та прийме правильне рішення по збереженню їхньої сім`ї, поки триватиме масштабна агресія, адже вони мають спільну дитину та йому наразі потрібна підтримка від дружини та дитини. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) та ОСОБА_2 , зареєстровано 30 вересня 2017 року Металургійним районним у місті Кривому Розі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №493 (а.с.4 ). Від шлюбу сторони мають доньку: ОСОБА_3 (а.с.5, копія свідоцтва про народження дитини). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач скористалась своїм правом та звернулась з даним позовом до суду, наполягала на розірванні шлюбу, відповідач проти розірвання шлюбу не заперечував. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач по справі не має наміру зберігати шлюб. Подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, зокрема позивача, що має істотне значення. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного. Між сторонами виникли правовідносини, що випливають із сімейного законодавства, пов`язані з розірванням шлюбу. З матеріалів справи вбачається, що 30 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено шлюб. Регулювання шлюбно-сімейних правовідносин здійснюється на принципах добровільності, взаємоповаги, взаєморозуміння, а держава забезпечує принцип свободи шлюбу та принцип свободи розірвання шлюбу. Згідно приписів ч.1 ст.110 Сімейного Кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Відповідно до частини 3 статті 105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви NN 29381/09 та 32684/09) судом наголошено на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення..., держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя». Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено право на приватне та сімейне життя. Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні». Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. За правилами, встановленими ч.2 ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Частина перша ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. Поняття «Приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява № 44647/98). Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Оскільки сторони припинили шлюбні відносини, проживають окремо, у позивача відсутнє бажання проживати надалі однією сім`єю з відповідачем, вона наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач не заперечував щодо його розірвання, що підтверджується заявою представника за довіреністю ОСОБА_7 , в якій зазначено, що проти позовних вимог не заперечує, позов визнає, тому подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін, що має істотне значення., колегія суддів приходить до переконання, що збереження сім`ї та поновлення шлюбних відносин неможливо, заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі сторін, після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті права, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про розірвання шлюбу між сторонами. Відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Аналіз статті 111 СК України дає підстави говорити про те, що закріплена у коментованій статті норма є диспозитивною. Оскільки, суд буде вживати заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства. Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час підготовки справи до розгляду або під час попереднього засідання, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення. Диспозитивність норми підкреслюється і у постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», в якій зазначається, що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов`язком. Таким чином, суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18, провадження № 61-1658св20. Отже, принцип сімейного права, що охоплює наявність вільної та цілковитої згоди не лише при реєстрації шлюбу, а й під час перебування у шлюбі і подальшого його розірвання. Тобто ніхто не може бути примушений до перебування у шлюбних відносинах. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджено відзив відповідача з поясненнями та доказами, що підтверджують інші обставини розірвання шлюбу; відсутні докази виклику позивача до суду для ознайомлення з відзивом на позовну заяву; судом не надано мотивованої оцінки кожному аргументу судом апеляційної інстанції не приймаються, з огляду на наступне. Відповідно до ст.178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен містити обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання. Таким чином, цивільне законодавство не вимагає надання детальної відповіді на кожен аргумент зазначений у відзиві. Разом з тим, суд першої інстанції позбавлений можливості викликати позивача, для ознайомлення з відзивом поданим на позовну заяву, оскільки це є правом позивача знайомитись з відзивом, а не його обов`язком. Крім того, судом першої інстанції відображено у рішенні доводи відповідача зазначені у відзиві. Також, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив про те, що між сторонами існує спір про місце проживання малолітньої дитини після розлучення батьків, однак суд першої інстанції позбавлений можливості розглядати дані вимоги, оскільки це є заперечення викладені у відзиві на позовну заяву, з даними позовними вимогами щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, відповідач не звертався, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині не впливають на правильність рішення суду по справі про розірвання шлюбу, оскільки інших вимог заявлено не було. З аналогічних підстав колегія суддів критично відноситься до доводів апеляційної скарги що, позивачем приховані обставини про статус відповідача, який несе службу у департаменті поліції особливого призначення «Об`єднаної штурмової бригади національної поліції України «Лють», оскільки місце несення служби і статус відповідача жодним чином не впливає на законність рішення суду в межах заявленого позову про розірвання шлюбу. Посилання в апеляційній скарзі про те, що відповідач прагне зберегти сім`ю, не можуть бути підставою для скасування законного рішення, оскільки під час розгляду справи відповідач визнавав позов про розірвання шлюбу, не заперечував проти розгляду справи за його відсутності клопотань про надання строку для примирення не заявляв. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: