Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/8571/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/8571/23 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю. за участю секретаря Дудин А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,- В С Т А Н О В И В : ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.03.2023 № 2591/Ж10/25-01-24-05, від 10.03.2023 №2589/Ж10/25-01-24-05, від 10.03.2023 № 2590/Ж10/25-01-24-05. Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 03 жовтня 2023 року позов задовольнив. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також те, що участь у судовому засіданні учасників справи не визнано обов`язковою, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи. Справу розглянуто без фіксації судового процесу у порядку ст.229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності нарахування від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту задекларованого у декларації з податку на додану вартість за жовтень 2022 року. Результати перевірки оформлені актом від 30.12.2022 року № 7853/24/2903213389 у висновках якого зазначено, що позивачкою занижено податкові зобов`язання за перевіряємий період на загальну суму 902 535 грн., завищено суму від`ємного значення на 601 345 грн. та занижено податок на додану вартість в сумі 301 190 грн. Це відбулось через встановлення перевіряючими відсутності ТМЦ на загальну суму 4 950 809,64 грн. (в т.ч. ПДВ 825134,94 грн.). На підставі висновків акта перевірки відповідач виніс податкові повідомлення - рішення від 10.03.2023 року № 2591/Ж10/25-01-24-05 про нарахування штрафу в сумі 3400,00 грн., від 10.03.2023 р. № 2589/Ж10/25-01-24-05 про нарахування податку на додану вартість в сумі 376 487,50 грн., від 10.03.2023 р. № 2590/Ж10/25-01-24-05 щодо зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 601 345,00 грн. Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із позовом. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Згідно положень п. 201.10. ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Колегія суддів зазначає, що ці норми податкового законодавства стосуються виключно операцій з постачання товарів. З матеріалів справи вбачається, що встановлена контролюючим органом відсутність у позивачки товарів на складі виникла не в результаті їх реалізації, а внаслідок протиправних дій третіх осіб. Так через повномасштабне вторгнення РФ на територію України, в лютому-березні 2022 року в місті Чернігові відбувались активні бойові дії, внаслідок чого були спричинені величезні збитки, майно позивачки було знищено або пошкоджено через обстріли міста. В своїй господарській діяльності позивачка використовує нерухоме майно, яке належить їй на праві приватної власності, в тому числі і нерухоме майно - складське приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що і було засвідчено при проведені перевірки. Внаслідок активних бойових дій в м. Чернігові та влучання у вказану будівлю, здійснялась пожежа, в результаті якої було знищено товарно - матеріальні цінності та документація. Вказані обставини підтверджуються актом про пожежу від 22.03.2023, довідкою ГУНП в Чернігівській області, довідкою про товароматеріальні цінності (далі - ТМЦ), які знищені в результаті пожежі від 18.05.2022, актом списання від 18.05.2022. Суд першої інстанції правильно зазначив, що наведені документи підтверджують те, що ТМЦ, на загальну суму 3 936 668,16 грн. були знищені внаслідок пожежі, яка виникла після обстрілу (косарка самохідна, леза для мульчування, комплект для мульчування на деку, травозбірник - загальною вартістю 464 400,00 грн.) і перебували на зберіганні відповідно до договору відповідального зберігання від 30.06.2022. Вказані обставини не досліджувались контролюючим органом. Судом встановлено, що при проведенні перевірки, позивачка просила призначити додаткову перевірку, проте їй було відмовлено. В період бойових дій в місті Чернігові позивачка, зі своєю сім`єю, виїхала з міста і повернулась тільки на початку 2023 року, після чого почала займатися документальним підтвердженням спричиненої їй шкоди бойовими діями. Для фіксування знищення/втрату товарів унаслідок бойових дій у період дії воєнного стану позивачка звернулась до органів ДСНС, який їй видав акт про пошкодження майна, та була проведена інвентаризація. Після зібрання всіх підтверджуючих документів позивачка скористалась правом адміністративного оскарження ППР та надала докази правомірності своїх дій. Проте рішенням від 23.05.2023 року № 12709/6/99-00-06-01-04-06 ДПС відмовлено у задоволенні скарги позивачки. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що в діях позивачки відсутні порушення вказані в акті перевірки норм податкового права, як відсутній й умисел, наявність якого є обов`язковою для застосування податковим органом п. 123.2 ст. 123 ПК України, а саме накладення штрафу в розмірі 25 % від суми визначеного податкового зобов`язання . Фактично суми ПДВ, включені до складу податкового кредиту (ПК) за здійснення операцій з придбання товарів, які надалі були знищені/втрачені внаслідок обставин непереборної сили у період дії воєнного стану, не включають до обрахунку суми бюджетного відшкодування. Такі суми ПДВ зараховують до складу ПК наступного звітного періоду до їх повного погашення податковими зобов`язаннями. Впродовж дії воєнного, надзвичайного стану не вважають використаними платником податку в неоподатковуваних ПДВ операціях або в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, товари, придбані в оподатковуваних ПДВ операціях, знищені/втрачені внаслідок обставин непереборної сили у період дії воєнного, надзвичайного стану. До наведених операцій норми пункту 198.5 Податкового кодексу України не застосовують. Суд першої інстанції правильно зазначив, що Податковий кодексу України не містить положень, які б регулювали доведення фактів знищення (втрати) товарів внаслідок обставин непереборної сили. При цьому у Податковому кодексі наявна норма щодо ліквідації основних засобів внаслідок настання форс-мажорних обставин. ДПС у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі «ЗІР» (категорія 101.27) зазначила, що податкові зобов`язання з ПДВ не нараховуються, якщо факт знищення або зруйнування основних засобів документально підтверджується відповідно до законодавства. До таких документів зокрема відноситься сертифікат Торгово-промислової палати України, який підтверджує факт настання обставин непереборної сили (форс-мажору) у конкретному випадку; акт, який засвідчує факт пожежі, складений відповідно до положень Порядку обліку пожеж та їх наслідків; звернення до нацполіції та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що засвідчує факт реєстрації відомостей про кримінальне правопорушення; інші документи, що підтверджують факт знищення, зруйнування, викрадення активів. Також податковим органом у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі «ЗІР» (категорія 101.15) зазначено, що з метою фіксації знищення (втрати) товарів внаслідок дії обставин непереборної сили у період дії воєнного, надзвичайного стану платнику податку доцільно: провести інвентаризацію; звернутися до органів ДСНС, які мають скласти акт пошкодження майна із зазначенням причини; звернутись до місцевих органів влади, які можуть додатково підтвердити факт знищення товарів; здійснити всі можливі заходи з фіксації факту пошкодження майна (фото/відео зйомка). Аналіз зазначено вище свідчіть про те, що при знищенні товарів, придбаних з ПДВ, податкові зобов`язання з ПДВ не нараховуються за умови належного документального оформлення, а саме: документів, які засвідчують факт настання обставин непереборної сили (в залежності від способу знищення чи втрати товарів: пожежа, викрадення, несприятливі погодні умови тощо), інвентаризаційних документів, передбачених Положенням №879 (інвентаризаційних описів (актів інвентаризації), протоколів інвентаризаційної комісії тощо). В даній справі позивачкою були надані підтверджуючі документи про знищення товарів, придбаних з ПДВ. Враховуючи те, що позивачкою доведено факт знищення товарів, придбаних з ПДВ, що свідчить про відсутність факту порушення граничних строків реєстрації податкових накладних, отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Частинами першою-п`ятою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Частини третя, п`ята статті 143 КАС України передбачають, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу. На підтвердження понесених позивачем витрат, до матеріалів справи долучено: договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт, ордер, платіжне доручення. Відповідно до наданих доказів, адвокатом надано позивачу послуги на суму 7000 грн. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19. В даному випадку у апеляційній скарзі відповідачем жодним чином не обґрунтовано невідповідність присуджених судом витрат критеріям реальності, дійсності, необхідності та розумності. Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 7000 грн. Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що "…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…". З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: Є.О. Сорочко А.Ю. Коротких