Постанова Полтавський апеляційний суд № 541/52/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/52/23 Номер провадження 33/814/249/24Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. ПОСТАНОВА ПО СПРАВІ ПРО АДМІНПРАВОПОРУШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2024 року м. Полтава Суддя Полтавського апеляційного суду Карпушин Г.Л., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2023 року,- В С Т А Н О В И В : Постановою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. 00 коп, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 грн на користь держави. Цією постановою гр. ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 17 жовтня 2022 року о 23 годині 00 хвилин в м. Миргород по вул. Київська, 1, він керував автомобілем BMW 318 д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушена координація рухів, від проходження медичного огляду на стан сп`яніння відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст.130 КУпАП. Не погодившись із вказаною постановою, її в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2023 року, та закрити провадження стосовно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана постанова була прийнята судом без всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, з порушенням норм КУпАП, викладені в ній висновки є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. На підтвердження своєї позиції посилається на те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив захиснику Ляхно О.В. у залученні прокурора до справи, що суперечить усталеній практиці ЄСПЛ. Крім того, посилається на те, що він не керував вказаним вище транспортним засобом, відтак жодних доказів на підтвердження факту керування матеріали справи не містять. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дослідивши надані докази, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 17 жовтня 2022 року о 23 годині 00 хвилин в м. Миргород по вул. Київська, 1, ОСОБА_1 керував автомобілем BMW 318 д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушена координація рухів, від проходження медичного огляду на стан сп`яніння відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст.130 КУпАП. Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладаючи адміністративне стягнення у вигляді штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що вказані факти підтверджуються протоколом про адміністративне правопорушення серія ААД № 346556 від 17.10.2022 (а.с.1), дисками з відеозаписом з нагрудної камери поліцейського (а.с.4,32). З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується, з огляду на наступне. Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП. Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінетом Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Пунктом 2.5. ПДР України встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Як можна спостерігати із наявних матеріалів справи, водій ОСОБА_1 не виконав вимоги п.2.5 ПДР України. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив захиснику Ляхно О.В. у залученні прокурора до справи, що суперечить усталеній практиці ЄСПЛ, суд відхиляє, зважаючи на наступне. Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст.5 КУпАП, прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Відповідно до ст.250 КУпАП, прокурор, заступник прокурора, здійснюючи нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративне правопорушення має право: порушувати провадження в справі про адміністративне правопорушення; знайомитися з матеріалами справи; перевіряти законність дій органів (посадових осіб) при провадженні в справі; брати участь у розгляді справи; заявляти клопотання; давати висновки з питань, що виникають під час розгляду справи; перевіряти правильність застосування відповідними органами (посадовими особами) заходів впливу за адміністративні правопорушення; вносити подання, оскаржувати постанову і рішення по скарзі в справі про адміністративне правопорушення, а також вчиняти інші передбачені законом дії. При провадженні у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 172-4 172-9, 172-9-2 цього Кодексу, участь прокурора у розгляді справи судом є обов`язковою. Відповідно до ст.253 КУпАП, якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки кримінального правопорушення, він передає матеріали прокурору або органу досудового розслідування. Враховуючи наведене, випадки участі прокурора в адміністративних провадженнях чітко передбачена нормами КУпАП, і, відповідно до Конституції України, всі органи державної влади зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нормами чинного законодавства не передбачена обов`язкова участь прокурора в справах про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.130 КУпАП. Окрім того, законодавець у главі 21 КУпАП «Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення» не включає прокурора до складу учасників цього провадження. Таким чином, розглянувши справу без участі прокурора, суд першої та інстанції діяв в межах вимог КУпАП та інших законів України. Разом із тим, із аналізу суті правовідносин, що виникають із фактів вчинення адміністративних правопорушень, можна дійти висновку, що уповноважений орган Національної поліції на стадії досудового оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення фактично виконував функцію обвинувачення та разом із протоколом скерував до суду одержані ним письмові докази. Як правоохоронний орган, що на етапі досудового провадження виконував функцію сторони обвинувачення, так і сторона захисту обґрунтовували свої позиції виключно у письмових документах, поданих до суду в обсязі, який кожна сторона вважала необхідним та достатнім, і перед судом обидві були в однаковому становищі. У практиці ЄСПЛ, на яку посилається апелянт, предметом розгляду ставали порушення Конвенції на кшталт відсутності у судовому процесі сторони обвинувачення (як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції), а національні суди допитували осіб, яких притягували до адміністративної відповідальності, а також із власної ініціативи викликали і допитували свідків. У результаті зазначених самостійних дій судові органи отримували додаткові докази, які використовували на обґрунтування своїх висновків про винуватість заявників у вчиненні адміністративних правопорушень (рішення у справах: «Карєлін проти росії» від 20 вересня 2016 року; «Озеров проти росії»; «Кривошапкін проти росії» від 27 січня 2011 року). Цим самим суди фактично перебирали на себе функцію прокурора щодо доведення обвинувачення, і тоді Європейський суд з прав людини констатував порушення вказаної вище статті Конвенції. У даній справі щодо ОСОБА_1 щодо заявника суд не вчиняв жодних процесуальних дій, ініціювання чи здійснення яких у змагальній судовій процедурі належало б до повноважень сторони обвинувачення. В основу винесеної постанови суд поклав лише письмові матеріали, надані уповноваженим правоохоронним органом (протокол про адміністративне правопорушення, направлення, відеозапис) та пояснення його захисника. Подібна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.08.2023 року у справі №208/712/19. Твердження апелянта щодо того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту керування ним вказаним вище транспортним засобом, суд не бере до уваги, зважаючи на наступне. Із долученого до матеріалів справи відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 працівником поліції було повідомлено, що його було зупинено під час керування ним транспортним засобом, за порушення комендантської години. Суд першої інстанції вірно вказав, що із відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не заперечував керування ним транспортним засобом, при цьому, нікого поруч із транспортним засобом посеред траси, крім ОСОБА_1 не було. Також було повідомлено, що у ОСОБА_1 виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, і було запропоновано пройти огляд у встановленому законом порядку на місці, або в закладі охорони здоров`я, на що ОСОБА_1 категорично відповів «Ні». На уточнююче запитання працівника поліції «Ви відмовляєтесь?» ОСОБА_1 нічого не відповів (хронологічний відрізок починаючи з 23:24:16). При цьому суд звертає увагу, що поведінка ОСОБА_1 в той момент не відповідала обстановці, він ігнорував запитання працівників поліції, намагався відійти за узбіччя дороги тощо. Разом із тим, працівники поліції надали можливість ОСОБА_1 здійснити дзвінок. Після цього, працівник поліції ще раз запитав ОСОБА_1 , чи буде він проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці, і попередив, що у тому разі, якщо ОСОБА_1 не відповість що-небудь, його дії будуть розцінюватися, як відмова. Працівник поліції роз`яснив ОСОБА_1 , що всі мундштуки для проходження огляду запаковані, показав їх та сертифікати повірки газоаналізатора йому. Крім того, працівник поліції запропоновував ОСОБА_1 пройти огляд в закладі охорони здоров`я, якщо той має сумніви щодо достовірності результатів огляду, проведеного на місці зупинки т/з. ОСОБА_1 в цей час постійно мовчить, що не можна вважати адекватної поведінкою, адже водій має обов`язки, зокрема, щодо проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на вимогу працівників поліції у випадку, якщо вбачаються ознаки алкогольного сп`яніння. На чергове запитання працівників поліції щодо проходження огляду ОСОБА_1 відповів, що він не хоче розмовляти, нікуди не хоче їхати. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини у своїй практиці застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», зі змісту якого, сформульованого у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Хабардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року; доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. З огляду на встановлені обставини справи, надані на їх підтвердження докази, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Згідно з положеннями ст. 23 КУпАП України, адміністративні стягнення є мірою відповідальності і застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчинення нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами. Таким чином, надаючи оцінку доказам у справі в її сукупності, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Полтавського апеляційного суду Г.Л. Карпушин