Постанова 4814 № 545/2261/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 545/2261/23 Номер провадження 22-ц/814/925/24Головуючий у 1-й інстанції Гальченко О.О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М., розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2023 року (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного тексту судового рішення не зазначені) у справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд У С Т А Н О В И В: У червні 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулося до суду з вказаним позовом, просило ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 65 000 грн заборгованості за кредитним договором, 17 252 грн 80 коп. інфляційних втрат, 2 733 грн 63 коп. три проценти річних, 2 147 грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору і 10 000 грн витрат на правничу допомогу. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на такі обставини. 06.10.2021 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» і ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено електронний договір № 4878813 про надання споживчого кредиту відповідно до «Правил надання коштів у позику», в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», затверджених наказом № 53-ОД 16.01.2020 і розміщених їх сайті https://creditplus.ua/ru/documents. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 20 000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на його платіжну картку. Строк повернення кредитних коштів 05 листопада 2021 року. В узгоджений сторонами термін відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, в зв`язку з чим відповідно до умов кредитного договору його дію було автопролонговано, а строк користування кредитом продовжено на 90 календарних днів. Надалі відповідач оплати за кредитним договором не здійснював, сума нарахованих процентів за користування кредитними коштами склала 45 000 грн. 17.01.2023 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», як клієнтом, та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», як фактором, укладено договір факторингу № 17.01/23-Ф , згідно умов якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором, у тому числі і за договором, укладеним із ОСОБА_1 . Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» повідомило відповідача шляхом направлення листа на електронну пошту, зазначену при укладенні кредитного договору. На підставі ст.625 ЦК України відповідачу нараховані інфляційні втрати і три проценти річних на прострочену суму грошового зобов`язання. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2023 року позов задоволений у повному обсязі. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» суму заборгованості за електронним кредитним договором № 4878813 від 06.10.2021 за станом на 26.06.2023 в розмірі 65 600 гривень, інфляційні втрати - 17 252,80 гривень, три відсотки річних - 2 733 гривень та понесений судовий збір у розмірі 2 147,20 гривень і витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що позивачем суду не надано належних і допустимих доказів про відступлення права вимоги за кредитним договором № 4878813 від 06.10.2021, як і не надано доказів, що такий договір був укладений у встановленому законом порядку, а також про те, що відповідачу були перераховані кошти за укладеним договором. У відзиві адвокат Крюкова М.В., представник ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Звертається увага, що на підтвердження факта укладення кредитного договору позивачем суду надано електронний доказ у паперовій формі (додаток №4 до позовної заяви), який підписаний одноразовим ідентифікатором М628082, що відповідає вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Факт отримання відповідачем коштів підтверджений довідкою про перерахування коштів на картку, номер якої відповідач зазначив особисто у заяві про отримання кредита. Нарахування процентів проведено у відповідності до погоджених сторонами умов договору. Законність відступлення права вимоги (факторинг) доведена поданими у справу копіями договору і реєстру боржників. Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції, практично дослівно виклавши у рішенні зміст позовної заяви, на виконання вимог п.1 ч.4 ст.265 ЦПК України зазначив таке: «судом встановлено всі обставини, на які позивач послався в позові і вони доводяться матеріалами справи на а. с. 11 - 41, 74 -

79. А саме : відповідач з власного бажання та ініціативи 06.10.2021 за спеціальною процедурою уклав з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ електронний кредитний договір № 4878813 на підставі та з дотриманням вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», який згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України є вчиненим у письмовій формі та з досягненням згоди з усіх істотних умов договору на підставі ст. 628 ЦК України. Чим відповідач підтвердив ознайомлення та згоду з умовами договору. Позивач виконав умови укладеного договору, надавши відповідачу грошові кошти у сумі 20 000 грн., перерахувавши на картку останнього. Відповідач свої грошові зобов`язання по укладеному договору не виконав. Позивач ( ТОВ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» ) уклав договір факторингу № 17.01/23-ф з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», згідно якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором, де на підставі картки обліку договору за відповідачем станом на 26.06.2023 існує заборгованість у загальній сумі 65 000грн. Укладений договір відповідачем не спростовано.» Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на доведеність і обґрунтованість заявлених вимог. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у позові зроблено посилання на такі фактичні обставини. 06 жовтня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» і ОСОБА_1 укладений електронний кредитний договір №4878813 на таких умовах: -сума кредита 20 000 грн (п.1.3. договору), -строк кредита 30 днів. дата повернення коштів - 05 листопада 2023 року; -повернення кредита відбувається згідно графіка, який є додатком №1 до кредитного договору; -строк може бути продовжено у порядку і на умовах, визначених у Розділі 4 кредитного договору. -проценти нараховуються у межах строку кредита у розмірі 1,90% на день; у разі пролонгації за ініціативою споживача відповідно до п.4.2 кредитного договору; у разі автопролонгації відповідно до п.4.3. кредитного договору. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» перерахувало 20 000 грн на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , згідно довідки ТОВ ФК «Контрактовий дім». 05 листопада 2023 року відповідач кредитні кошти не повернув, тому дія договору була автопролонгована на 90 днів. 17 січня 2023 року ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило право вимоги за електронним кредитним договором №4878813 на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА». У позові наведений розрахунок інфляційних втрат і трьох процентів річних від суми 65 000 гривень, розрахунок процентів за користування кредитом на суму 45 000 грн відсутній. У підтвердження обставин, на які зроблене посилання у позові, до позовної заяви долучені такі світлокопії документів: електронне повідомлення про відступлення права вимоги від 17 січня 2023 року (а.с.9), витяг з реєстру боржників додаток №1 до договору факторингу від 17 січня 2023 року (а.с.11), паспорт споживчого кредита інформація, що надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма) (а.с.12-14), договір факторингу №17.01/23-Ф від 17 січня 2023 року (а.с.15-19), акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №17.01/23-Ф від 17 січня 2023 року (а.с.19 зворот), повідомлення ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 20 січня 2023 року на адресу ТОВ «Авентус Україна» про успішність транзакції, зокрема перерахування 20 000 грн на картку номер НОМЕР_1 (а.с.20). 10 серпня 2023 року адвокат Крюкова М.В., представник ТОВ «ФК Фінтраст Україна», подала суду першої інстанції завірену копію договору про надання послуг з переказу платежів від 01 липня 2020 року, укладеного між ТОВ «ФК «Контрактовий дім» і ТОВ «Авентус Україна» (а.с.76-77). Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями. У постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року (справа № 524/5556/19) викладені такі висновки щодо укладення кредитного договору в електронній формі. «У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.» У постанові Верховного Суду від 12 червня 2023 року (справа № 263/3470/20) викладені такі висновки стосовно доказів у правовідносинах, що виникли у зв`язку з укладення кредитного договору в електронній формі. «Доводи касаційної скарги, що у матеріалах справи немає бухгалтерських документів про видачу кредиту не заслуговують на увагу, з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку. Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним. Також безпідставним є твердження заявника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки подані сторонами електронні докази не досліджувалися в оригіналі, з огляду на таке. Відповідно до частин другої, третьої, п`ятої статті 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. У матеріалах справи є роздруківки загальних умов договору кредитної ліній, спеціальних умов договору позики № AG2069856, додаткової угоди № АМ5917691 до спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії № AG2069856, паспорта споживчого кредиту, інформації, яка надається споживачу до укладання договору про споживчий кредит. Порушень порядку надання і отримання доказів у суді не встановлено, у суду не було сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу. Вказане свідчить про відсутність підстав для дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу. З огляду на це також безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції встановив факт укладення кредитного договору, зокрема його підписання позивачем, на підставі недопустимих доказів, а саме копії електронного доказу. Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у матеріалах справи немає даних про те, що позивача було належним чином ідентифіковано при реєстрації в ІТС відповідним електронним підписом, електронним цифровим підписом чи іншим аналогом власноручного підпису, отже, відсутні докази підписання ним кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що оспорюваний договір про надання кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не міг бути укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивач також їх не надав, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.» За змістом положень ст.12, ст.13, ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Апеляційний суд зауважує, що принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) не звільняє учасника справи від обов`язку доказування обставин, на які він посилається у підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги або заперечення позову (ст.81 ЦПК України). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Принцип змагальності у цивільному судочинстві (п.4 ч.3 ст.2, ст.12 ЦПК України) не звільняє суд від обов`язку перевірити належність, допустимість, достовірність і достатність поданих суду доказів і дати їм оцінку згідно вимог ст.89 ЦПК України. Суд першої інстанції не врахував наведені вище вимоги закону, а тому ухвалив помилкове рішення про задоволення позову у повному обсязі за відсутності належних, допустимих і достатніх доказів, якими мають бути підтверджені заявлені вимоги. Посилаючись у позовній заяві на укладення 06 жовтня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» і ОСОБА_1 електронного кредитного договору №4878813, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» не долучив до позову ні оригіналу електронного доказу (кредитного договору), ні його паперової копії. Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року (справа № 393/126/20), ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Отже, долучена до позову світлокопія паспорта споживчого кредита інформація, що надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма) (а.с.12-14), не підтверджує факта укладення із ОСОБА_1 кредитного договору №4878813 від 06 жовтня 2021 року на умовах, зазначених у позові. На підтвердження факта видачі ОСОБА_1 коштів у сумі 20 000 грн суду надана копія повідомлення ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 20 січня 2023 року на адресу ТОВ «Авентус Україна» про успішність транзакції переказ коштів на картку номер НОМЕР_1 (а.с.20). Цей письмовий доказ у сукупності із копією договору про надання послуг з переказу платежів від 01 липня 2020 року, укладеного між ТОВ «ФК «Контрактовий дім» і ТОВ «Авентус Україна» (а.с.76-77), апеляційний суд визнає належним, допустимим і достатнім для висновку про те, що 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Авентус Україна» грошові кошти у сумі 20 000 грн. ОСОБА_1 , заперечуючи отримання коштів від ТОВ «Авентус Україна» і належність йому картки номер НОМЕР_1 , всупереч приписам ст.81 ЦПК України не подав суду жодного доказу на спростування цих обставин, хоча як клієнт банка не був позбавлений можливості отримати відповідні довідки (про наявні у нього картки за станом на жовтень 2021року і про отримання чи неотримання коштів у сумі 20 000грн) і надати їх суду. Зміст наданих суду письмових доказів: договір факторингу №17.01/23-Ф від 17 січня 2023 року (а.с.15-19) і акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №17.01/23-Ф від 17 січня 2023 року (а.с.19 зворот), підтверджує, що відступлення права вимоги оформлене між ТОВ «Авентус Україна» і ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» у відповідності до вимог глави 73 ЦК України. Відповідно п.1.2. договору факторингу право вимоги до ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» у момент підписання акта прийому-передачі реєстру боржників, тобто 17 січня 2023 року. Аналізуючи наявні у справі докази, апеляційний суд приходить до висновку про доведеність таких обставин: 06 жовтня 2021 року ТОВ «ФК «Контрактовий дім» на підставі укладеного договору за дорученням ТОВ «Авентус Україна» переказало на банківську картку, що належить ОСОБА_1 , кошти у сумі 20 000 грн; 17 січня 2023 року ТОВ «Авентус Україна» у встановленому законом порядку відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право вимоги до ОСОБА_1 . Оскільки позивач у справі не довів умови, на яких зазначені кошти були надані ОСОБА_1 , у тому числі і строк користування коштами, слід виходити з того, що вимога про повернення коштів пред`явлена ОСОБА_1 17 січня 2023 року шляхом направлення листа-повідомлення на його електронну адресу (а.с.9). За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню, а саме із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» слід стягнути 20 000 грн отриманих коштів. Період розрахунку інфляційних втрат і трьох відсотків річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України слід рахувати згідно ч.2 ст.530 ЦК України, тобто з 25 січня 2023 року по травень 2023 року (як зазначено у позові). Згідно з Рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 362-97р, вважається, що сума, внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 01 по 15 число відповідного місяця, інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця. Оскільки прострочення виконання зобов`язання виникло 25.01.2023 року, а позивач просив стягнути суми, передбачені статтею 625 ЦК України, по травень 2023 року, то при розрахунку інфляційних втрат враховуються індекси інфляції за період з лютого 2023 року по травень 2023 року включно. Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за відповідний період. Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу. Інфляційні втрати за період з лютого 2023 року по травень 2023 року складає: Лютий 2023 року - (20 000 х (100,7 :100)) 20 000 = 200 Березень 2023 року - (20 000 х (101,5 :100)) 20 000 = 200 Квітень 2023 року - (20 000 х (100,2 :100)) 20 000 = 0 Травень 2023 року - (20 000 х (100,5 :100)) 20 000 =

0. Отже, сума інфляційних втрат за період з лютого 2023 року по травень 2023 року складає 400 грн. Три проценти річних розраховуються за формулою: (сума боргу х 3 % х кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році). Таким чином, три проценти річних за період з січня 2023 року по травень 2023 року складає: Січень 2023 року - (20 000 х 3% х 122) / 365 = 200,55 Лютий 2023 року - (20 000 х 3% х 94) / 365 = 154,52 Березень 2023 року - (20 000 х 3% х 63) / 365 = 103,56 Квітень 2023 року - (20 000 х 3% х 33) / 365 = 54,25 Травень 2023 року - (20 000 х 3% х 2) / 365 = 3,29 Отже, сума 3% річних за період з січня 2023 року по травень 2023 року складає 516,17 грн. Загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 , складає: 20 000 грн основного боргу + 516,17 грн 3% річних + 400 грн інфляційних втрат = 20 916,17 грн. Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). З матеріалів справи вбачається, що товариство, подаючи позовну заяву до суду, сплатило 2 147,20 грн судового збору (а.с.1) Позовні вимоги задоволено на 31,88%. Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» має право на стягнення із ОСОБА_1 : 2 147,20 : 100% х 31,88% = 684,53 грн витрат зі сплати судового збору. За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 3 220,81 грн (а.с.100) Апеляційну скаргу задоволено на 68,12%. Отже, ОСОБА_2 має право на стягнення із ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» 3 220,81 : 100% х 68,12% = 2 194,01 грн витрат зі сплати судового збору. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). Згідно із висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат. У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови). З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21). ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції надало: копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги (а.с.20), копію звіту про надання правової допомоги згідно договору №23.06.23 від 23.06.2023 (а.с.22), копію рахунку на оплату замовлення № 442/26/06 від 26 червня 2023 року (а.с.23). ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції надало: копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги (а.с.123), копію звіту про надання правової допомоги згідно договору №07/07-2022 від 07.07.2022 (а.с.126), копію платіжної інструкції в національній валюті від 29.11.2023 № 1608 (а.с.127). Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів колегія суддів враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт. Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 000 грн не є розумним та співмірним із складністю справи; виконаними адвокатами роботами (наданими послугами; часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним, фактично сформована судова практика за спорами такої категорії, а тому для професійних досвідчених адвокатів дана категорія справ не становить надмірної складності, не потребує допомоги помічників, значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення документів та збору додатків до них. Так, збір та аналіз доказів і матеріалів документів для подання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором та складання позовної заяви в справі про стягнення заборгованості за кредитним договором по своїй суті є однією дією, тобто підготовка та виготовлення позовної заяви. Таким чином, 10 000 грн є завищеним розміром оплати даної послуги і підлягає зменшенню до 1 000 грн. Також, правова експертиза документів та складання відзиву на апеляційну скаргу у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , для професійних досвідчених адвокатів не становить надмірної складності, не потребує допомоги помічників, значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення документів та збору додатків до них, а тому 8 000 є завищеним розміром оплати даної послуги і підлягає зменшенню до 800 грн. Таким чином, враховуючи відсоток задоволених позовних вимог - 31,88%, з ОСОБА_1 на користь в ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» підлягає стягненню (1 800 / 100) х 31,88% = 573,84 грн витрат за надання правової допомоги. Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 684,53 грн та 573,84 грн витрат на правничу допомогу (разом - 1 258,37 грн), а з ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 194,01 грн, то, враховуючи ч.10 ст.141 ЦПК України, з ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 2 194,01 - 1 258,37 = 935,64 грн, а також звільнити ОСОБА_1 від обов`язку сплачувати ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» частину судових витрат. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Позов ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (ЄДРПОУ 44559822; 03150, м.Київ, вул..Загородня,15, офіс 118/2) заборгованість у розмірі 29 916 грн 17 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовити за недоведеністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (ЄДРПОУ 44559822; 03150, м.Київ, вул..Загородня,15, офіс 118/2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 935,64 грн. Звільнити ОСОБА_1 від обов`язку сплачувати Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» частину судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 10 січня 2024 року. Головуючий суддя О.А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М.Триголов