Постанова Житомирський апеляційний суд № 277/952/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №277/952/23 Головуючий у 1-й інст. Категорія Доповідач ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Трояновської Г.С., Микитюк О.Ю. за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №277/952/23 за позовом ОСОБА_1 до Барашівської сільської ради Звягельського району, ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 01 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Греська В.А. в смт. Ємільчине, в с т а н о в и в : У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив: - визнати незаконною бездільність Барашівської сільської ради Звягельського району Житомирської області у навмисному зволіканні у відновленні становища, яке існувало до порушення його прав на вільне користування та володіння майном шляхом видання незаконного рішення №1243 визнаного недійсним та скасованого Ємільчинським районним судом Житомирської області від 10 квітня 2023 року у справі №277/79/23; - витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь земельну ділянку з кадастровим номером 1821784002:03:003:0016, загальною площею 0,85 га. В обґрунтування позову зазначає, що він є єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_4 , до складу якого входить земельна ділянка площею 1,56 га, що знаходиться поряд та біля будинку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1821784002:03:003. Вказує, що рішенням Барашівської сільської ради №1243 від 25.10.2021, прийнятим у непередбачений законодавством України спосіб, належну йому земельну ділянку повторно передано у приватну власність ОСОБА_2 . Зазначає, що вказане вище рішення Барашівської сільської ради Ємільчинським районним судом Житомирської області було визнано недійсним та скасовано. Вказує, що 28.12.2022 він звернувся до директора ФОП ОСОБА_5 із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яка знаходилася у власності ОСОБА_4 з 1997 року. Стверджує, що рішенням №РВ-7100006192023 від 06.01.2023 державним кадастровим реєстратором відділу №1 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Черкаській області йому було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру на підставі невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме: перетин ділянок з ділянкою, кадастровий номер 1821784002:03:003:0016, право власності на яку зареєструвала ОСОБА_2 на підставі визнаного судом незаконного рішення, площа співпадає на 98,9893%. Вказує, що 12.05.2023 Барашівська сільська рада, рішенням 27-ї сесії 8-го скликання №2017 скасувала своє рішення 13-ї сесії 8-го скликання №1243 від 25.10.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 », що вказує на наявність підстав для припинення права володіння та користування ОСОБА_2 земельною ділянкою, кадастровий номер 1821784002:03:003:0016 та внесенні відповідних змін у державний реєстр прав власності. Стверджує, що відповідачі продовжують перешкоджати йому володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, не дають змоги обробляти земельну ділянку та отримувати з неї врожай та дохід, зареєструвати у державному реєстрі право власності та право користування землею. Зазначає, що він неодноразово звертався до Барашівської сільської ради з вимогами про відновлення становища в користуванні земельною ділянкою, яке існувало до прийняття нею спірного рішення, однак це не дало позитивного результату. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі. Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 01 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що ОСОБА_2 чинить перешкоди в користуванні земельною ділянкою, а Барашівська сільська рада Звягельського району Житомирської області зловживає своїми правами та не передає земельну ділянку. Зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не надав оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, а також не звернув увагу на скасоване рішення 13-ї сесії 8-го скликання Барашівської сільської ради №1243 від 25.10.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована в межах населеного пункту с. Бастова Рудня на території Барашівської сільської ради Новоград-Волинського району, Житомирської області» на підставі якого проведено державну реєстрацію прав на земельну ділянку, кадастровий номер 1821784002:03:003:0016. Стверджує, що ОСОБА_1 є спадкоємцем всього майна своєї бабусі, має право на спірну земельну ділянку, однак реалізація такого права є неможливою, оскільки в Державному земельному кадастрі інформація про право власності та речові права на земельну ділянку не внесена. Враховуючи вищевикладене просить рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 01 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до рішення Барашівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області №1243 від 25.10.2021 вирішено затвердити проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована в межах населеного пункту с. Бастова Рудня на території Барашівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області загальною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 182178002:03:003:0016), яка передається ОСОБА_2 у приватну власність; передати ОСОБА_2 згадану вище земельну ділянку у приватну власність у відповідності до вимог чинного законодавства України; рекомендовано ОСОБА_2 провести державну реєстрацію речового права на нерухоме майно (земельну ділянку) у відповідності до чинного законодавства України. Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 10 квітня 2023 року по справі №277/79/23 було задоволено позов ОСОБА_1 до Барашівської сільської ради Звягельського району про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнано недійсним та скасовано рішення 13 сесії 8 скликання Барашівської сільської ради №1243 від 25.10.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована в межах населеного пункту с. Бастова Рудня на території Барашівської сільської ради Новоград-Волинського району, Житомирської області», на підставі якого проведено державну реєстрацію прав на земельну ділянку кадастровий номер 1821784002:03:003:0016, яка передана ОСОБА_2 у приватну власність. Даним рішенням було встановлено наступні обставини. Згідно заповіту від 20.02.2009 ОСОБА_6 свій жилий будинок і всі до нього прибудівлі, все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, все те, що буде належати їй на день смерті і на що за законом матиме право, в тому числі Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №238413, ощадні книжки за №91551750, №9155777, 3981/14759 заповіла своєму внуку ОСОБА_1 . Відповідно до довідки державного нотаріуса Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Ружицького О. від 27.12.2022 ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем всього майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , останнім місцем проживання якої було АДРЕСА_1 . Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав №346042338 від 11.09.2023 слідує, що на підставі рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області №277/79/23 від 10.04.2023 припинено 06.09.2023 право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1821784002:03:003:0016. Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Житомирській області №9-6-0.221-3600/2-23 від 10.10.2023 в Державному земельному кадастрі інформація щодо зареєстрованих речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1821784002:03:003:0016 відсутня. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка належить йому, оскільки наданий ним витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі підтверджує лише те, що він є спадкоємцем ОСОБА_6 . Крім того, виходив з того, що позивач не надав суду доказів про те, що він вживав заходів для скасування державної реєстрації земельної ділянки та йому було відмовлено у скасуванні державної реєстрації земельної ділянки в добровільному порядку. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У частинах першій та другій статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до пункту 1 «Перехідних положень» ЗК України рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Відтак, рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови (пункт ««а», б» частини першої статті 19 ЗК України). Відповідно до частин першої, другої статті 67 ЗК України 1990 року (на час отримання ОСОБА_6 земельної ділянки) громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач. Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 га, селищах міського типу - 0,15 га, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 га, у містах - 0,1 га. Відповідно до діючого на час прийняття сільською радою рішення від 26 листопада 1997 року «Про передачу земельних ділянок громадянам у приватну власність, користування та оренду», тобто на час отримання ОСОБА_6 земельної ділянки законодавства, зокрема, ЗК України 1990 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах «Про затвердження порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України» від 15 лютого 1993 року №10 (втратив чинність 09 квітня 2003 року), громадянам України передаються безплатно земельні ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, індивідуального дачного і гаражного будівництва. Передача громадянам України безплатно у приватну власність земельних ділянок, вказаних у частині першій цього пункту, провадиться тільки один раз по кожному виду їх цільового використання, про що обов`язково робиться Радами народних депутатів відповідна відмітка у паспорті або документі який його замінює, та інші. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. У справі, що переглядається встановлено, що рішенням виконавчого комітету Неділищенської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області №111 від 26 листопада 1997 року було передано у приватну власність ОСОБА_6 земельні ділянки для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,56 га. ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_6 та прийняв спадщину після смерті останньої, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №27308247 від 22.06.2011, зі змісту якого вбачається, що йому 22.06.2011 було видано свідоцтво про право на спадщину №51330655. Згідно з частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відтак, отримавши у 1997 році відповідне рішення уповноваженого органу державної влади про передачу у власність земельних ділянок, ОСОБА_6 мала усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням, щодо оформлення наданої їй у власність землі (одержання державного акта на право власності на землю, пізніше реєстрацію права власності). Отримавши право на отримання у власність земельної ділянки, ОСОБА_6 мала правомірні очікування щодо оформлення права власності на земельну ділянку, оскільки нею було дотримано процедуру, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю, а саме рішення сільської ради, яким надано земельну ділянку у власність. Таким чином, ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 має підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням, щодо оформлення наданої землі. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 10 квітня 2023 року було встановлено порушення прав та інтересів позивача прийнятим Барашівською сільською радою рішенням від 25 жовтня 2021 року №1243 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована в межах населеного пункту с. Бастова Рудня на території Барашівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області». У справі «Пайн Белі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) можна застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей. Відтак, з урахуванням викладеного вище, висновки суду першої інстанції, що позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка належить йому є не вірним, оскільки у даному випадку позивач має правомірне майнове право (інтерес) та правомірні очікування щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку, як спадкоємець ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року у справі №724/24/22 (провадження №61-4303св23). Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Звертаючись до суду з позовом на підставі частини першої статті 388 ЦК України ОСОБА_1 просив витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 1821784002:03:003:0016, загальною площею 0,85 га, оскільки це майно вибуло поза його волею. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. В постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі №48/340 зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. При цьому згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі правові висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року у справі №911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі №911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17, від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13. В постанові від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 та багатьох інших. При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16. В постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Також у вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц викладено правовий висновок про те, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 72)). У даній справі встановлено, що рішенням Барашівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області №1243 від 25.10.2021 було затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована в межах населеного пункту с. Бастова Рудня на території Барашівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області загальною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 182178002:03:003:0016) ОСОБА_2 у приватну власність; передано ОСОБА_2 згадану вище земельну ділянку у приватну власність у відповідності до вимог чинного законодавства України; рекомендовано ОСОБА_2 провести державну реєстрацію речового права на нерухоме майно (земельну ділянку) у відповідності до чинного законодавства України. Разом з тим, рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 10 квітня 2023 року по справі №277/79/23 було визнано недійсним та скасовано рішення 13 сесії 8 скликання Барашівської сільської ради №1243 від 25.10.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована в межах населеного пункту с. Бастова Рудня на території Барашівської сільської ради Новоград-Волинського району, Житомирської області», на підставі якого проведено державну реєстрацію прав на земельну ділянку кадастровий номер 1821784002:03:003:0016, яка передана ОСОБА_2 у приватну власність. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав №346042338 від 11.09.2023 слідує, що на підставі рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області №277/79/23 від 10.04.2023 припинено 06.09.2023 право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1821784002:03:003:0016. Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Житомирській області №9-6-0.221-3600/2-23 від 10.10.2023 в Державному земельному кадастрі інформація щодо зареєстрованих речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1821784002:03:003:0016 відсутня. Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1821784002:03:003:0016 за ОСОБА_2 . Разом з тим, позивач вказує, що ОСОБА_2 фактично користується спірною земельною ділянкою чим чинить йому перешкоди у користуванні даною земельною ділянкою з кадастровим номером 1821784002:03:003:0016. Колегія суддів звертає увагу на те, що фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення земельної ділянки. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20). Колегія суддів звертає увагу на те, що позовні вимоги про визнання незаконною бездільність Барашівської сільської ради та витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки є неналежними способами захисту прав та інтересів позивача, так як захист порушених прав власника земельної ділянки у випадку фізичного зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, можливий шляхом пред`явлення негарного позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення спірної земельної ділянки. Враховуючи викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною бездільність Барашівської сільської ради та витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельної ділянки не підлягають задоволенню з підстав обрання ОСОБА_1 неефективного способу захисту прав. Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України). Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, однак помилився щодо мотивів такої відмови. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржуване рішення змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції змінено лише мотиви відмови у задоволенні позову, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 01 листопада 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 10 січня 2024 року. Головуючий Судді