Постанова 4818 № 613/195/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2025 року м. Харків справа № 613/195/20 провадження № 22-ц/818/2313/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., за участю секретаря Львової С.А., учасники справи: позивач Богодухівська окружна прокуратура Харківської області, відповідачі Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року в складі судді Шалімова Д.В. в с т а н о в и в: У лютому 2020 року Богодухівська окружна прокуратура Харківської області звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки. Позовна заява мотивована тим, що прокуратурою вивчено питання законності надання земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення на території Богодухівського району Харківської області, в результаті чого встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3056-СГ від 20 березня 20217 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №19793-СГ від 18 жовтня 2017 року затверджено проєкт землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6320888300:01:000:0257) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Відомості про право власності ОСОБА_1 на вищевказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державним реєстратором Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області Заяц М.М. 07 грудня 2017 року за №38571556. Відповідно до висновку спеціаліста ПП «Перспектива-Земля», вартість спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6320888300:01:000:0257, складає 478 550 грн. Водночас, під час опрацювання інформації, розміщеної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Держаному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер: 32169120, виданого 13 січня 2015 року, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державним реєстратором Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області Заяц М.М. 13 січня 2015 року за № 18592869 право власності на земельну ділянку площею 0,51 га державної власності сільського господарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Зазначене підтверджує, що ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки вдруге використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. Таким чином, ОСОБА_1 при зверненні до ГУ Держгеокадастру в Харківській області із заявою не повідомив, що вже скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Отже, земельна ділянка площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га кадастровий номер 6320888300:01:000:0257 сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташована за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, вибула із державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок - держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області. Обраний спосіб захисту в даному випадку спрямований на поновлення порушених прав, оскільки при визнанні факту відсутності у ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, підлягає поновленню право Головного управління Держгеокадастру в Харківській області. Таким чином, у судовому порядку вказані накази ГУ Держгеокадастру в Харківській області підлягають визнанню незаконним та скасуванню. Також, у відповідності до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування згідно рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Отже, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області допустило порушення вимог закону під час прийняття спірних наказів, а тому вони повинні бути визнані незаконними, скасувавши державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 . Звернення прокурора до суду, спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок державної форми власності, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства. Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, який свідомо порушуючи закон набув право власності на неї. Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства. У даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу) відбулося через те, що ОСОБА_1 , зловживаючи своїми правами набув спірну земельну ділянку у власність внаслідок вчинення неправомірних дій, а саме не повідомив ГУ Держгеокадастру у Харківській області про те, що раніше скористався правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для аналогічних потреб, отримав незаконні переваги порівняно з іншими громадянами, чим порушено суспільний інтерес та законність у цій сфері, оскільки кожен громадянин має право лише одноразово використати своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для певної категорії потреб. Оспорювані накази видано Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області. Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10.09.2014 №442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України, шляхом перетворення. Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03 березня 2015 року №21. Згідно п.п. 13 п. 4 Положення вказане управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області. Таким чином, враховуючи факт, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільного законодавства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно ст. 122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача. Відсутність органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, у відповідності до вимог ст. 131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом пред`явлення та підтримання у суді відповідного позову. Просив: позовні вимоги до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Харківській області № 3056-СГ від 20 березня 2017 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га кадастровий номер 6320888300:01:000:0257 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Харківській області № 19793-СГ від 18 жовтня 2017 року про затвердження проєкту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га кадастровий номер 6320888300:01:000:0257 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області; позовні вимоги до ОСОБА_1 : скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6320888300:01:000:0257, розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, за ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 2,0000 га та вартістю 478 550 грн., кадастровий номер 6320888300:01:000:0257, розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, шляхом складення акту прийому-передачі землі; вирішити питання щодо судових витрат. Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року позовну заяву Богодухівської окружної прокуратури Харківської області задоволено частково, визнано незаконними та скасовано накази Головного управління Держгеокадастру в Харківській області №3056-СГ від 20 березня 2017 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» щодо відведення у власність та №19793-СГ від 18 жовтня 2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» щодо відведення та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га, кадастровий номер 6320888300:01:000:0257, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області; скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6320888300:01:000:0257, розташованої за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, за ОСОБА_1 ; зобов`язано ОСОБА_1 повернути Державі земельну ділянку, площею 2,0000 га кадастровий номер 6320888300:01:000:0257, розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області; стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4204,00 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 9280,25 грн; в задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що повноваження розпорядника щодо спірної ділянки на момент вирішення справі в суді здійснює Богодухівська міська рада Харківської області, а не Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, яке не є учасником спірних правовідносин, а тому саме міська рада є відповідальною за оспорювані позивачем у цій справі акти щодо передачі ділянки у власність ОСОБА_1 . Тобто, із цього слідує, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області не є належним відповідачем у справі; належним відповідачем є Богодухівська міська рада Харківської області, яка не була залучена до справи в цьому статусі. Отже, у цій справі позов пред`явлено до неналежного складу відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в позові повністю. Оспорюванні накази Головного управління Держгеокадастру в Харківській області правові акти індивідуальної дії, вимоги щодо яких є основними позовними вимогами, є підставою виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, тобто вони безпосередньо стосуються його цивільних прав та інтересів у спірних правовідносинах. Прокурор не пред`явив ці вимоги ОСОБА_1 , що є самостійною підставою для відмови в позові. Належний спосіб захисту у таких випадках є вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а не про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Зобов`язання повернути Державі земельну ділянку також не є належним способом захисту у спірних правовідносинах. Такий спосіб захисту не передбачений законом, повернення ж земельної ділянки у такому випадку відбувається шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення і застосування додаткових заходів, у тому числі зазначеного, не вимагається. Крім того, повернення Державі земельної ділянки, як це зазначено в рішенні суду, не є можливим, оскільки спірна земельна ділянка, у разі задоволення позову, відноситься до комунальної власності Богодухівської міської територіальної громади, розпорядником якої є Богодухівська міська рада Харківської області, що не була залучена до участі у справі. За обставин справи доведено, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем цієї земельної ділянки, а тому за пред`явленими вимогами він не може бути позбавлений права власності на неї. Згідно із законодавством ОСОБА_1 як учасник бойових дій правомірно отримав у власність спірну земельну ділянку. ОСОБА_1 як учасник бойових дій звільнений у цьому спорі від судових витрат, тому суд неправомірно стягнув з нього на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 9280,25 грн. При цьому, Харківська обласна прокуратура не є учасником справи. 12 березня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» Богодухівська окружна прокуратура Харківської області подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що у справах, пов`язаних із передачами земель державної власності, до складу відповідачів належно залучають саме органи, які на момент виникнення правовідносин здійснювали розпорядження цими землями. Отже, аргументи апелянта щодо неналежного складу відповідачів не відповідають дійсності, оскільки підстави для включення до складу відповідачів Головного управління Держгеокадастру є законними та обґрунтованими. Саме цей орган на момент передачі земельної ділянки мав виключне право розпорядження нею, що і є основною передумовою для участі його у справі. В контексті справи, позовні вимоги стосуються скасування незаконних наказів, на підставі яких було проведено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку. Оскільки такі накази суперечать вимогам Земельного кодексу України, а також загальноприйнятим нормам публічного правонаступництва, вимоги позивача щодо їх скасування є обґрунтованими та відповідають принципам забезпечення правової визначеності, як і вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності та повернення земельної ділянки ГУ Держгеокадастру у Харківській області. ОСОБА_1 не подав належних відомостей про те, що він вже скористався своїм правом на безоплатну передачу земельної ділянки. Апелянт отримав земельну ділянку в якості учасника бойових дій, що підтверджує особливий правовий режим щодо набуття власності, але не дає підстав для повторного використання права на безоплатну передачу земель. Практика Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 13 грудня 2023 року (справа №753/8710/21), закріплює позицію, що добросовісність набувача визначається не лише на підставі фактичного користування земельною ділянкою, але й з урахуванням відповідності умов безоплатної передачі вимогам законодавства. Невиконання апелянтом встановлених законом умов спричиняє його недобросовісне набуття земельної ділянки. Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» та норм Цивільного процесуального кодексу України (зокрема, п.п. 3, 4 частини 1 ст. 376 ЦПК України), статус учасника бойових дій не є абсолютною підставою для звільнення від сплати судового збору, якщо справа не стосується виключно питань, безпосередньо пов`язаних із соціальними гарантіями. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду в частині вимог про визнання незаконними та скасування наказів, скасування державної реєстрації скасувати та у задоволенні цих вимог відмовити, рішення суду в частині вимог про зобов`язання повернути земельну ділянку змінити, виклавши мотивувальну та резолютивну частини щодо зазначеної вимоги у редакції цієї постанови. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 20 березня 2017 року № 3056-СГ та від 18 жовтня 2017 року № 19793-СГ прийняті із порушенням вимог статей 116, 118, 121 ЗК України, оскільки ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , через свого представника за дорученням ОСОБА_2 , 06 березня 2017 року звернувся із заявою до ГУ Держгеокадастру у Харківській області з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Ульянівської сільського ради Богодухівського району Харківської області та передати її у власність. Своїм правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства в межах норм, визначених статтю 121 Земельного кодексу України, не скористався (а.с.8 том 1). Згідно з копією наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області №3956-СГ від 20 березня 2017 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с.11 том 1). Відповідно до копії наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області №19793-СГ від 18 жовтня 2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6320888300:01:000:0257 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області (а.с.12-13 том 1). Згідно з копією висновку спеціаліста ПП «Перспектива-Земля», вартість спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6320888300:01:000:0257, складає 478 550 грн (а.с.14 том 1). Відповідно до копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 106543107, сформованого 07 грудня 2017 року, реєстраційний номер 1429935863208, земельна ділянка з кадастровим номером 6320888300:01:000:0257, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Харківської області Богодухівського району Ульянівської сільської ради, 05 грудня 2017 року зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 , на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №19793-СГ від 18 жовтня 2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», що також підтверджується і інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 197275677 від 22 січня 2020 року (а.с.16, 21-24 том 1). Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою до голови Богодухівської РДА з проханням надати йому у власність земельну ділянку площею 0,51 га ріллі для ведення селянського господарства за рахунок земель запасу на території Ульянівської сільської ради за межами населеного пункту. Земельна ділянка була в постійному користуванні ОСОБА_3 та припинено користування ОСОБА_3 , розпорядження №25 від 29 січня 2009 року (а.с.10 том 1). В подальшому ОСОБА_1 звернувся до Богодухівської РДА із заявою про затвердження технічної документації землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості та складання документу, що посвідчує право власності на ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,5100 га ріллі на території Ульянівської сільської ради за межами населеного пункту (а.с.9 том 1). Згідно зі змістом копії довідки Управління Держкомзему у Богодухівському районі Харківської області №1135 від 01 грудня 2010 року, земельній ділянці , виділеній в натурі для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , площею 0,5100 га, розташованій на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району, сформовано земельно кадастровий номер 6320888300:01:001:0267 (а.с.31 том 1). Відповідно до змісту копії розпорядження Богодухівської районної державної адміністрації №459 від 11 жовтня 2011 року, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виділення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення особистих селянських господарств із земель запасу на території Ульянівської сільської ради на межами населеного пункту, зокрема ОСОБА_1 площею ріллі 0,5100 га. Надано, зокрема ОСОБА_1 , у власність земельну ділянку площею 0,5100 га ріллі за рахунок земель господарського призначення із земель запасу на території Ульянівської сільської ради за межами населеного пункту для ведення селянських господарств. ОСОБА_1 замовити державний акт на право на землю та зареєструвати у встановленому чинним законом порядку (а.с.25-30 том 1). Згідно із копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер:32169120 від 13 січня 2015 року, земельна ділянка, що знаходиться на території: Харківської області Богодухівський район Ульянівська сільська рада, кадастровий номер 6320888300:01:001:0267, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,51 га на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (а.с.32 том 1). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 197275677 сформованої 22 січня 2020 року, актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка кадастровий номер 6320888300:01:001:0267, площею 0,51 га рілля, зареєстрована відділом Держземагентства у Богодухівському районі Харківської області 15 жовтня 2013 року, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, розташована: Харківська область, Богодухівський район, Ульянівська сільська рада, номер запису про право власності: 8369784, дата державної реєстрації 13 січня 2015 року, державний реєстратор Заяц М.М., Богодухівське районне управління юстиції, Харківська область, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії та номер: НОМЕР_1 , видане 13 січня 2015 року, форма власності приватна, власник ОСОБА_1 (а.с.21-24 том 1). Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 20 вересня 2023 року у справі № 613/951/19, прийнято відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудового розслідування 01.02.2019 року за №42019221280000014 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. Кримінальне провадження №42019221280000014 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення (а.с.212-213 том 1). Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 27 травня 2024 року до участі у справі було залучено Богодухівську окружну прокуратуру Харківської області, як правонаступника первісного позивача замість Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (а.с.81-82 том 2). Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність. Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII). Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави. Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)). При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо. У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання. У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39). Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови). Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18). Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Колегія суддів бере до уваги, що прокурор звернувся до суду у лютому 2020 року. На той час були сформовані висновки, згідно з якими у разі оскарження прокурором рішення органу влади, який має повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, про надання права на земельну ділянку прокурор виступає у такій справі позивачем, а орган, який ухвалив відповідне рішення - відповідачем (див., наприклад, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункти 26-30)). Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом державної влади, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконних наказів. Прокурор вказав, що оскільки саме цей орган (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) допустив порушення інтересів у спірних правовідносинах, то він не є органом, який може здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом. Тому колегія суддів з огляду на судову практику вважає, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі. Схожий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 633/413/18 (провадження № 61-18118св20). Посилання ОСОБА_1 на те, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області не є належним відповідачем у справі, належним відповідачем є Богодухівська міська рада Харківської області, яка не була залучена до справи в цьому статусі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки прокурор оскаржує накази саме Головного управління Держгеокадастру в Харківській області. Що стосується позовних вимог прокурора про визнання незаконними та скасування наказів, скасування державної реєстрації, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження№ 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1). Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі правові висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі№ 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74). Отже, вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. У цій справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати накази Головного управління Держгеокадастру в Харківській області № 3056-СГ від 20 березня 2017 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність та № 19793-СГ від 18 жовтня 2017 року про затвердження проєкту землеустрою та надання у власність, а також про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. У зв`язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Харківській області № 3056-СГ від 20 березня 2017 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність та № 19793-СГ від 18 жовтня 2017 року про затвердження проєкту землеустрою та надання у власність, а також про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Щодо позовних вимог про зобов`язання повернути земельну ділянку, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтею 118 ЗК України, частиною шостою якої, зокрема встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Згідно частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. У відповідності до пункту «в» частини третьої, частини четвертої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га. Звертаючись до суду з цим позовом, Богодухівська окружна прокуратура Харківської області просила зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 2,0000 га кадастровий номер 6320888300:01:000:0257, розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, шляхом складення акту прийому-передачі землі, посилаючись на те, що останній набув її у власність незаконно, повторно використавши своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для даного виду використання. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили. Щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); постанова Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Негаторний позов це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49). Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.12)). У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6320888300:01:000:0257) із земель державної власності незаконно, на підставі наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 20 березня 2017 року № 3056-СГ та від 18 жовтня 2017 року № 19793-СГ, який прийняті із порушенням вимог статей 116, 118, 121 ЗК України, оскільки позивач вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави поза її волею, на підставі незаконного рішення державного органу, колегія суддів дійшла висновку про те, що відновлення права держави на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 . Судова колегія також врахувала зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, та на підставі наданих представником прокуратури пояснень встановила, що позивач звернувшись до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки хоче досягнути результату її витребування на користь держави. Отже, саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6320888300:01:000:0257) слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Виходячи з наведеного в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути у відання держави спірну земельну ділянку рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні. На підставі Закону України від 28 квітня 2021 року №1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021, розділ X «Перехідні положення Земельного кодексу України» доповнено пунктом 24, відповідно до якого «з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім певних земель. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними». Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що у спірних правовідносинах починаючи з 27 травня 2021 року повноваження стосовно затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки перейшли від ГУ Держгеокадастру у Харківській області до Богодухівської міської ради Харківської області за законом. Між тим, колегія суддів враховує те, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки, прокурор мав обов`язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів. Той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) та Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 633/413/18 (провадження № 61-18118св20). Щодо втручання держави в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном колегія суддів виходить з такого. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45). ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Отже, втручання у його право на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, про що зазначено вище. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах ОСОБА_1 , втручання у право останнього на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для ОСОБА_1 надмірного тягаря. За таких обставин рішення суду в частині позовних вимог Богодухівської окружної прокуратури Харківської області про визнання незаконними та скасування наказів, скасування державної реєстрації підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а в частині позовних вимог про зобов`язання повернути земельну ділянку зміні, виклавши мотивувальну та резолютивну частини щодо зазначеної вимоги у редакції цієї постанови. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки по суті вимог до ОСОБА_1 апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року в частині визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Харківській області №3056-СГ від 20 березня 2017 року «Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою» щодо відведення у власність та №19793-СГ від 18 жовтня 2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» щодо відведення та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га, кадастровий номер 6320888300:01:000:0257, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6320888300:01:000:0257, розташованої за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, за ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Позов Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в частині визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Харківській області №3056-СГ від 20 березня 2017 року «Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою» щодо відведення у власність та №19793-СГ від 18 жовтня 2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» щодо відведення та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га, кадастровий номер 6320888300:01:000:0257, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6320888300:01:000:0257, розташованої за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, за ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути Державі земельну ділянку, площею 2,0000 га кадастровий номер 6320888300:01:000:0257, розташовану за межами населених пунктів на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а резолютивну частину в такій редакції: «Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 2,0000 га кадастровий номер 6320888300:01:000:0257». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина