Ухвала КЦС ВС № 754/3039/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2024 року м. Київ справа № 754/3039/23 провадження № 61-16391ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 рокуу складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права спільної сумісної власності, визнання договору дарування недійсним та поділ майна, ВСТАНОВИВ: У 2023 році ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права спільної сумісної власності, визнання договору дарування недійсним та поділ майна. Разом з позовною заявою, ОСОБА_3 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,70 кв. м, житловою площею 30,80 кв. м. Заява мотивована тим, що між сторонами існує реальний спір щодо визнання права власності на частини спірної квартири. Відповідач в добровільному порядку вирішити спір відмовляється, в процесі переговорів відчужив спірну квартиру, тому існує реальна загроза в подальшому відчуженні цього майна. Невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав, тому існує потреба у накладенні арешту на частину спірної квартири. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Суд ухвалив накласти арешт на частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,70 кв. м, житловою площею 30,80 кв. м. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що: існують обґрунтовані обставини вважати, що між сторони існує реальний спір щодо кв. АДРЕСА_1 . Запропонований вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогамипро встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права спільної сумісної власності, визнання договору дарування недійсним та поділ майна. Вжиття заходів забезпечення забезпечить ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача; станом на час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з частиною третьою статті 154 ЦПК України. Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 рокуухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: суд першої інстанції дійшов правильного висновку про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, встановивши існування реальної загрози відчуження спірного майна, за рахунок якого можливе виконання рішення суду у разі задоволення позову. Дана обставина не була спростована відповідачем, відтак апеляційний суд з врахуванням вищевикладеного приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги; відсутність пропозиції заявника про застосування зустрічного забезпечення не може бути достатньою підставою для скасування заходів забезпечення позову. При цьому інша сторона по справі володіє правом звернення до суду із заявою про застосування зустрічного забезпечення у разі, якщо такий заявник обґрунтує і доведе необхідність такого зустрічного забезпечення. 15 листопада 2023 року засобами поштового зв`язку адвокат Кирилкін Р. О. в інтересах ОСОБА_1 , з пропуском строку на касаційне оскарження, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року, посилаючись на порушення норм процесуального права та невідповідність оскаржених судових рішень правовим позиціям Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху. Особі, яка подала касаційну скаргу, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги. Запропоновано заявнику надіслати до суду касаційної інстанції докази, що свідчать про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження. 18 грудня 2023 року засобами поштового зв`язку адвокат Кирилкін Р. О. надіслав заяву про усунення недоліків касаційної скарги разом з доданим до неї супровідним листом Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року про надсилання постанови Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року. Відповідно до частин першої, другої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Оскільки особа, яка 15 листопада 2023 року подала касаційну скаргу, 16 жовтня 2023 року отримала повний текст оскарженого судового рішення, строк на касаційне оскарження необхідно поновити. Адвокат Кирилкін Р. О. у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення прийняті без урахування правових позицій та висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2022 року у справі № 204/4475/21, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19, ухвалі Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі № 761/31330/21, від 01 липня 2020 року у справі № 569/13105/18, обраний спосіб вжиття заходів забезпечення позову є неспівмірним заявленим позовним вимогам, накладення арешту на спірну частину квартири призводить до порушення прав відповідача щодо вільного володіння та користування квартирою. Суди не вжили заходів зустрічного забезпечення позову, оскільки позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання та майна. У відкритті касаційного провадження належить відмовити з таких мотивів. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». Тлумачення статті 154 ЦПК України свідчить, що в ній розмежовано випадки за яких застосування зустрічного забезпечення є: правом суду (частина перша статті 154 ЦПК України); обов`язком суду (частина третя статті 154 ЦПК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року в справі № 569/13105/18 (провадження № 61-46461св18) вказано, що «доводи про незаконність ухвали, оскільки у заяві про забезпечення позову не зазначені пропозиції із зустрічного забезпечення позову і суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має іншого зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову. Також суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України». Встановивши, що позивач пред`явила позовні вимоги майнового характеру, предметом яких є вимога щодо поділу спірної квартири, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на частини спірної квартири. Такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами. Невжиття судами заходів зустрічного забезпечення позову не може вказувати на помилковість висновків суддів про наявність підстав для забезпечення позову. Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 24 листопада 2022 року у справі № 204/4475/21, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19, ухвалі Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі № 761/31330/21 є необґрунтованим, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин. Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01липня 2020 року у справі № 569/13105/18 необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права спільної сумісної власності, визнання договору дарування недійсним та поділ майна. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді М. М. Русинчук Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков