Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/4522/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 січня 2024 року м. Рівне Справа № 570/4522/23 Провадження № 22-ц/4815/163/24 Головуючий у Рівненському районному суді Рівненської області: суддя Гладишева Х.В. Рішення суду першої інстанції ухвалено 30 жовтня 2023 року у м. Рівне Рівненської області (фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось). Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" на заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2023 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (далі - ТОВ "ЄАПБ") пред`явила позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 389593024 в розмірі 74 308,50 гривень, з яких: 17 500,00 гривень - сума заборгованості по основному боргу; 56 808,50 гривень - сума заборгованості по відсотках; та за кредитним договором № 2224653 в розмірі 48 920,00 гривень, з яких: 15 000 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 33 920,00 гривень - сума заборгованості за процентами; а всього 123 228,50 гривень. Позовні вимоги були мотивовані тим, що внаслідок порушень зобов`язань за вказаними кредитними договорами у відповідача утворилась заборгованість, яка у зв`язку з отриманням позивачем прав на грошову вимогу за договорами підлягає стягненню в судовому порядку. Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2023 року в задоволенні позову ТОВ "ЄАПБ" відмовлено. Ухвалюючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено отримання права грошової вимоги в сумі 74 308,50 гривень за кредитним договором № 389593024 від 06 вересня 2021 року. Щодо договору №2224653 від 07 серпня 2021 року, то, на переконання суду, він є неукладеним, оскільки не містить підписів контрагентів, а відтак не породжує будь-яких цивільних прав і обов`язків. На рішення суду ТОВ "ЄАПБ" подано апеляційну скаргу, де покликається на на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, з огляду на що просить скасувати його і задовольнити позов повністю. Обґрунтовуючи її, зазначалося про доведеність заявлених вимог, адже в матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження виникнення між первісними кредиторами і відповідачем кредитних зобов`язань. Також усупереч висновків суду попередньої інстанції позивачем надано докази, які підтверджують заміну кредитора у зобов`язаннях та суму заборгованості. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не надано, хоча про таке право йому роз`яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення, ТОВ "ЄАПБ" посилалось на те, що в порушення умов кредитних договорів, за якими воно отримало право грошової вимоги, та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач своїх зобов`язань не виконав. Тому у нього виникла заборгованість за кредитним договором № 389593024 в розмірі 74 308,50 гривень, з яких: 17 500,00 гривень - сума заборгованості по основному боргу; 56 808,50 гривень - сума заборгованості по відсоткам, а за кредитним договором № 2224653 в розмірі 48 920,00 гривень, з яких: 15 000 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 33 920,00 гривень - сума заборгованості за процентами; а всього 123 228,50 гривень. На переконання позивача, його вимоги підтверджувались поданими до суду попередньої інстанції документами. Згідно з укладеним 06 вересня 2021 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 договору кредитної лінії № 389593024 кредитодавець надав позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 17 500 гривень на умовах строковості, зворотності, оплатності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в т.ч. на умовах фінансового кредиту продукту "Смарт" ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога". 20 жовтня 2022 року позивач (фактор) та ТОВ "Таліон Плюс" (клієнт) уклали договір факторингу № 20102022, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (пункт 2.1.). З витягу з реєстру прав вимоги № 2 до договору факторингу №20102022 від 20 жовтня 2022 року видно, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №389593024 становить 74 308,50 гривень, де 17 500 гривень скало основний борг, а 56 808,50 гривень - відсотки. На підтвердження цієї заборгованості позивачем надано її розрахунок. 07 серпня 2021 року ТОВ "Лінеура Україна" та відповідач уклали договір №2224653 про надання коштів на умовах споживчого кредиту за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ "Лінеура Україна", за яким товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 15 000 гривень. За договором факторингу № 27062022 від 27 червня 2022 року, укладеним між позивачем (фактор) та ТОВ "Лінеура Україна" (клієнт) фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт - відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав, або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою) та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 та є невід`ємною частиною договору (п.1.1. договору). Акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 27062022 від 27 червня 2022 року підписано позивачем та ТОВ "Лінеура Україна" 27 червня 2022 року. Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 27062022 від 27 червня 2022 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 2224653 становить 48 920 гривень, де 15 000 гривень за основною сумою боргу, а 48 920 гривень за процентами, що також підтверджується розрахунком позивача станом на 31 липня 2023 року. До позову також надавались паспорти до споживчих кредитів, відповідно до яких боржник підтверджував отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданих із обраних ним умов кредитування. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За правилами ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, відповідно до якої: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. З прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Між тим, відповідно до ч. ст. статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII. Статтею 12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Між тим, позивачем не надано жодних доказів, що підтверджують підписання договорів про надання кредиту електронним цифровим підписом, зокрема позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора, вчиненим з урахуванням положень ч. ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", ч. 1 ст. 205 ЦК України. З долучених позивачем документів неможливо було встановити те, що саме відповідачем були застосовані будь-яким способом ідентифікатори (коди підписання договору), зокрема, відсутні докази отримання відповідачем будь-яким чином цього одноразового ідентифікатора, відсутні докази реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційних системах кредиторів. Відсутні й докази щодо ідентифікації за номером телефону, який би належав позичальнику. Поготів, відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Однак, як і в ході розгляду справи судом попередньої інстанції, так і за час перегляду оскаржуваного рішення апеляційним судом, не було доведено факту перерахування грошових коштів за кредитними договорами на картковий рахунок позичальника. Також колегія суддів погоджується з судом попередньої інстанції щодо того, що матеріалами справи не містять підтвердження відступлення прав вимоги за укладеним між відповідачем та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" правочином. В укладеному між ТОВ "Таліон Плюс" та позивачем договорі факторингу вказується, що кредитним договором, за яким відчужується право вимоги, є укладений між первісним кредитором, яким є ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", та боржником кредитний договір, право грошової вимоги за яким отримало ТОВ "Таліон Плюс" на підставі договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року. Натомість сам договір кредитної лінії №389593024 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 укладався 06 вересня 2021 року. Тобто за наявними в справі документами ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" відчужила ТОВ "Таліон Плюс" право грошової вимоги за кредитним договором, якого на той час навіть не існувало. При цьому в матеріалах справи відсутнє підтвердження переходу права вимоги від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до ТОВ "Таліон Плюс". Фактично в матеріали справи містять докази щодо переуступлень прав вимог за певними кредитними договорами, тоді як належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту досягнення між сторонами згоди щодо відповідних правочинів, перерахування позичальнику грошових коштів та отримання їх ним, тобто будь-яких первинних фінансових документів позивачем не надано. Наявність паспортів споживчих кредитів також не може свідчити про дотримання належної форми договорів про споживче кредитування і це ґрунтується на висловленій з цього приводу правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, що викладена в постанові від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20. Так, у вказаній справі Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду знайшла підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом. У висновку зазначалось, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Тому ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Очевидно, що правонаступник кредиторів зобов`язаний подати всі докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції, у т.ч. й первинні фінансові документи, які перебували у відчужувачів права вимоги. Та обставина, що позивачу переуступлено права вимоги, не повинна пом`якшувати його процесуальний обов`язок в належному доказуванні позову. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. При цьому колегія суддів відхиляє посилання на необхідність спростування презумпції винуватості боржника в цивільних правовідносинах (ст.614 ЦК України), оскільки позивачем не доведено виникнення зобов`язань, і, як наслідок, самої вини позичальника. Тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а, отже, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд. Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги і положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Окрім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" залишити без задоволення, а заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2023 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків