Постанова 4812 № 489/5888/23

09.01.24 22-ц/812/143/24 Провадження №22-ц/812/143/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 09 січня 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи цивільну справу №489/5888/23 за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ієговської Анастасії Олександрівни, яке постановив Ленінський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Коваленка Ігоря Володимировича у приміщенні цього суду 05 грудня 2023 року, повний текст якого складений того ж дня, за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «САЛАМАНДРА» про стягнення страхового відшкодування, у с т а н о в и в : У жовтні 2023 р. ОСОБА_1 через свого представника Ієговську А.О. звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «САЛАМАНДРА» (далі - ПрАТ СК«САЛАМАНДРА», Товариство) про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного зі смертю потерпілого, належного сину загиблого. Позовна заява мотивована тим, що 23 липня 2022 року приблизно о 14:50 год. в Миколаївській області на автодорозі Н-11 із сполученням «Миколаїв - Дніпро» в районі села Воскресенське відбулася дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом марки «Peugeot 107», з державним номерним знаком НОМЕР_1 , допустив зіткнення із автомобілем «Daewoo Lanos», з державним номерним знаком НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 . Внаслідок даної ДТП водій автомобіля «Daewoo Lanos», з державним номерним знаком НОМЕР_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від отриманих тілесних ушкоджень помер. Позивач є сином загиблого і у зв`язку зі смертю батька йому спричинена значна та непоправна шкода. Станом на дату настання ДТП відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №205862622, який діяв на момент настання ДТП станом на 23 липня 2022 року. За фактом настання даної ДТП було внесено відомості про таку подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022150000000175 від 23 липня 2022 року за ст. 286 КК України та розпочато досудове розслідування. 30 грудня 2022 року прокурором Миколаївської обласної прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження №12022150000000175 від 23 липня 2022 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 , стосовно якого зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв`язку з його смертю. На дату подачі позовної заяви у представника позивача були відсутні будь-які докази, які б підтверджували той факт, що позивачу спричинена шкода внаслідок непереборної сили або внаслідок умислу потерпілого. Відповідно до вимог статей 33, 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» представником позивача 23 травня 2023 року були подані ПАТ «Страхова компанія «Саламандра» повідомлення про ДТП та заяви на виплату страхового відшкодування з усіма необхідними документами. Серед заявлених позивачем до відшкодування вимог містились: страхове відшкодування заподіяної моральної шкоди у розмірі 78000 грн.; страхове відшкодування понесених витрат на поховання - 74 260 грн.; страхове відшкодування, пов`язане зі смертю потерпілого - НОМЕР_3 грн. 30 травня 2023 року представником позивача було надіслано відповідачу заяву про долучення документів до страхової справи для прийняття рішення страховиком виплати страхового відшкодування. 19 вересня 2023 року страховиком було здійснено виплату страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди та понесених витрат на поховання загиблого в загальному розмірі 152260 грн. Проте, вимога позивача щодо здійснення страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого на умовах п. 27.2. ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком проігноровано. Жодного офіційного листа щодо прийнятого рішення та обґрунтування підстав невиплати страхового відшкодування у повному обсязі ні позивачем ні його представником отримано не було. Позивач є особою, який за життя свого батька був на його утриманні та мав право на утримання, оскільки є інвалідом І групи з 2012 року, а тому підпадає під дію п.3 ч.1 ст. 1200 ЦК України. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Загальний мінімально гарантований законом розмір страхового відшкодування, пов`язаний зі смертю потерпілого, що належить позивачу, становить 234000 грн. (6500,00 грн. х 36). Оскільки загальний ліміт страхового відшкодування заподіяної шкоди життю за полісом №205862622 становить 260000 грн., розмір страхового відшкодування, пов`язаний зі смертю потерпілого, становить 107740 грн. (260000 грн. - 152260 грн.). Посилаючись на викладене, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача 107740 грн. - мінімально гарантованого загального розміру страхового відшкодування пов`язаного зі смертю потерпілого, належного сину загиблого. Представником відповідача ПрАТ «СК «Саламандра»» 06 листопада 2023 року до суду подано клопотання про визнання дій представника позивача з подання позову як зловживання процесуальними правами, оскільки представником позивача подано завідомо безпідставний позов, за відсутності предмета спору та у спорі, який має очевидно штучний характер. Представник відповідача також просив залишити позов без розгляду на підставі статей 44, 257 ЦПК України, так як в провадженні суду знаходиться спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Представник позивача у запереченнях на клопотання відповідача, просив відмовити, оскільки справа, яка розглядалася Ленінським районним судом міста Миколаєва № 489/2662/23, в якій 09 листопада 2023 року ухвалено рішення, не стосувалося позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у зв`язку із смертю батька позивача. Правом на подання відзиву на позовну заяву Товариство на скористалося. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено те, що він перебував на утриманні загиблого ОСОБА_4 , оскільки ним не надано до суду будь-яких доказів того, що загиблий надавав позивачу допомогу та така допомога була постійним і основним джерелом засобів існування. Сам по собі факт проживання за однією адресою із загиблим не може свідчити про перебування позивача на його утриманні. В апеляційній скарзі представник позивача адвокат Ієговська А.О. вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, й просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту перебування на утримання померлого внаслідок ДТП батька як підстави відмову у позові є хибним. Так, на думку представник позивача, позиція районного суду відповідає нормам Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», жодним чином не відповідає вимогам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не поширюються на правовідносини що виникли із завдання шкоди, а виключно визначають принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулюють порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Отже, основною метою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є врегулювання надання соціальних пільг та виплат за рахунок бюджетних коштів. Тоді як основною метою обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Спеціальний закон, а саме п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Представник позивача вказує, що в матеріалах справи №489/5888/23 містяться докази, які свідчать про те, що позивач є непрацездатним, а саме являється інвалідом І групи з 2012 року. Наведене підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 ААА №972821 від 13 лютого 2012 року. Окрім цього, з наданих довідок про доходи, вбачається, що дохід загиблого батька перевищує дохід позивача. Крім того, на підставі ст. 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання. На думку представника позивача, позиція суду першої інстанції суперечить діючій правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 березня 2019 р. у справі №643/207/16-ц (провадження №61- 33638св18), відповідно до якої підпунктом «є» пункту 35.2 статті 35 Закону не встановлено чіткого переліку документів на підтвердження факту перебування особи на утриманні потерпілого, а тому необхідно дійти висновку, що такими документами можуть бути, в тому числі, надана довідка житлово-експлуатаційної організації з місця проживання (реєстрації) або довідка органу місцевого самоврядування про перебування на утриманні чи про спільне проживання із заявником. В матеріалах справи знаходиться докази, які підтверджують проживання позивача разом із загиблим батьком. Щодо доводів суду першої інстанції про доходи позивача, які перевищують прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, зазначаємо, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження №61-2386сво19) під час встановлення того, чи потребує особа матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання особою доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що така особа не потребує матеріальної допомоги. Відповідач не є органом пенсійного забезпечення, а являється страховою компанією, який зобов`язаний виконувати взяті на себе зобов`язання щодо забезпечення отримання відшкодування потерпілим внаслідок ДТП в межах страхового ліміту. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ПрАТ «СК «САЛАМАНДРА» просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Ієговської А.О . Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції з посиланням на положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та положення інших нормативно-правових актів, врахувавши висновки Верховного Суду, дійшов законних та обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позову про стягнення страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника. Представник відповідач зазначає, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом, тому при визначенні переліку документів, необхідних для отримання страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника таким законом є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Так, відповідно до ст. 35 цього закону для отримання страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника потерпілий надає страховику документи, що підтверджують документи перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника. Матеріали справи містять докази непрацездатності ОСОБА_4 , але не містять відомостей про розмір пенсії, наданих йому як утриманцю внаслідок втрати годувальника, а також про наявність рішення суду, яким би встановлювався факт перебування позивача на утриманні ОСОБА_4 . При цьому позивач має гарантоване державою право на пенсію. Для набуття права на утримання непрацездатна особа має мати дохід, менший за встановлений законом прожитковий мінімум на місяць відповідно до висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 18 квітня 2018 року по справі №165/325/17, від 13 січня 2021 року по справі №592/17552/18, від 11 квітня 2018 року у справі №640/5041/17. Також представником відповідача до апеляційного суду додатково подано клопотання із наведенням додаткових пояснень про те, що з огляду на постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року у справі №489/2662/23 про те, що ОСОБА_1 перебував на утриманні своєї матері - ОСОБА_5 , тобто мати позивача була його годувальником, таке виключає можливість бути годувальником позивача його батька - ОСОБА_4 , оскільки законодавство України не передбачає можливість наявності декількох годувальників. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону в оскаржуваній частині відповідає не в повній мірі. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, батьками позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 19, 25, 26, 27). 23 липня 2022 року приблизно о 14:50 год. в Миколаївській області на автодорозі Н-11 із сполученням «Миколаїв - Дніпро» в районі села Воскресенське відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в якій водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом марки «Peugeot 107», з державним номерним знаком НОМЕР_1 , допустив зіткнення із автомобілем «Daewoo Lanos», з державним номерним знаком НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 . Внаслідок даної ДТП водії обох транспортних засобів та пасажир автомобіля «Daewoo Lanos», з державним номерним знаком НОМЕР_2 , - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від отриманих тілесних ушкоджень померли. За фактом настання даної ДТП було внесено відомості про таку подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022150000000175 за ст. 286 КК України та розпочато досудове розслідування. Згідно з копії постанови від 30 грудня 2022 року прокурор Миколаївської обласної прокуратури закрив кримінального провадження № 12022150000000175, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 липня 2022 року, у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 , стосовно якого зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв`язку з його смертю (а.с.14-17). Станом на дату настання ДТП відповідальність водія марки «Peugeot 107», з державним номерним знаком НОМЕР_1 , за шкоду, спричинену майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у ПрАТ СК«САЛАМАНДРА» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №205862622, який діяв на момент настання ДТП (а.с. 18). Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 Глави 82 ЦК України та Законом України Закону від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон від 01 липня 2004 року № 1961-IV). Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Плата Верховного Суду у пунктах 187.1, 187.2 постанови від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 виснувала, що припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини. За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців), наприклад, транспортних засобів (унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв`язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі. Встановлення неправомірності діяння кожного з цих власників (володільців) достатньо для покладення на них солідарного обов`язку з відшкодування третім особам шкоди, завданої внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки. Такий обов`язок не залежить від вини осіб, які спільно неправомірними діяннями завдали шкоди. Згідно із статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування відповідно до статті 980 ЦК України можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). У статті 3 Закону від 01 липня 2004 року № 1961-IV визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Згідно зі статтею 6 Закону від 01 липня 2004 року № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону від 01 липня 2004 року № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до статті 23 Закону від 01 липня 2004 року № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що ПрАТ СК«САЛАМАНДРА» у справі, яка переглядається, не спростовував висновків органу досудового розслідування та прокурора щодо вини у вчиненні ДТП саме водія застрахованого цим страховиком транспортного засобу. З огляду на наведені положенні закону та правові висновки Верховного Суду, оскільки у ДТП, яка відбулася 23 липня 2022 року за участі застрахованого у відповідача транспортного засобу та внаслідок виключно винних дій водія цього транспортного засобу, загинув ОСОБА_4 , ця пригода є страховим випадком, що є підставою для вирішення питання щодо відшкодування за рахунок страховика шкоди, завданої смертю цієї потерпілої особи. 23 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СК «САЛАМАНДРА» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася 23 липня 2022 року і внаслідок якої загинув його батько ОСОБА_4 , та із заявами про виплату страхового відшкодування після смерті свого батька - потерпілого ОСОБА_4 , а саме - 74260 грн. витрат на поховання, 78000 грн. відшкодування моральної шкоди та 234000 грн. шкоди у зв`язку із втратою годувальника (а.с. 34-38). Відповідно до змісту позовної заяви страховиком ПрАТ «СК «САЛАМАНДРА» 19 вересня 2023 року було здійснено виплату страхового відшкодування заподіяної загибеллю батька моральної шкоди та понесених витрат на поховання в загальному розмірі 152260 грн., але питання страхового відшкодування ОСОБА_1 у зв`язку із втратою годувальника - батька по суті не розглянуто. Відповідач у справі, яка розглядається, таких обставин не заперечував. Відповідно до пунктів 9.1, 9.4 статті 9 Закону від 01 липня 2004 року № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування. Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону від 01 липня 2004 року № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (стаття 23 Закону від 01 липня 2004 року № 1961-IV). Пунктом 27.2 статті 27 Закону від 01 липня 2004 року № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності. Тлумачення вказаних положень закону свідчить про те, що пункт 27.2 статті 27 Закону від 01 липня 2004 року № 1961-IV за способом викладення змісту є відсилочним, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме на статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою. Як визначено частиною 2 статті 1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Обґрунтовуючи свою вимогу про стягнення з відповідача відшкодування шкоди, заподіяної смертю внаслідок ДТП потерпілого ОСОБА_4 , позивач посилався на те, що він є особою з інвалідністю першої групи та перебував на утриманні потерпілої особи, який є його батьком. Відмовляючи у стягненні відшкодування зазначеної шкоди, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено те, що він перебував на утриманні загиблого ОСОБА_4 , оскільки не надано суду будь-яких доказів того, що допомога, яка надавалась загиблим батьком була для ОСОБА_1 постійним і основним джерелом засобів до існування (не надано доказів того, що загиблий взагалі надавав таку допомогу позивачу, а якщо і надавав відсутні відомості про те, що така допомога була для позивача постійним і основним джерелом існування), а сам по собі факт проживання за однією адресою із загиблим не може свідчити про перебування позивача на його утриманні. Колегія суддів вважає такий висновок суду хибним. Так, згідно копії довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААА від 972871 від 13 лютого 2012 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю групи перша «Б» безстроково, потребує періодично сторонньої допомоги (а.с.30). ОСОБА_1 отримував та отримує державну соціальну допомогу як особа з інвалідністю І групи в розмірі, що забезпечує йому прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність (зокрема, за липень 2022 року він отримав 2027 грн.) (а.с. 31). Відповідно до витягу з реєстру територіальних громад міста Миколаєва №16.27-3224416-2023 від 02 червня 2023 року про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 (а.с. 33). Згідно копії довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №1400-0401-8/34256 від 25 травня 2023 року ОСОБА_4 отримував пенсію за віком, розмір якої за березень-червень 2022 року становив 2248 грн. на місяць (а.с. 32). Аналіз положень статті 1200 ЦК України дає підстави для висновку, що до осіб, які мають у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди 1) непрацездатні особи, які були на його утриманні; 2) непрацездатні особи, які мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Відмовляючи у стягненні шкоди, завданої смертю батька позивача, суд виходив з недоведеністю ним факту перебування на утриманні загиблого. Між тим, суд не оцінив, чи мав право ОСОБА_1 на день смерті цього потерпілого право на одержання від нього утримання. В силу положень статті 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Тобто обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх дочку, сина виникає за умови їх непрацездатності та якщо вони потребують матеріальної допомоги, а батьки можуть таку матеріальну допомогу надавати. Відповідно до статті 1 Закону України від 09 липня 20003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Суд першої інстанції, встановивши, що позивач є непрацездатною особою, не надав оцінки вищенаведеним доказам і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про відшкодування шкоди відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з підстав отримання позивачем державної соціальної допомоги як особа з інвалідністю І групи, яка перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, оскільки саме по собі отримання пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум, не свідчить про відсутність потреби у матеріальній допомозі. При цьому суд надав оцінку доказам у справі лише у контексті з`ясування питання, чи перебував позивач на утриманні ОСОБА_4 на момент його смерті, проте відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання. Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц, провадження № 61-33638св18; від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц, провадження № 61-20355св19; від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц, провадження № 61-320св20, від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20, провадження № 61-7108св21, які судом першої інстанції безпідставно не враховано. Апеляційний суд вважає, що при оцінці, чи потребує повнолітній непрацездатний син (дочка) матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання ним (нею) доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що син (дочка) не потребують матеріальної допомоги. Так, як встановив суд, позивач є особою з інвалідністю 1 групи, тобто є непрацездатним, потребує періодичної сторонньої допомоги, медикаментозного, амбулаторного, стаціонарного лікування (а.с. 30). Крім того, розмір пенсії, яку отримував за життя його батька, більше розміру отримуваної ним як особи з інвалідністю І групи державної соціальної допомоги. Наведене доводить, що ОСОБА_1 потребував матеріальної допомоги, а його батько міг йому її надавати. Тому колегія суддів вважає доведеним, що відповідно до критеріїв статті 198 СК України ОСОБА_4 на день смерті внаслідок ДТП мав обов`язок утримувати позивача та приймає аргументи апеляційної скарги щодо помилкового висновку суду про відмову у стягненні на його користь відшкодування матеріальної шкоди, завданої смертю годувальника, та відхиляє відповідні заперечення відзиву на апеляційну скаргу. Також колегія суддів не погоджується з додатковими запереченнями представника відповідача про те, що стягнення судовим рішенням у справі № 489/2662/23 на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування у зв`язку із смертю матері виключає наявність підстав для задоволення позовних вимог у справі 489/5888/23, оскільки законом не виключається обов`язок обох батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних сина або доньку. Колегія суддів зауважує також про помилковість доводу відзиву відповідача на апеляційну скаргу щодо необхідності попереднього встановлення позивачем в судовому порядку факту перебування на утриманні потерпілої від ДТП особи. Так, згідно зі статтею 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Частинами першою, другою та четвертою статті 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є конфліктом, суперечністю, протиборством сторін. Під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Оскільки у справі, яка розглядається, встановлення факту перебування позивача на утриманні його батька пов`язано із вирішенням спору, який виник зі страховиком з приводу виплати страхового відшкодування, відсутні підстави для встановлення такого факту в порядку окремого провадження. Щодо розміру такого відшкодування, колегія суддів виходить з наступного. Виходячи з положень пункту 27.2 статті 27 Закону від 01 липня 2004 року № 1961-IV мінімально гарантований розмір страхового відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника ОСОБА_4 , який померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , становить 234000 грн. (36 х 6500 грн. (мінімальна заробітна плата у місячному розмірі на день настання страхового випадку). ОСОБА_1 просив про стягнення з відповідача страхового відшкодування, пов`язаного зі смертю потерпілого в розмірі 107740 грн., виходячи з граничного ліміту страхового відшкодування на одного потерпілого (260000 грн.) та розміру виплаченого відповідачем відшкодування в розмірі 152260 грн., тому з урахуванням вимог частини 1 статті 13, частини 6 статті 367 ЦПК України, саме 107740 грн. підлягають стягненню з відповідача. Оскільки при ухваленні рішення про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого у страховому випадку, суд першої інстанції дав належну оцінку не усім обставинам справи, помилково застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, рішення суду в силу вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно скасувати, прийняти нове рішення про задоволення таких вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду скасовано, позовні вимоги задоволені є підстави для розподілу апеляційним судом судових витрат. Відповідно до частин 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються, зокрема, із судового збору. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Порядок та розміри сплати судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» (далі - Закон). Відповідно до положень підпунктів 1, 6 пункту 1 частини 2 статті 4 цього Закону позивач при поданні позовної заяви мав сплатити 1 відсоток ціни позову, що становить 1077 грн. 40 коп., а при поданні апеляційної скарги - 1616 грн. 10 коп. (1077 грн. 40 коп. х 150%). Позивач на підставі пунктів 2, 9 часини 1 статті 5 Закону звільнений від сплати судового збору, тому його при зверненні до судів не сплачував. Внаслідок ухвалення апеляційним судом рішення про задоволення апеляційної скарги та задоволення позовних вимог з відповідача слід стягнути в дохід держави 2693 грн. 50 коп. судового збору (1077 грн. 40 коп.+ 1616 грн. 10 коп.). Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ієговської Анастасії Олександрівни задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 05 грудня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «САЛАМАНДРА» про стягнення страхового відшкодування задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «САЛАМАНДРА» (ЄДРПОУ 21870998), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 107740 грн. страхового відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого ОСОБА_4 . Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «САЛАМАНДРА» (ЄДРПОУ 21870998) в дохід держави 2693 грн. 50 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська _______________________________________________ Повний текст постанови складений 09 січня 2024 року