Ухвала КАС ВС № 199/8630/22

УХВАЛА 08 січня 2024 року м. Київ справа № 199/8630/22 адміністративне провадження № К/990/42572/23 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.09.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 199/8630/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 25.10.2022 № 29, затверджене начальником відділу Амур-Нижньодніпровського відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, яким вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку російської федерації ОСОБА_1 . Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.09.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023, адміністративний позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу. Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Так, у тексті касаційної скарги заявник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі № 199/8630/22 є пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо посилання позивача на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України Суд зазначає таке. Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України). Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.05.2023 у справі № 380/3195/22, від 25.01.2019 у справі № 826/382/18, від 13.03.2019 у справі № 826/11708/17, від 08.07.2021 у справі № 160/674/19, від 20.05.2022 у справі № 340/370/21, від 31.10.2019 у справі № 813/1960/18, від 18.01.2023 у справі № 500/26/22, у справі № 500/1912/22, від 21.05.2021 у справі № 1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі № 340/141/21, від 16.09.2021 у справі № 240/10995/20, від 12.09.2022 у справі № 120/16601/21-а, у справі № 580/1300/22, від 15.05.2019 у справі № 815/7245/16, у справі № 826/10888/18, у справі № 480/4556/18. Однак скаржник не зазначає, яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не вказує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Суд зазначає, що таке формальне посилання на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо посилання позивача на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України Суд зазначає таке. У тексті касаційної скарги позивач вказує, що слід відійти від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.03.2018 у справі № 825/1571/17, стосовно того, що стан дотримання прав людини в певній країні не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності позивачу буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання по відношенню до такої держави-терориста з нацистським політичним режимом як Російська Федерація. Так, за змістом пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Позивачем не зазначено жодної норми права, з приводу застосування якої Верховним Судом викладено правовий висновок, і від якої є необхідність відступлення, на думку заявника. А тому посилання позивача на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, як на підставу касаційного оскарження Верховним Судом відхиляється. З приводу посилань позивача на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України Суд зазначає наступне. Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Обґрунтовуючи посилання на вказану норму процесуального закону скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини п`ятнадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» у подібних правовідносинах. За приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т. і.), а також зазначення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. Проте, подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник, вказавши норму права, яку на його думку, суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, водночас не обґрунтував належним чином, у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права. Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, та не викладення позивачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України Суд, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.09.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі № 199/8630/22 - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. ........................... Ж.М. Мельник-Томенко Суддя Верховного Суду