Ухвала ККС ВС № 159/3780/20

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2024 року м. Київ Справа № 159/3780/20 Провадження № 51-975 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Любешівського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ківерці Волинської області, українця, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Любешівського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2022 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Згідно з вироком ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за те, що він 12.05.2020 о 14:30 год, будучи у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи у будинку АДРЕСА_2 , під час конфлікту з ОСОБА_5 , який раптово виник на ґрунті особистих неприязних відносин, маючи прямий умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті іншій особі, усвідомлюючи при цьому суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно завдав ОСОБА_5 один удар ножем в шию, однак свій злочин не довів до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілому своєчасно була надана медична допомога. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року вирок суду першої інстанції було залишено без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які об`єктивні докази, які б доводили наявність у нього умислу, спрямованого на замах на вбивство потерпілого. Вказує, що потерпілий ОСОБА_5 у судовому засіданні не заперечував той факт, що сам перебував у стані алкогольного сп`яніння й чітко не бачив предмета, яким йому були заподіяні тілесні ушкодження, а тому його показання не можуть бути доказом на підтвердження вини щодо умислу, який був спрямований на вчинення вбивства. Також вважає, що суд дійшов передчасного висновку про кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки необхідно було проаналізувати аспекти кваліфікації інкримінованого діяння за ч. 1 ст. 121 КК України. Зазначає, що апеляційний суд формально погодився з висновками суду першої інстанції й безпідставно залишив вирок місцевого суду без зміни. Мотиви суду Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вбачає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому. Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, поклав в основу вироку зібрані у встановленому законом порядку та досліджені у судовому засіданні докази. Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що потерпілий ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначав, що поведінка обвинуваченого ОСОБА_4 набула агресивного характеру після того як він (потерпілий), маючи при собі пляшку алкогольного напою, не погодився її вийняти для спільного споживання, у зв`язку із чим виникла суперечка. Обвинувачений різким рухом лівої руки потягнув його до себе, й він вдарився об стіл, а пляшка у внутрішній кишені куртки розбилася. Обвинувачений не зупинив своїх злочинних дій й правою рукою завдав йому поранення в шию. Аналогічні показання були надані в судовому засіданні й свідком ОСОБА_6 . Потерпілий ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_6 під час проведення з ними слідчих експериментів 26 березня 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 підтвердили, що вони добре пам`ятають обставини події 12 травня 2020 року, вказавши при цьому місце, час, обставини що передували, обстановку в приміщенні в момент події, кількість осіб. Також під час дослідження речових доказів свідок ОСОБА_6 , в помешканні якого відбулась подія, впізнав належний йому ніж, який був знаряддям злочину та перебував на момент подій 12.05.2020 в приміщенні його житлового будинку. При цьому він пояснив, що добре знає цей ніж, оскільки придбав його як сувенір під час перебування в Данії. Також зі змісту вироку вбачається, що судом першої інстанції під час судового розгляду було перевірено можливість нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5 іншими особами, які на момент події перебували в будинку за адресою АДРЕСА_2 . Однак це не знайшло свого підтвердження, оскільки з наданих пояснень потерпілого ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з`ясовано, що, зокрема, ОСОБА_7 на момент виникнення суперечки відпочивав в сусідній кімнаті, а особа на прізвисько « ОСОБА_8 » спав в кінці стола, будучи в стані сильного алкогольного сп`яніння, що в поєднанні з іншими доказами виключає можливість завдання удару потерпілому вказаними особами. Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що показання потерпілого ОСОБА_5 є чіткими та послідовними, узгоджуються з іншими доказами та поясненнями свідків, й при цьому у потерпілого не було підстав обмовляти обвинуваченого. Твердження касаційної скарги засудженого про те, що судом першої інстанції було неправильно кваліфіковано його дії, оскільки його діяння підлягало кваліфікації за ч. 1 ст. 121 КК України, колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими. При розмежуванні замаху на вбивство та умисного тяжкого тілесного ушкодження суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, при вирішенні питання щодо кваліфікації діянь ОСОБА_4 суди врахували: що між обвинуваченим і потерпілим виник конфлікт; характер, послідовність, рішучість дій обвинуваченого, який умисно завдав удар ножем в життєво важливий орган - шию; знаряддя злочину - ніж; локалізацію поранень та механізм їх спричинення. Також судами було враховано поведінку засудженого, зокрема те, що він не надав допомоги потерпілому та залишив місце вчинення злочину. Зважаючи на указане вище, колегія суддів вбачає, що місцевий суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України. Апеляційний суд, переглянувши вирок в апеляційному порядку, дав належну оцінку доводам апеляційних скарг захисника та засудженого й обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Таким чином, оскільки з касаційної скарги засудженого та змісту оскаржуваних судових рішень не убачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Любешівського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року. Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3