Постанова 4824 № 755/6276/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №755/6276/23 провадження № 22-ц/824/2867/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І. розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Ніколаєнко Олени Миколаївни на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2023 року в складі судді Катющенко В.П., встановив: 10.05.2023 Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2023 року позовна заява була залишена без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків для надання належним чином засвідчених доказів на підтвердження позовних вимог та їх перекладу на державну (українську) мову. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2023 року вказану позовну заяву повернуто позивачу з підстав не усунення недоліків в повному обсязі. 08.11.2023 представник АТ КБ «ПриватБанк» - Ніколаєнко О. М. на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2023 року подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Свої доводи обґрунтовує тим, що повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про залишення заяви без руху, можливе лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали, але ухилилась від виконання вимог, зазначених в ній, проте на виконання вимог ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2023 року про залишення позовної заяви без руху позивачем було направлено до суду першої інстанції відповідну заяву про усунення недоліків. Також зі змісту позовної заяви, яка викладена українською мовою, а також заяви про усунення недоліків вбачається, що позивачем зазначено обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також зазначено, що до матеріалів справи надано докази якими, на думку позивача, ці обставини підтверджуються. Зазначає, що аналіз наданих сторонами доказів, здійснюється судом при вирішенні спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову без руху. Позивач виправив недоліки позовної заяви на власний розсуд, тому виконав вимоги суду першої інстанції, а тому підстав для повернення позовної заяви не було. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не звернув увагу на те, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, а недоліки, встановлені судом, могли бути усунуті під час підготовчого провадження та дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачеві. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалась. Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2023 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 06.09.2019 року, яка складається з заборгованості за кредитом - 25 706,16 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом - 5 167, 74 грн та судові витрати у розмірі 2 684 грн (а.с. 1-4). Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без руху з тих підстав, що надані банком докази на підтвердження позовних вимог не засвідчені позивачем у відповідності до норм чинного законодавства та правил оформлення організаційно-розпорядчої діяльності, а також до позовної заяви в якості доказів додано: «Заявка на актуализацию данных по премиальной карте» та частково «Витяг з протоколу №35 засідання Правління від 20.08.2019, блок 7», викладені іноземною мовою, що унеможливлює дослідження її змісту під час розгляду справи судом. Зазначено, що для усунення виявлених недоліків до суду необхідно подати перераховані судом документи із датою засвідчення документу та особи, яка його засвідчила, а також скріплені печаткою банку. Крім того, позивачу слід подати засвідчені докази, долучені до позовної заяви, дотримуючись приписів ст. 95 ЦПК України та Національного стандарту України «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163:2020», затвердженого наказом ДП «УкрНДНЦ» від 1 липня 2020 року №

144. Також зазначено, що позивачем має бути поданий переклад на державну (українську) мову вищезазначеного доказу, відповідно до кількості учасників судового процесу. Матеріалами справи встановлено, що 25 травня 2023 року ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху було доставлено на електронну адресу представника позивача, про що свідчить відповідна довідка, яка знаходиться в матеріалах справи (а.с. 12). 30 травня 2023 року стороною позивача було направлено до суду заяву про усунення недоліків (а.с. 13-66). На усунення недоліків позовної заяви позивач направив до суду заяву, до якої долучив засвідчені належним чином копії документів. У заяві посилався на те, що АТ КБ «Приватбанк» на момент укладення кредитного договору у 2019 році не відносився ні до органів державної влади, ні до органів місцевого самоврядування. Крім того, на момент укладення кредитного договору, будь-які заборони щодо укладення договору російською мовою були відсутні. Вказував, що надані документи (докази) російською мовою не порушують жодну норму процесуального права, а тому не можуть бути підставою для визнання позову неподаним та повернення його позивачу. Оскаржуваною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 червня 2023 року позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості повернуто позивачу, у зв`язку з тим, що позивач не в повній мірі усунув недоліки позовної заяви. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року). Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ЦПК України. За змістом п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Згідно з ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Частиною 4 ст. 95 ЦПК України встановлено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно з ч. 5 ст. 95 ЦПК України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 6 ст. 95 ЦПК України). Частиною 3 ст. 185 ЦПК України встановлено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. При цьому, ст. 175 і 177 ЦПК України не містять вимоги до позовної заяви щодо надання належних доказів, копій документів, засвідчених належним чином відповідно до ч. 5 ст. 95 ЦПК України, подання перекладу доказів, а також подання документів до суду у відповідній послідовності до зазначення таких у додатках, та відповідно не усунення вказаних недоліків не може бути підставою для повернення позовної заяви. Апеляційний суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що виходячи з вимог процесуального закону, оцінка наданих позивачем доказів у справі, в тому числі з підстав їх належності, допустимості і достовірності проводиться судом за результатами розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження у справі. Апеляційний суд також враховує, що визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів є завданням підготовчого провадження (п. 3 ч. 1 ст. 189 ЦПК України). Зокрема, згідно з п. 8 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста. Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для залишення позовної заяви без руху та в наступному її повернення були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України. Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 02 червня 2023 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 353, 367, 379, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Ніколаєнко Олени Миколаївни задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2023 року скасувати. Справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості направити до Дніпровського районного суду м. Києва для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк Судді І. М. Рейнарт Т. І. Ящук