Постанова 4803 № 242/1190/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/83/24 Справа № 242/1190/22 Суддя у 1-й інстанції - Пронін С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 січня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Кішкіної І.В., суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу №242/1190/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2022 року (суддя Пронін С.Г., повний текст рішення складено 03 жовтня 2022 року), в с т а н о в и в : В червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Авдіївського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27 жовтня 2020 року він уклав з відповідачкою попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір був підписаний сторонами та нотаріально не посвідчувався. Згідно з умовами договору він повинен був заплатити за вказану квартиру 10000 доларів США, що на той час було еквівалентно 280000 гривень. Ним було внесено 74000 гривень завдатку, як це було оговорено вказаним договором. В подальшому позивач зобов`язувався виплачувати відповідачу щомісяця 10000 гривень, які зараховувались в загальну суму за продаж квартири. Кінцевий строк виплати - 27 жовтня 2022 року. Він дійсно проводив щомісячно оплату, але не завжди у вказаній сумі по 10000 гривень. Відповідачка пообіцяла позивачу, що в разі сплати половини вартості квартири вона зареєструє його у квартирі, але своєї обіцянки не виконала. 24 лютого 2022 року російські війська почали повномасштабне вторгнення на територію України через що, позивач просив відповідачку призупинити виплату вказаних сум. 18 квітня 2022 року за наказом керівника ДСНС України, де він проходить службу, його було евакуйовано в смт. Ярмолиці Хмельницького району Хмельницької області для подальшого проходження служби. Відповідачка повідомила, що це її не влаштовує і вона припиняє з ним всяку співпрацю, а вказані кошти, внесені ним як завдаток, вона залишає собі. Він просив відповідачку повернути йому сплачені кошти, оскільки будинок, в якому розташована спірна квартира зруйнований та не придатний для проживання. Відповідачка у добровільному порядку повернула йому 10000 гривень (двома платежами по 5000 гривень), після цього, з її слів виїхала за межі України та зв`язатись з нею він не має можливості. Загальна сума коштів, які були сплачені відповідачці за спірну квартиру складає 106376 гривень. Нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири між сторонами укладено не було, у зв`язку із чим зобов`язань перед відповідачкою щодо сплати вартості квартири у нього не виникає. Тому сплачені ним відповідачці грошові кошти не є завдатком, а є авансом, у зв`язку із чим відповідач володіє ними без достатніх правових підстав. Тому, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь грошові кошти у розмірі 106376 гривень та понесені ним судові витрати. Рішенням Авдіївського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 106376,00 гривень, судовий збір у розмірі 1063,76 гривень та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9000,00 гривень, всього 116439,76 гривень. З вказаним судовим рішенням не погодилася відповідачка ОСОБА_2 та оскаржила його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, стягнути з позивача на користь відповідачки судовий збір в розмірі 1595,64 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 18500,00 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що матеріали справи містять ордер представника позивача адвоката Холостенка О.В. на представництво інтересів позивача лише в Селидівському міському суді Донецької області, ордеру представника позивача адвоката Холостенка О.В. на представництво інтересів в Авдіївському міському суді Донецької області матеріали справи не містять, отже судом допущено до розгляду справи представника без повноважень, що свідчить про порушення судом норм процесуального права. Крім того вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 9000 грн. Також зазначає, що строк дії попереднього договору обумовлений до 27 жовтня 2022 року, факт звернення позивача з позовом 04 липня 2022 року є доказом відмови відповідача від виконання вказаного договору в односторонньому порядку. Від відповідача не надходило звернень щодо призупинення оплати щомісячних платежів та про повернення грошових коштів. Вважає, що позивач вводить суд в оману, вказуючи, що відповідачка не виконала вимогу щодо реєстрації відповідача у квартирі, оскільки сам позивач відмовився від виконання договору та евакуювався в Хмельницьку область. Вважає, що надані до позову копії роздруківок про переказ коштів не мають жодного відношення до розрахунку за попереднім договором купівлі-продажу від 27 жовтня 2020 року, оскільки вказані перекази не містять призначення платежу. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Холостенко О.В. просить апеляційний суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 29000 грн. Представник позивача Холостенко О.В. надав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката відповідачки. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд дійшов таких висновків. У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна та отримання завдатку продавцем, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Договір нотаріально не посвідчувався, містить підписи сторін. Згідно із пунктом 1 вказаного договору, продавець ( ОСОБА_2 ) та покупець ( ОСОБА_1 ) у подальшому зобов`язались у строк і на підставах цього договору, укласти договір купівлі-продажу (основний договір) на належне продавцю нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 , що належить відповідачці ОСОБА_2 на праві власності. Відповідно до пункту 4 зазначеного договору, ціна нерухомого майна, що передається покупцю ( ОСОБА_1 ), оговорена між сторонами та складає 10000 доларів США, що на момент підписання договору складає 280000 грн. Згідно із пунктом 5 даного договору, у підтвердження своїх намірів у виконанні обов`язків укласти в подальшому основний договір купівлі-продажу вищезазначеного майна, покупець ( ОСОБА_1 ) передав, а продавець ( ОСОБА_2 ) прийняла грошову суму - завдаток у розмірі 74000 грн. Дана сума є частковою сумою вартості майна, що оговорена у цьому договорі. У подальшому покупець ( ОСОБА_1 ) зобов`язався виплачувати продавцю ( ОСОБА_2 ) щомісяця 10000 грн, які зараховуються в загальну суму продажу квартири. У випадку невиконання, або неналежного виконання вимог цього договору, вказаного у пункті 1 в строк не пізніше 27 жовтня 2022 року, з вини продавця, а також невиконання вимог пункту 3 цього договору продавець зобов`язаний повернути покупцю завдаток (на підставі статей 570, 571 ЦК України) (пункт 6 вказаного договору). Відповідно до пункту 7 даного договору у випадку невиконання або неналежного виконання вимог цього договору, вказаного у п. 1 в строк не пізніше 27 жовтня 2022 року з вини покупця він втрачає завдаток у повному обсязі (на підставі статей 570, 571 ЦК України). Відповідно до пункту 9 вказаного договору, оформлення основного договору купівлі-продажу проводиться нотаріально. Як вбачається з пункту 10 договору покупець та продавець дійшли згоди, що відразу після підписання цього договору Продавець передає покупцеві всі документи, сам предмет нерухомого майна, що обумовлені у п. 1 цього договору, і не заперечують, що покупець буде вести самостійне господарювання, займатись ремонтом або поліпшенням технічного стану майна. Покупець після отримання документа та майна вказаного у цьому договорі самостійно несе тягар по сплаті всіх необхідних платежів та схоронності майна. Згідно із пунктом 11 вказаного договору, цей договір набирає законної сили з моменту його підписання і вважається виконаним при підписанні основного договору купівлі-продажу на предмет цього договору, що обумовлена п. 1 цього договору. Згідно із квитанціями «Переказ на іншу карту Ощадбанку» наданих позивачем, позивачем було переказано на картку «Ощадбанку» на ім`я відповідачки 21 грудня 2020 року - 8500 грн, 21 грудня 2020 року - 500 грн, 25 січня 2021 року - 6500 грн, 22 квітня 2021 року - 8000 грн, 01 травня 2021 року - 4000 грн, 01 травня 2021 року - 500 грн, 25 червня 2021 року - 8040 грн, 24 липня 2021 року - 3000 грн, 26 липня 2021 року - 1500 грн, 20 серпня 2021 року - 3500 грн, 21 вересня 2021 року - 5600 грн, 08 лютого 2022 року - 700 грн, всього - 50340 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки сторонами не було укладено попереднього договору, який би відповідав вимогам чинного законодавства, зокрема щодо обов`язкового нотаріального посвідчення договору, а отже підписаний між сторонами договір від 27 жовтня 2020 року за своєю правовою природою є договором про наміри та не є попереднім договором, основного договору купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами також укладено не було, та враховуючи, що стороною відповідача в ході судового розгляду не доведено факту укладання з позивачем договору найму (оренди) зазначеної квартири, а також, що отримані відповідачем кошти від позивача мають інше цільове призначення та були переказані саме за договором оренди житла, виплачені позивачем відповідачу грошові кошти підлягають поверненню позивачу. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частин 1, 3 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору. Згідно із статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання. Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання. Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, а також висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19), від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц (провадження № 61-6475св20), від 08 квітня 2021 року у справі № 640/19696/17 (провадження № 61-2624св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 363/222/17 (провадження № 61-21879св19) та від 22 лютого 2022 року у справі № 750/2209/21 (провадження № 61-17523св21). Згідно із статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Оскільки договір, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства, між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 106376,00 грн є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком. Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що грошові кошти, передані відповідачці, є авансом, а тому підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача. Відповідно до частини 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Згідно із частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що, з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Доводи апеляційної скарги щодо залучення до участі у справі представника позивача без належних повноважень є безпідставними, оскільки матеріали електронної справи містять ордер Холостенка О.В. на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги №18 від 30 червня 2022 року в Авдіївському міському суді Донецької області. Отже, аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Разом з тим, розглядаючи вимогу представника позивача Холостенка О.В. про відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 1 - 5 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З матеріалів справи вбачається, що 30 червня 2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Холостенко О.В. укладено договір про надання правової допомоги №18, відповідно до якого адвокат взяв на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі і на умовах, передбаченим цим договором, а клієнт зобов`язаний прийняти та оплатити надану правову допомогу у порядку та строки обумовлені сторонами. Згідно з ордером на надання правничої (правової) допомоги Холостенко О.В. на підставі договору про надання правової допомоги №18 від 30 червня 2022 року надає ОСОБА_1 правову допомогу в Дніпровському апеляційному суді. Відповідно до додаткової угоди №2 до договору №18 про надання правничої допомоги від 01 грудня 2023 року адвокат Холостенко О.В. і ОСОБА_1. визначили гонорар адвоката в розмірі 29000,00 грн, але не більше визначеного розміру за рішенням Дніпровського апеляційного суду у справі №242/1190/22. Отже, наявні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічного висновку дійшов суд в постановах Верховний Суд від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18 (провадження №61-6627св20) та від 16 червня 2021 року у справі №640/4126/19 (провадження №61-14735св20). Крім того, відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis § 268 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, керуючись принципом співмірності, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000,00 грн. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання колегії, відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2022 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 04 січня 2024 року. Судді І.В. Кішкіна О.В. Агєєв О.І. Корчиста