Постанова Київський апеляційний суд № 757/32650/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ справа № 757/32650/20-ц провадження № 22-ц/824/15927/2023 12 грудня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т.І. при секретарі Усковій Я. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року в складі судді Григоренко І. В., встановив: 29.07.2020 ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним з позовом, в якому просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя - автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG, державний номерний знак НОМЕР_1 , коричневого кольору, об`єм двигуна 2697, стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію за належну їй 1/2 частку в праві власності на автомобіль в розмірі 459 000грн. Посилалась на ті підстави, що 14 вересня 2007 року між нею та відповідачем був укладений шлюб. Вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року (справа №753/22146/19) даний шлюб було розірвано. Під час перебування в шлюбі з відповідачем, 07.06.2017 ними був придбаний автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, державний номерний знак НОМЕР_1 , який був зареєстрований на відповідача. З моменту розірвання шлюбу спірним автомобілем користується відповідач. Позивач не заперечувала проти залишення вказаного автомобіля у власності відповідача із стягненням з нього н а свою користь грошової компенсації вартості 1/2 частину у праві власності на автомобіль в сумі 459 000 грн, розмір якої позивач визначила, виходячи з середньої ринкової вартості спірного автомобіля. 03.07.2021 ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль VOLKSVAGEN TOUREG, державний номер НОМЕР_1 . Посилався на ті підстави, що вказаний автомобіль було придбано за кошти, отримані ним від продажу автомобіля, який він мав у власності до шлюбу. Так, 20.08.2007, ним за особисті кошти було придбано автомобіль Nissan Х-TRAIL 2.0 CVT, про що свідчать договір №12.08-1-1к купівлі-продажу від 12.08.2007, копії квитанцій та акт приймання-передачі автомобіля. В березні 2013 року, продавши вказаний автомобіль, він придбав автомобіль Honda-Pilot 3.5., що підтверджується договором купівлі-продажу №0754 від 20.03.2013. 17.05.2017, відповідно до договору купівлі-продажу №0921862, ним було придбано автомобіль VOLKSVAGEN TOUREG, державний номер НОМЕР_1 . Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя - автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG, державний номерний знак НОМЕР_1 , коричневого кольору, об`єм двигуна 2697, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну їй 1/2 частину в праві власності на автомобіль в розмірі 459 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 590 грн у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору. В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено. 09.06.2023 ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольнити зустрічний позов про визнання майна особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Вважає, що суду першої інстанції було надано достатньо доказів на підтвердження зустрічного позову. Судом першої інстанції не враховано кредитні зобов`язання, які виникли у нього під час перебування в шлюбі з ОСОБА_1 та які він виконував самостійно, враховуючи походження іншого спільного майна, яке було придбано завдяки йому, а знаходиться в користуванні позивача. 23.10.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Коновал О. В. подала відзив на апеляційну скаргу, в які просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Ромашевська О. В. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Представник ОСОБА_1 - адвокат Коновал О. В. просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 2007 року по 20 лютого 2020 року. 07.06.2017, в період шлюбу, сторонами набуто майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, зокрема: автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, 2017 року випуску. Згідно з даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, 2017 року випуску, об`єм двигуна -2967 см3 , який належав ОСОБА_2 , був перереєстрований на нового власника на підставі договору купівлі-продажу №8046/2021/2473252, укладеного 11.03.2021 в ТСЦ №8046 РСЦ МВС в м. Києві. Згідно наданих позивачем роздруківок із сайту AVTO.RIA, ринкова вартість спірного автомобіля складає 918 000 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач розпорядився спільним майном подружжя на власний розсуд, без згоди і врахування інтересів позивача, а відтак позивачем обрано належний спосіб захисту її порушених прав шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації половини вартості відчуженого автомобіля. При визначенні ринкової вартості майна суд першої інстанції врахував надані позивачем докази з сайту AVTO.RIA, а також ту обставину, що сторони не заявили клопотання про призначення в справі судової товарознавчої експертизи. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Саме про таке застосування норм статей 57, 60 СК України зазначено у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини 3 статті 61 СК України кореспондує частині 4 статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 5, ч. 6 ст. 81 цього Кодексу, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до положень ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, грошові кошти на придбання спірного автомобіля було сплачено в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі. Суд першої інстанції дав належну правову оцінку доводам відповідача в тій частині, що спірний автомобіль було придбано відповідачем 07.06.2017 за рахунок коштів, отриманих від продажу автомобіля, який він мав у власності до шлюбу. Матеріали справи не містять зазначення розміру коштів, які були отримані від продажу автомобіля Nissan Х-TRAIL 2.0 CVT, який було придбано відповідачем 20.08.2007, а також належних доказів, що саме вказані грошові кошти були витрачені на придбання спірного автомобіля в 2017 році. За таких обставин відсутні правові підстави вважати, що спірний автомобіль було придбано за рахунок коштів, які належали особисто відповідачу. Надані суду докази на підтвердження придбання відповідачем автомобіля Nissan Х-TRAIL 2.0 CVT та автомобіля Honda-Pilot 3.5. в своїй сукупності не є достатніми для висновку, що джерелом придбаного під час шлюбу спірного автомобіля були особисті кошти ОСОБА_2 . Судом апеляційної інстанції не може бути взято до уваги доводи відповідача, викладені в його апеляційній скарзі, в тій частині, що судом першої інстанції не враховано кредитні зобов`язання, які виникли у нього під час перебування в шлюбі з ОСОБА_1 та які він виконував самостійно, враховуючи наявність іншого спільного майна. Позовних вимог про розподіл боргових зобов`язань, що виникли в інтересах сім`ї, заявлено не було. Відповідачем також не зазначено, які саме боргові зобов`язання та яким чим суд першої інстанції повинен був врахувати при розгляді даної справи. Відповідно до ч.6 ст.367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Оскільки презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя відповідачем не спростовано, матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за його особисті кошти, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання особистою власністю спірного рухомого майна. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України). За змістом частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Вирішуючи спір суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, 2017 року випуску, є спільним майном подружжя, а тому зазначене майно підлягає поділу в рівних частках. Зважаючи на те, що ОСОБА_2 розпорядився транспортним засобом на власний розсуд без письмової згоди ОСОБА_1 , то позивачка має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірного транспортного засобу. Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 вартості спірного транспортного засобу, суд першої інстанції виходив з того, що розмір грошової компенсації за належну частку в майні підлягає визначенню виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, що становить 459 000 грн. Матеріали справи та подана апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди відповідача з визначеною судом оцінкою 1/2 частини спірного автомобіля. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що аргументи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58). Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 02.01.2024. Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук