Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/11169/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/11169/21 пров. № А/857/18722/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Матковської З М., Ільчишин Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року про залишення без задоволення заяви про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду (постановлену головуючим-суддею Денисюком Р.С. в порядку письмового провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ, яка призвела до не нарахування та невиплати йому щомісячного підвищення до пенсії, встановленого ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796) та зобов`язати відповідача провести в межах строку позовної давності нарахування та виплату йому щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, встановленого ст.39 цього Закону у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) та проводити таке нарахування у подальшому. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону №796 та зобов`язано ГУ ПФУ здійснити ОСОБА_1 з 01.04.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному ст.39 цього Закону, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 25.09.2023 позивачем подано заяву в порядку статті 383 КАС України, в якій він просив визнати протиправними дії, вчинені суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 у цій справі. В обґрунтування заяви зазначає, що виконуючи рішення суду, відповідач зобов`язаний застосувати розмір доплати до пенсії на рівні двох мінімальних заробітних плат. Проте, всупереч ухваленому рішенню, відповідач протиправно зменшив розмір підвищення до пенсії з двох мінімальних заробітних плат до двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 заяву було залишено без задоволення. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить її скасувати, а подану ним заяву задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідачем протиправно при перерахунку пенсії застосовано розрахункову величину прожиткового мінімуму, оскільки при перерахунку пенсії застосуванню підлягає розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на відповідний календарний рік, з урахуванням змін такого розміру протягом відповідного року. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції змінити в частині мотивів відмови у задоволенні заяви, виходячи з наступного. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 58 постанови від 11.12.2019 у зразковій справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України ??Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №1774-VIII від 06.12.2016 (далі - Закон №1774), після набрання ним чинності, положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Верховний Суд від згаданого висновку щодо застосування вказаної норми Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774 із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав, на що звернута увага, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 11.01.2023 по справі №240/3309/22. Суд дійшов висновку, що вказаного правового підходу щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини необхідно дотримуватися і при визначенні конкретного розміру підвищення до пенсії, належного до виплати позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796. Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного. Відповідно до ст.1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 14 КАС України визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Виконання судового рішення, як обов`язкова складова права особи на справедливий суд, має розглядатись як невід`ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції. У рішенні ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40). ЄСПЛ у рішенні від 06.09.1978 у справі Класс та інші проти Німеччини дійшов висновку, що за змістом принципу верховенства права, втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Частиною першою статті 383 КАС України особі-позивачу, на користь якої ухвалено рішення суду, надано право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Відповідно до п.7, 8 ч.2 ст.383 КАС України, заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду, серед іншого має містити інформацію про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформацію про хід виконавчого провадження, у випадку, коли таке відкрито. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом (ч.3 ст.383 КАС України). Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. Наведеними вище правовими нормами передбачено, що такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Як видно з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України у зв`язку з тим, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 по справі №140/11169/21 відповідачем нараховано та призначено до виплати підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону №796, проте сума підвищення повинна бути обрахована із двох мінімальних заробітних плат, а не із двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Тобто, зі змісту заяви та апеляційної скарги видно, що позивач не згідний із перерахунком підвищення до пенсії, проведеним на виконання судового рішення, зокрема, в частині обрахунку розміру підвищення до пенсії. Як встановлено судом, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 по справі №140/11169/21 ГУ ПФУ ОСОБА_1 було здійснено перерахунок його пенсії та нараховано доплату до такого підвищення відповідно до ст.39 Закону №796. Колегія суддів враховує, що згідно ч.4 ст.372 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Згідно ч.1 ст.373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. У свою чергу, виконавчі листи, які видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, є виконавчими документами, які підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України Про виконавче провадження №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404). Згідно дефініції, наведеної у стаття 1 Закону №1404, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Порядок виконання рішень немайнового (зобов`язального) характеру визначений розділом VIII Закону №1404. Згідно ст.18 Закону №1404, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Судом встановлено, що на виконання рішення суду від 13.12.2021 по справі №140/11169/21 було видано виконавчий лист, який стягувачем подано для примусового виконання, на підставі якого головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 21.02.2022 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №68717087. Тобто, станом на час звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України і по даний час існує відкрите виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.12.2021 по справі №9901/235/20 вказала, що стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви. Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим, як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України Про виконавче провадження, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України. З урахуванням приведених вище висновків, колегія суддів наголошує, що повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду. У такій ситуації відсутні правові та фактичні підстави для застосування механізму, визначеного статтею 383 КАС України, а вимоги позивача є передчасними та безпідставними на даній стадії. При цьому, колегія суддів зазначає, що відмова у задоволенні відповідних вимог заявника (позивача) не являється обмеженням його прав на ефективний судовий захист, зокрема, на стадії виконання судового рішення, а зумовлена необхідністю дотримання обов`язкових (наведених вище) норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача, поданої в порядку статті 383 КАС України, проте враховує, що такі обгрунтовані іншими, ніж судом апеляційної інстанції, мотивами. Згідно ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 383 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року про залишення без задоволення заяви про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, змінити в частині мотивів відмови у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України. У решті ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року по справі №140/11169/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді З. М. Матковська Н. В. Ільчишин