Постанова 4857 № 140/31421/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/31421/23 пров. № А/857/21299/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б., а також сторін (їх представників): від позивача не з`явився; від відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.10.2023р. в адміністративній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправною та скасування постанови щодо накладення штрафу за повторне невиконання рішення суду (суддя суду І інстанції: Волдінер Ф.А.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 12 год. 00 хв. 20.10.2023р. м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 02.10.2023р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач Головне управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Волинській обл. звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Турчинського В.Є. від 20.09.2023р. у виконавчому провадженні ВП № 66562581 про накладення штрафу в розмірі 10200 грн. за повторне невиконання рішення суду (а.с.1-3, 23). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.10.2023р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.31-32). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив позивач ГУ ПФ України у Волинській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.35-38). Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що пенсійним органом виконано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2021р. у справі № 140/3773/21: проведено в добровільному порядку нарахування стягувачу ОСОБА_1 підвищення до пенсії за періоди з 11.10.2020р. по 01.07.2021р. в сумі 34016 грн. 63 коп., про що листом № 0300-0401-5/44801 від 04.11.2021р. повідомлено державного виконавця. В подальшому позивачем здійснено донарахування підвищення до пенсії ОСОБА_1 за період з 02.07.2021р. по 31.12.2022р. в сумі 101157 грн. 75 коп. Починаючи з 01.01.2023р., доплата до пенсії здійснюється щомісячно разом з основною пенсією. Отже, в добровільному порядку пенсійний орган провів перерахунок пенсії на виконання рішення суду, однак виплата нарахованої суми боргу не проведена з поважних причин через відсутність належного бюджетного фінансування. Таким чином, накладення державним виконавцем спірного штрафу є безпідставним. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як достовірно встановлено під час судового розгляду, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2021р. в адміністративній справі № 140/3773/21 зобов`язано відповідача провести ОСОБА_1 з 11.10.2020р. нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік). 20.09.2021р. відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 66562581 з примусового виконання вказаного рішення суду (а.с.6-7). 26.06.2023р. відповідач виніс постанову про накладання штрафу в розмірі 5100 грн. (а.с.11-12) 20.09.2023 відповідачем винесено оскаржувану постанову ВП № 66562581 від 20.09.2023р. про накладання штрафу в подвійному розмірі - 10200 грн. (а.с.14-15). Водночас, на виконання рішення суду від 01.06.2021 у справі № 140/3773/21 позивачем в добровільному порядку проведено нарахування підвищення до пенсії ОСОБА_1 за період з 11.10.2020р. по 01.07.2021р. в сумі 34016 грн. 63 коп., про що листом № 0300-0401-5/44801 від 04.11.2021р. повідомлено державного виконавця (а.с.8-9). В подальшому, позивачем в добровільному порядку здійснено донарахування підвищення до пенсії ОСОБА_1 за період з 02.07.2021р. по 31.12.2022р. в сумі 101157 грн. 75 коп. (а.с.20). Починаючи з 01.01.2023р., виплата доплати до пенсії здійснюється щомісячно разом із основною пенсією. Позивач вказує, що 08.07.2021р. рішення суду від 01.06.2021р., згідно з яким нараховано, але не виплачено підвищення до пенсії, внесено до підсистеми Єдиного реєстру рішень, виконання яких гарантується державою для погашення заборгованостей, що утворилася внаслідок невиконань рішень судів (реєстраційний номер № 429662 від 08.07.2021р.) (а.с.16-19). Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ГУ ПФ України у Волинській обл. не представлено належних доказів на підтвердження повного виконання рішення суду від 01.06.2021р. в справі № 140/3773/21. Також відповідачем не підтверджено вжиття заходів для належного виконання судового рішення після винесення постанови державного виконавця про накладення на боржника штрафу в розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду. Водночас, судом не встановлено існування поважних причин, які б унеможливлювали виконання боржником рішення суду в повному обсязі. Звідси, рішення суду від 01.06.2021р. у справі № 140/3773/21 відповідачем не виконано в повному обсязі; доказів поважності причин невиконання рішення суду, а також доказів вжиття належних заходів на вимогу державного виконавця для виконання рішення суду, не здобуто. За таких обставин постанова про накладення штрафу в розмірі 10200 грн. відповідає вимогам закону. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне. Ключовим питанням під час вирішення розглядуваного спору є з`ясування поважності причин невиконання боржником судового рішення, від чого безпосередньо залежить правомірність накладення на позивача спірного штрафу. Розглядувані правовідносини регулюються приписами Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження» та КАС України. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно приписів ст.129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Згідно з ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016р. «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з ч.1 ст.5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною 1 ст.18 наведеного Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з п.п.1, 16 ч.2 ст.18 згаданого Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Відповідно до ст.63 вказаного Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. Статтею 75 зазначеного Закону установлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч.4 ст.19 згаданого Закону). Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Отже, аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлений факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано і таке невиконання сталося без поважних на те причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього. Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме невиконання рішення суду без поважних причин. Згідно усталеної судової практики поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення. Обґрунтовуючи поважність причин невиконання рішення суду, позивач наголошує на тому, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2021р. у справі № 140/3773/21 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та з 01.01.2023р. здійснюється виплата підвищення до пенсії разом з основною пенсією. Водночас, сума нарахованого боргу за періоди з 11.10.2020р. по 01.07.2021р. в розмірі 34016 грн. 63 коп. та з 02.07.2021р. по 31.12.2022р. в розмірі 101157 грн. 75 коп. не виплачена через відсутність належного бюджетного фінансування. Вказана різниця облікована органами ПФ України та буде виплачена після надходження коштів з Державного бюджету України. Отже, виплата заборгованості за вищевказані періоди буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету, тобто, відповідні кошти будуть виплачені стягувачу лише після їх перерахування на рахунок позивача відповідним бюджетним розпорядником. Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано і таке невиконання сталося без поважних на те причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього. Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме невиконання рішення суду без поважних причин. Згідно усталеної судової практики поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення. Враховуючи вищезазначене, невиконання судового рішення ГУ ПФ України у Волинській обл. в частині виплати заборгованості за періоди з 11.10.2020р. по 01.07.2021р. в розмірі 34016 грн. 63 коп. та з 02.07.2021р. по 31.12.2022р. в розмірі 101157 грн. 75 коп. за відсутності відповідного фінансового забезпечення та без фактичної наявності коштів з бюджету не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу в такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.06.2018р. у справі № 757/29541/14-а, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Разом з тим, матеріалами справи стверджується лише часткове виконання боржником судового рішення. Зокрема, стягувачу проведено перерахунок пенсії за періоди з 11.10.2020р. по 01.07.2021р. в розмірі 34016 грн. 63 коп. та з 02.07.2021р. по 31.12.2022р. в розмірі 101157 грн. 75 коп. Починаючи з 01.01.2023р., виплата пенсії ОСОБА_1 здійснюється з урахуванням вказаного судового рішення. Згідно доводів апелянта рішення суду по справі № 140/3773/21 включено до Реєстру судових рішень та знаходиться на виконанні за реєстраційним № 429662 від 08.07.2021р. Виплата заборгованості за періоди з 11.10.2020р. по 01.07.2021р. в розмірі 34016 грн. 63 коп. та з 02.07.2021р. по 31.12.2022р. в розмірі 101157 грн. 75 коп. буде здійснена після надходження коштів з Державного бюджету України. Разом з тим, на момент винесення спірної постанови про накладення штрафу будь-які докази того, що вказана заборгованість включена до Реєстру судових рішень (реєстраційний № 429662), виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачуватись в порядку черговості, визначеної датою надходження судового рішення до боржника (відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затв. постановою КМ України № 649 від 22.08.2018р.), державному виконавцю зі сторони позивача не надавалися; докази зворотного позивачем не представлені. Окрім цього, згідно з п.10 вказаного Порядку виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику. Отже, погашення заборгованості з пенсійний виплат входить саме до компетенції ПФ України та його територіальних органів. За наведених умов питання виплати нарахованої суми пенсії пенсійним органом не розкрито; органу державної виконавчої служби не представлено доказів вжиття дієвих заходів зі сторони боржника для повного і своєчасного виконання рішення суду. Водночас, виплата пенсії є виплатою, яка фінансується з державного бюджету. Якщо відповідні кошти на звернення позивача не надходили з державного бюджету, тому невиконання рішення суду в цій частині може мати місце за поважних причин, які в силу діючого законодавства не залежать від позивача як пенсійного органу. Разом з тим, в розглядуваній ситуації позивачем не представлено доказів вжиття дієвих заходів для отримання в установленому порядку коштів для погашення заборгованості по виплаті пенсії перед стягувачем ОСОБА_1 , через що боржником допущено недобросовісне зволікання із виконання обов`язків по виконавчому провадженню. Таким чином, колегія суддів приходить до однозначного висновку про те, що позивач не вчинив протягом тривалого часу (02.07.2021р. дата набрання рішенням суду законної сили) всі залежні від нього дії для забезпечення виплати перерахованої суми пенсії ОСОБА_1 на виконання рішення суду. Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення. Таким чином, обставини, які повідомив позивач, в своїй сукупності не свідчать про реальну фінансову неможливість виконати судове рішення, оскільки невиплата в повному обсязі коштів за виконавчим документом зумовлена саме недбалістю позивача, неналежним виконанням ним своїх обов`язків. Покликання за наведених обставин на відсутність відповідного фінансового забезпечення боржника на виконання судового рішення є помилковим, оскільки керівник територіального органу ПФ України не вжив дій для своєчасного надходження коштів з бюджету для виконання рішення суду, що входить в межі його повноважень. Згідно зі ст.6 КАС України та ст.17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції», п.40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява №22774/93, п.66, ECHR 1999-V). Так, у п.53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005р., і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009р.). Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ. Таким чином, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника. Принцип «res judicata» (принцип обов`язковості судового рішення) покладає на боржника обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця. У силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов`язаних із невиконанням судового рішення. Через призму наведених положень у розглядуваній ситуації невиконання судового рішення позивачем в частині виплати перерахованої суми пенсії на користь ОСОБА_1 , за відсутності вжиття дієвих заходів щодо забезпечення відповідного фінансового забезпечення, поступлення коштів з бюджету, слід вважати невиконанням судового рішення без поважних причин. Такі підстави невиконання рішення суду, апеляційний суд не вважає поважними, оскільки грошові кошти у вигляді перерахованої суми пенсії не є власністю позивача, не знаходяться на його рахунках. Фактично, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок державного бюджету, однак належних та своєчасних дій для отримання такого фінансування пенсійний орган не вжив. Таким чином, позивач не вживав залежні від нього заходи для отримання необхідних коштів з державного бюджету, тобто, не проявив достатньої розумності та обачності для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов`язаних із невиконанням судового рішення. Відтак, невиконання судового рішення відбулось із залежних від позивача причин, які не можна вважати поважними у розумінні ст.ст.63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», що не виключає можливості накладення штрафу на боржника. Враховуючи, що позивачем не виконано рішення Волинського окружного адміністративного суду 01.06.2021р. в справі № 140/3773/21 в повному обсязі без поважних причин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова про повторне накладення штрафу за невиконання рішення суду є обґрунтованою і такою, що не підлягає скасуванню. Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що останній не підлягає до задоволення. В порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги відшкодуванню на користь ГУ ПФ України у Волинській обл. не підлягають. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.10.2023р. в адміністративній справі № 140/31421/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: Р. М. Шавель Судді: Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 28.12.2023р.