Постанова Одеський апеляційний суд № 495/7955/22

Номер провадження: 22-ц/813/8007/23 Справа № 495/7955/22 Головуючий у першій інстанції Прийомова О.Ю. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.12.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М., розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» - адвоката Шумілової Наталі Ігорівни на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 вересня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Прийомової О.Ю., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» про захист прав споживачів та визнання окремих пунктів договору нікчемними, встановив: 11.10.2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (далі АТ «ПУМБ») про захист прав споживачів, визнання нікчемними положення п. «5» кредитного договору за № 1001955097901 від 24.08.2021 року, зобов`язання провести перерахунок платежів. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 24.08.2021 року між ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ» було укладено кредитний договір за № 1001955097901, згідно якого отримав кредитні кошти у розмірі 75 000,00 грн. строком на 24 місяці, процентна ставка річних 0,001%, комісія за обслуговування кредитної заборгованості 4,99% (далі Кредитний договір). Позивач щомісячно здійснював оплату відсотків за користування кредитом, але пізніше виявилось, що сума заборгованості за кредитом не зменшується, так як додатково сплачується комісія за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 4,99%, що складає 3 742,50 грн., а за весь строк користування кредитом 89 820,00 грн. Посилаючись на те, що АТ «ПУМБ» не надав позичальнику повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту та під час укладення договору про надання споживчого кредиту, тим самим порушивши Закон України «Про захист прав споживачів», позивач просив задовольнити його позовні вимоги. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені (т.1, а.с.188-191). Зобов`язано АТ «ПУМБ» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 24.08.2021 року за №1001955097901, зарахувавши сплачену ним комісію за обслуговування кредитної заборгованості з вересня 2021 року по вересень 2022 року в рахунок сплати відсотків з користування кредитом, з огляду на нікчемність п. 5 договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Стягнуто з АТ «ПУМБ» на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн. В апеляційній скарзі АТ «ПУМБ» ставить питання про скасування рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 вересня 2023 року, ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.1, а.с.193-203). У відзиві на апеляційну ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін (т.2, а.с.15-21). У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 28.12.2023 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України). Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, а саме: 28.12.2023 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.10.2023 року (т.2, а.с.8), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином (т.2, а.с.9-11), що передбачено ст. 130 ЦПК України. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги АТ «ПУМБ», які законом повинні надаватись безоплатно, а тому положення п. 5 Кредитного договору є нікчемним (т.1, а.с.188-191). Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. У відповідності до ч. 1 ст. 626 та ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. На підставі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Згідно з ч.1 ст. 634 ЦПК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Відносини, які виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів». Положення Закону України «Про захист прав споживачів» від 19.05.1991 року з наступними змінами, у взаємозв`язку із положеннями ст. 42 ч.4 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп\2011). Відповідно до п. п. 3.1, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 (далі-Правила), у кредитному договорі або додатку до нього банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення. Банки також зобов`язанні в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтувати вартість супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо). Разом з тим, відповідно до п.3.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банка за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Держава має сприяти забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри у суспільстві. Споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп\2011). Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу. Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах. Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням. Наведена позиція узгоджується з висновками КЦС ВС в постановах від 14.09.2022 у справі 712/12028/20; від 14.09.2022 у справі № 755/11636/21; від 16.11.2022 у справі № 755/9486/21. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 5 вказаного Кредитного договору щодо сплати позивачем щомісячного платежу у вигляді комісії за управління кредитом у розмірі 4,99%, є нікчемним. Посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що Закон України «Про споживче кредитування» відносить комісію до загальних витрат на кредитування, а також можливість встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості у кредитному договорі передбачена Законом України «Про банки і банківську діяльність», Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки у даному випадку Банком у Кредитному договорі була встановлена плата за ті послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно. Доводи АТ «ПУМБ» про те, що законом передбачено безоплатне надання інформації позичальнику лише за наявності вимоги клієнта та не частіше, ніж раз на місяць, натомість сплата комісії за договором передбачена за ті послуги, які не надаються позичальнику безоплатно згідно ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», та надаються незалежно від волевиявлення клієнта на постійній основі і з необмеженою періодичністю, є необґрунтованими в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки доказів на підтвердження реального надання таких послуг і їх періодичності, відповідачем не надано. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» - адвоката Шумілової Наталі Ігорівни залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік М.М.Драгомерецький