Постанова Одеський апеляційний суд № 519/1979/24

Номер провадження: 22-ц/813/4407/26 Справа № 519/1979/24 Головуючий у першій інстанції Барановська З. І. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.02.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Комлевої О.С., за участю секретаря Козлової В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зудова Вікторія Володимирівна, на заочне рішення Южного міського суду Одеської області від 16.01.2025 року, ухваленого під головуванням судді Барановської З.І., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: 20.12.2024 року Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (далі АТ «ПУМБ») звернулось з позовом до суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами у розмірі 150 136,30 грн. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 20.01.2020 року уклала з позивачем кредитний договір №2001528807501, отримавши кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 50 000,00 грн. 10.11.2021 року ОСОБА_1 уклала з позивачем кредитний договір №1010287626, отримавши кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 70 000,00 грн. Відповідно до даних кредитних договорів банк повністю та в строки виконав зобов`язання по даним договорам перед відповідачем. Однак, відповідач свої зобов`язання за умовами кредитних договорів в повному обсязі не виконує, у зв`язку з чим у позичальника станом на 06.10.2024 року виникла заборгованість перед позивачем за кредитним договором №200152880750 у розмірі 66 832,38 грн., за кредитним договором №1010287626 у розмірі 83 303,92 грн., включаючи відсотки за користування кредитними коштами. Заочним рішенням Южного міського суду Одеської області від 16.01.2025 року позовні вимоги АТ «ПУМБ» були задоволенні частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором №2001528807501 від 20.01.2020 у розмірі 66 832,38 грн., з яких заборгованість за кредитом у розмірі 37 233,13 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 29 599,25 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором №1010287626 від 10.11.2021 у розмірі 48 494,54 грн., з яких: заборгованість по сумі кредиту у розмірі 48 480,63 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 13,91 грн., а також судовий збір у розмірі 1 860,76 грн. В іншій частині позову було відмовлено (а.с.81-85). Ухвалою Південного міського суду Одеської області від 31.07.2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 16.01.2025 року було відмовлено (а.с.137-39). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зудова В.В., ставить питання про скасування заочного рішення Южного міського суду Одеської області від 16.01.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.144-145). Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.182-184, 187). У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів, у відсутність учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено договірні зобов`язання та внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, виникла заборгованість, яка підлягає стягненню (а.с.81-85). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав. За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. З матеріалів справи вбачається, що 20.01.2020 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2001528807501 строком на 12 місяців, відповідно до умов якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 50 000,00 грн. (а.с.9). 10.11.2021 року АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1010287626, відповідно до умов якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 70 000,00 грн. строком на 24 місяці (а.с.7). Звертаючись до суду із даним позовом 20.12.2025 року, АТ «ПУМБ» звернулось з вимогами після закінчення строків, визначених у кредитних договорах. Тому доводи апелянта про те, що АТ «ПУМБ» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитними договорами з ОСОБА_1 до спливу строку кредитування, не заслуговують на увагу. Згідно розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2001528807501 від 20.01.2020 року становить 66 832,38 грн., з яких 37 233, 13 грн. заборгованість за кредитом, 29 599,25 грн. заборгованість за відсотками (а.с.37-38). За кредитним договором №2001528807501 від 10.11.2021 року заборгованість позичальника становить 83 303,92 грн., з яких 48 480,63 грн. заборгованість за кредитом, 13,91 грн. заборгованість за відсотками, 34 809,38 грн. заборгованість за комісією (а.с.38-42). У встановленому законом порядку кредитні договори позичальником спростовані не були. В апеляційній скарзі представник апелянта посилається на незгоду із розрахунком заборгованості, наданим позивачем. Проте, у встановленому законом порядку зазначені розрахунки заборгованості позичальником також спростовані не були. Доводи заявника апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про слухання справи також не приймаються до уваги, виходячи з таких підстав. Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Частино 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться. В матеріалах справи наявне поштове відправлення на ім`я ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем її проживання, що підтверджується відповіддю № 983775 від 23.12.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру. Місце проживання боржника: АДРЕСА_1 (а.с.69). Однак, поштова кореспонденція на вказану адресу повернулася до суду з відміткою про те, що адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.77-78), що у відповідності до вимог, передбачених ч.1 ст. 131 ЦПК України вважається його належним сповіщенням. З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини ( далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зудова Вікторія Володимирівна, залишити без задоволення. Заочне рішення Південного міського суду Одеської області від 16.01.2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20.02.2026 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік О.С. Комлева