Постанова 4805 № 294/1624/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №294/1624/20 Головуючий у 1-й інст. Лесько М.О. Категорія 16 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Трояновської Г.С., Талько О.Б. за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №294/1624/20 за позовом ОСОБА_1 до Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування, за апеляційною скаргою заступника керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Лесько М.О. в м. Чуднів, в с т а н о в и в : У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила: - встановити факт, що вона перебувала на утриманні у ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менше одного року до її смерті; - визнати за нею право власності на земельну частку (пай) № НОМЕР_1 , яка складається з кадастрових номерів 1825888400:03:000:0350 площею 1,2214 га та 1825888400:05:000:0725 площею 0,6453 після смерті ОСОБА_2 . Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на земельну частку (пай) члена КСП «імені Кірова». Вказує, що вона була утриманцем спадкодавця, а тому належить до числа спадкоємців. Стверджує, що інших спадкоємців немає. Зазначає, що спадщину вона прийняла належним чином шляхом вступу в управління спадковим майном, проте в нотаріальному порядку не може оформити свої права на спадкове майно, у зв`язку з відсутністю оригіналу сертифікату на право на земельну частку (пай). Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі. Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні у ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менше одного року до її смерті. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) члена КСП «імені Кірова» за №629, який складається із земельних ділянок з кадастровими номерами 1825888400:03:000:0350 площею 1,2214 га та 1825888400:05:000:0725 площею 0,6453 га, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції заступник керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що місцевим судом не дотримано ст. 89 ЦПК України, крім того судом першої інстанції у порушення ст. 2 ЦПК України не забезпечено ефективного захисту порушених прав і законних інтересів держави. Зазначає, що судом першої інстанції не правильно визначено зміст спірних правовідносин. Стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин перебування спадкодавця в членах будь-якого КСП, отримання таким КСП державного акту на право колективної власності на землю, включення або не включення спадкодавця до відповідних списків, проведення паювання земель КСП, належності спірної земельної ділянки до земель колективної власності, нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв). Вказує, що судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано, що на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) не має свого матеріального втілення. Зазначає, що саме на орган місцевого самоврядування покладено обов`язок щодо вирішення питання про виділення земельних ділянок у натурі власникам земельних часток (паїв). Вказує, що оскільки ОСОБА_2 за життя право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1825888400:03:000:0350 площею 1,2214 га та 1825888400:05:000:0725 площею 0,6453 га не набула, вони не входять до складу спадщини, яка відкрилася після смерті останньої, у зв`язку з чим відсутні правові підстави визнання за ОСОБА_1 права власності на вищевказані земельні ділянки. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 подавала нотаріусу чи уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини, також відсутні відомості про звернення ОСОБА_1 до нотаріуса щодо оформлення своїх спадкових прав. Враховуючи викладене просить рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Наведене підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру №65299620 від 23.06.2021. Відповідно до дублікату сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №013798 від 10.10.1998 ОСОБА_2 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП імені Кірова, розміром 2,07 га. Згідно довідки №1164 виданої Тютюнниківським старостинським округом №9 від 05.11.2020, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 до дня смерті проживала та була зареєстрована одиноко за адресою: АДРЕСА_1 , згідно погосподарської книги №6 особового рахунку № НОМЕР_2 . Зі змісту довідки №1163 виданої Тютюнниківським старостинським округом №9 від 05.11.2020 вбачається, що після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 в шестимісячний строк прийняла спадщину шляхом розпорядження майном померлої, а саме: робила поточний ремонт, побілку, фарбування у спадковому будинку та користувалася земельною ділянкою, що належала померлій. Інших осіб, які фактично прийняли спадщину після померлої ОСОБА_2 , не має. Відповідно до довідки №1161 виданої Тютюнниківським старостинським округом №9 від 05.11.2020, ОСОБА_1 з 1995 року була на утриманні померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно відповіді Чуднівської державної нотаріальної контори №307/01-16 від 23.06.2021 спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась. Відповідно до довідки №517 виданої Тютюнниківським старостинським округом №9, земельна частка (пай) в розмірі 1,8667 га., (1,2214 га під риллю та 0,6453 га під пасовище), яка розміщена на території старостинського округу, рахувалася за померлою ОСОБА_2 , є як неоформлена спадщина. Земельна ділянка згідно списку громадян, яким не передаються згідно проекту у приватну власність стоїть під номером

629. Кадастрові номери 1825888400:03:000:0350 площі 1,2214 га., 18258888400:01000:0725 площі 0,6453 га. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне. Щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі. Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області заступник керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області обґрунтовував необхідність скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області не було залучено до розгляду справи, разом з тим, останнє є розпорядником земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, провадження №14-36цс19). Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру». Згідно із пунктом 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання прокурором апеляційної скарги, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України. Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень. Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини). Відтак, колегія суддів вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Подібні правові висновки та їх обґрунтування містяться також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №815/1567/16 (адміністративне провадження №К/9901/30797/18) та від 15 червня 2022 року у справі №821/1798/17 (адміністративне провадження №К/9901/58281/18). Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року). Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти російської федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави». ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, прокурор зазначав, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області не було залучено до розгляду справи, разом з тим, останнє є розпорядником земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності. Також прокурор вказував, що уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, яке проінформувало прокуратуру про те, що намірів звертатися з апеляційною скаргою не має у зв`язку із відсутністю фінансування. Із матеріалів справи вбачається, що Чуднівська окружна прокуратура, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №55-93-3517вих23 від 13.11.2023 повідомлено ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про необхідність вжиття заходів щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції. На лист №55-93-3517вих23 від 13.11.2023 ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, листом №10-6-0.61-4168/2-23 від 17.11.2023 повідомило Чуднівську окружну прокуратуру, що у зв`язку з обмеженим фінансуванням коштів стосовно сплати судового збору ГУ Держгеокадастру у Житомирській області не заперечує щодо звернення Чуднівської окружної прокуратури із апеляційною скаргою по зазначеній цивільній справі. Таким чином, прокурор попередньо, до звернення до суду з апеляційною скаргою, повідомив про це відповідний суб`єкт владних повноважень. Враховуючи, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, на виконання вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, послався на визначені законом підстави для звернення до суду із апеляційною скаргою, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, беручи до уваги, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області не має наміру вживати заходів щодо захисту порушеного права власності територіальної громади, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у даній справі. Щодо встановлення факту, перебування ОСОБА_1 на утриманні у ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менше одного року до її смерті. Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Згідно пунктів 1, 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції 2003 року) цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року і застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності. Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини. Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , то судом, відповідно, застосовуються положення Цивільного Кодексу УРСР (в редакції 1963 року), які діяли на час смерті спадкодавця. Так, статтями 529, 530 ЦК УРСР встановлено дві черги спадкоємців за законом. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). До числа спадкоємців за законом належать також утриманці - непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті, вони при наявності інших спадкоємців успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства; усиновлені та їх нащадки, які при спадкоємстві після смерті усиновителя або його родичів прирівнюються до дітей усиновителя та їх нащадків (вони не успадковують за законом після смерті своїх батьків та інших кровних родичів по висхідній лінії, а також братів і сестер); усиновителі та їх родичі, які при спадкоємстві після смерті усиновленого або його нащадків прирівнюються до батьків і інших кровних родичів усиновленого (статті 531, 532 ЦК УРСР). Як встановлено з матеріалів справи, спадщина після смерті ОСОБА_1 відкрилася в день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно довідки №1164 виданої Тютюнниківським старостинським округом №9 від 05.11.2020, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 до дня смерті проживала та була зареєстрована одиноко за адресою: АДРЕСА_1 , згідно погосподарської книги №6 особового рахунку № НОМЕР_2 . На підтвердження факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 , позивач надала довідку №1161 видану Тютюнниківським старостинським округом №9 від 05.11.2020, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_1 з 1995 року була на утриманні померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте, колегія суддів критично відноситься до наданої довідки, оскільки вона суперечить довідці №1164 виданої Тютюнниківським старостинським округом №9 від 05.11.2020, згідно якої ОСОБА_2 проживала одиноко. За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Матеріали справи не містять інших доказів на підтвердження факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 . Таким чином, ОСОБА_1 не доведено належними та допустими доказами факт перебування на утриманні ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менше одного року до її смерті. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог в частині встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні у ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менше одного року до її смерті. Щодо визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування. Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обгрунтованими та доведеними. Проте, з наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Конституцією України визнається, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13 Конституції України). Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частини 2, 3 статті 78 ЗК України). Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку. У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП. У даній справі встановлено, що за життя ОСОБА_2 отримала сертифікат серії ЖТ №013798 на земельну частку (пай) члена КСП «імені Кірова» розміром 2,07 в умовних кадастрових гектара, розташовану на території Тютюнниківської сільської ради. Відтак, наявне у ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) у колективній власності на землю КСП «імені Кірова» є об`єктом спадкування після її смерті. Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільгосппідприємствам, сільгоспкооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначені в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Відповідно до статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). У пункті 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. За змістом частини одинадцятої статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Законом України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року №801 та від 04 лютого 2004 року №122 та спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року №47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд. За статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Відтак, за змістом зазначених норм, резервний фонд використовується у тому числі, для надання земельних ділянок особам, які незаконно були позбавлені права на земельну ділянку, до яких відносяться також громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Крім того, Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (стаття 13) також передбачається можливість наявності нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної ділянки. Зокрема, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю. У разі якщо до 01 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки. Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року; виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі №542/1403/17 (провадження №14-106цс21). В пункті 10.29 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме державні органи та органи місцевого самоврядування повинні здійснити таке забезпечення (забезпечення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки в натурі) за рахунок земель резервного фонду або земель запасу. Наведене також узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2023 року у справі №541/1512/21 (провадження №61-3067св22). Відповідно до п. «г» ст. 81, ч. 1 ст. 131 Земельного кодексу України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. В постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі №750/519/21 (провадження №61-14957св21) вказано, «що згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права (пункт 1 частини третьої статті 152 ЗК України). ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України». В постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №692/565/21 (провадження №61-7303св22) зазначено, що «посилання позивача на те, що за нею слід визнати право власності на конкретно визначену земельну ділянку №НОМЕР_2, якій присвоєно кадастровий номер 7120689000:03:002:0620, що значиться за спадкодавцем, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, є передчасними, оскільки спадкодавець за життя не оформив належним чином у встановленому законом порядку право власності на конкретну земельну ділянку, а лише набув майнові права на її отримання, а отже, успадковується це саме право на отримання земельної частки (паю), а не право власності на конкретно визначену земельну ділянку в натурі». За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно вимог ст. ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. У справі, що переглядається встановлено, що за життя ОСОБА_2 отримала сертифікат серії ЖТ №013798 на земельну частку (пай) члена КСП «імені Кірова» розміром 2,07 в умовних кадастрових гектара, розташовану на території Тютюнниківської сільської ради. Державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №013798 реформованого КСП ім. Кірова Тютюнниківською сільською радою Чуднівського району Житомирської області не видавався. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 як спадкодавець набула за життя право власності на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 1825888400:03:000:0350 площею 1,2214 га та 1825888400:05:000:0725 площею 0,6453 га, а тому вони не входять до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 . Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог та наявності правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1825888400:03:000:0350 площею 1,2214 га та 1825888400:05:000:0725 площею 0,6453 га, оскільки ОСОБА_1 , у випадку підтвердження факту перебування на утриманні ОСОБА_2 згідно ст. 531 ЦК УРСР 1963 року має право успадкувати саме право на отримання земельної частки (паю) відповідно до сертифіката на право на земельну частку пай серії ЖТ №0013798, а не право власності на конкретно визначені земельні ділянки в натурі. Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі №392/1660/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі №544/1095/18, від 17 березня 2020 року у справі №396/1683/18-ц, від 24 березня 2020 року у справі №538/302/19-ц, 30 червня 2021 року у справі №283/187/19. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 525 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Згідно зі ст. ст. 549, 554 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 та 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №305/235/17 та від 03.03.2021 у справі №747/467/18. Встановлено, що ОСОБА_2 померла - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно відповіді Чуднівської державної нотаріальної контори №307/01-16 від 23.06.2021 спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не заводилася. Доказів того, що ОСОБА_1 на момент смерті ОСОБА_2 проживала разом із спадкодавицею чи у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 матеріали справи не містять. Навпаки, згідно довідки №1164 виданої Тютюнниківським старостинським округом №9 від 05.11.2020 підтверджено, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 до дня смерті проживала та була зареєстрована одиноко за адресою: АДРЕСА_1 , згідно погосподарської книги №6 особового рахунку № НОМЕР_2 . Таким чином, ОСОБА_1 не підтверджено належними та допустимими доказами факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , а тому у позивача не виникло право на спадкування майна ОСОБА_2 . Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі неприйняття спадщини або не доведення того, що особа є спадкоємцем за законом або за заповітом відсутні підстави дійти висновку про порушення прав позивача як особи, яка претендує на земельну частку (пай), оскільки вона не довела про порушення її спадкових прав. Отже, з огляду на встановлені обставини справи позивач не довела порушення її прав щодо права на спадкування земельної частки (паю), оскільки таке право у неї існує за умови прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . Окрім того, у позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що у зв`язку з відсутністю оригіналу сертифіката на право на земельну частку (пай) вона не має можливості оформити право власності в нотаріальному порядку. Разом з тим колегія суддів зазначає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ст.1297 ЦК України). Видача свідоцтва про право на спадщину є підставою для закріплення права власності на нерухоме майно та свідчить про законність набуття такого майна. Під час видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно відбувається прийняття речових прав на таке майно, при цьому остаточний перехід права власності та його належне закріплення відбувається після державної реєстрації такого права. Статтею 68 Закону України «Про нотаріат» вiд 02 вересня 1993 року №3425-XII з відповідними змінами і доповненнями, визначено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно. Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Після державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно воно вважається таким, що офіційно визнане та підтверджене державою, згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус як спеціальний суб`єкт в день видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно проводить державну реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав та вносить відомості про перехід права власності на ім`я спадкоємця до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна. У відповідності до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, зокрема в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину. Проте, ОСОБА_1 не надано суду доказів того, що вона зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і на підставі її заяви нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності оригіналу сертифіката на право власності на земельну частку (пай). Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а тому враховуючи вищевикладене, оцінивши всі докази у їх сукупності, враховуючи принцип справедливості рішення суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову та встановлення факту перебування на утриманні спадкодавця і визнання за позивачем у порядку спадкування права власності на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 1825888400:03:000:0350 площею 1,2214 га та 1825888400:05:000:0725 площею 0,6453 га. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про відмову в задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу задоволено повністю, то існують підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. За подання апеляційної скарги Житомирською обласною прокуратурою був сплачений судовий збір в розмірі 1741,82 грн. Оскільки апеляційна скарга задоволена повністю, то з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1741,82 грн. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу заступника керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області задовольнити. Рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури 1741,82 грн судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2023 року. Головуючий Судді